Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Джиннарин’єлло (Кохання по-італійськи) »
Едуардо де Філіппо — відомий італійський драматург, творчість якого надихнула нас на створення першої комедії в репертуарі Малої сцени ім. Беляцького.
Три різні сценічні історії, і щораз із легкістю та гумором ми розмірковуємо на найсерйозніші теми всепереможності коханні та цінності сім’ї. Темпераментні герої вистави існують зі своїми глядачами в одному вимірі, на одній «території» колоритних італійських двориків (атмосфера яких за допомогою різноманітних прийомів відтворена на сцені) — незвичне розташування глядацьких крісел переносить гостей театру в самісінький коловорот подій.
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими! З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
Харківський театр для дітей та юнацтва створений на базі Першої державної театральної школи за участі професора Харківського університету Олександра Білецького. Завідувачем школи був призначений Сергій Павлович Пронський, а художнім керівником – Микола Миколайович Синельников. Школі було надано порожнє приміщення колишнього театру мініатюр, так званого «Катерининського театру», де в грудні 1920 року виставою «Злий галл» за п'єсою М. Толмачева відкрився «Театр казки», пізніше перейменований в Перший державний театр для дітей.
З 1933 року це вже Харківський театр юного глядача, який називався іменем пролетарського письменника О.М. Горького. У 1935 році головним режисером театру стає учень Леся Курбаса, березілець Володимир Скляренко. У червні 1941 року Харківський ТЮГ був евакуйований в західний Сибір. Повернутися до Харкова театру не судилося. З 1944 року він починає працювати як Львівський ТЮГ.
У 1960 році на базі обласного драматичного театру і випускного курсу театрального інституту, яким керував народний артист СРСР Лесь Сердюк, в Харкові відроджується Театр юного глядача.
Коли на зміну Ф.Александріну в театр прийшов Леонід Хаїт, на сцену увірвався дух сучасності. Режисер тонко відчував ті соціальні зміни в суспільстві, які викликала «хрущовська відлига». У 1968 році Л. Хаїт на запрошення Сергія Образцова їде працювати в Московський театру ляльок, і ТЮГ очолює Геннадій Макарчук.
Після пожежі в 1972 році ТЮГ довго поневірявся по клубах, поки тимчасово влаштувався в Палаці культури «Харчовик», чекаючи поки відновлять згоріле приміщення. Для того, щоб в таких умовах вижити, потрібно було налагодити безперебійний випуск нових вистав, не втратити глядачів, поповнити трупу молодими акторами. І перш за все, потрібен був режисер, який зміг би повести колектив за собою. Таким режисером виявився Олександр Беляцький. Саме він став лідером у важкий період поневірянь і зумів в складний час домогтися творчого підйому.
У 1983 році Олександр Беляцький переходить в український драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, і театр очолює Борис Варакін (1983-1989). Режисер Борис Варакін працює в творчому тандемі з художником Сергієм Вербук і композитором Іриною Губаренко.
З 1996 по 2013 року головним режисером театру був заслужений діяч мистецтв України Юрій Старченко.
З 2011 року посаду директора театру займає Андрій Гапановіч. Сьогодні колектив знаходиться в періоді активного творчого пошуку, відстоює право дитячого театру на універсалізацію художньої мови, а керівництво співпрацює як з початківцями, так і з визнаними майстрами сцени.
« Джиннарин’єлло (Кохання по-італійськи) »
