цю виставу
Вистава-лауреат „Київської пекторалі”
Це психологічно віртуозна вистава про загибель кохання і надій, про примарність людського щастя.
Шанувальникам творчості А. Чехова, які тонко відчувають атмосферу його творів і не з чуток знайомі з його персонажами, буде особливо затишно на виставі «Дядя Ваня». Вона одна з небагатьох на сьогоднішній день, хто зберіг первозданність світу драми, створеного автором за законами безсмертя, ім'я якому кохання.
Провідний майстер сцени Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчив Державну театральну студію при Ставропольському академічному драматичному театрі ім. М. Лермонтова (філіал ГІТІСу). Працював у Ставропольському академічному драматичному театрі, у Краснодарському академічному драматичному театрі, в Театрі ім. М. Гоголя в Москві.
У театрі з 2000 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі. Закінчила Харківський інститут мистецтв.
З 2001 по 2008 – викладач акторської майстерності факультету режисури Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого
У театрі з 2005 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 2003 року.
Дипломантка “Київської пекторалі” 2003 року за кращий акторський дебют у виставі “Дядя Ваня” А. Чехова.Телепроекти:
Програма “НЛО” Олексія Гончаренко (1999);
Науково-популярний фільм про Трипільську культуру для телеканалу DISCOVERY (2000);
Іміджеві заставки для телеканалу СТБ (2002, реж. І. Петрикей) ;
Соціальний рекламний ролик «АнтиСНІД» (2003, реж. В. Придувалов);
Реклами “П’ять крапель”, “Коломак”, “DAEWOO”, “Чумак”.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого (курс М. Рушковського).
У театрі з 1987 року.
Багато і успішно знімається в рекламних роликах торгових марок «Наша ряба», «Велла», «Радіоактив», UMС та інших.
Тетяна Печенкіна нагороджена грамотою київського міського голови за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури та високу професійну майстерність.
Нагороджена також грамотою “За багаторічну плідну діяльність, за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва України”.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, майстер сцени.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Капенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Лауреат “Київської пекторалі” 2008 року за роль Замухришкіна у виставі “Гравці” М. Гоголя.
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми 2010 року за роль Плюшкіна у виставі “Мертві душі” М. Булгакова.
Сергій Бойко ‑ образ, який створює актор на сцені, відзначається тонким ліризмом та психологізмом. Він неперевершений виконавець характерних ролей, що вимагають тонкості та бездоганного смаку.
Любов до театру в актора виникла ще у дитинстві. Актор розповідає, що любов до театру виникла у нього ще у дитинстві. Серед однокласників був душею компанії: постійно влаштовував усілякі сценки, вигадував різні історії, фільми (яких не існувало в природі). А у 8-му класі йому пощастило потрапити до театральної студії, якою керував Віктор Шулаков.
Заслужений артист України Сергій Бойко у житті бачив не лише театральну сцену, але й війну. Він був одним із перших, кого відправили в Афганістан у 1979 році.
Професійні нагороди:
Двічі лауреат теле-кінофоруму країн СНД у Ялті за авторську телепрограму „День варенья”.
Номінант на лауреатство „За кращу дитячу програму” Всеукраїнського телевізійного конкурсу „Золота ера”.
Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу на кращу програму для дітей „Кришталеві джерела” („Вечірня казка”).
Лауреат “Київскої пекторалі” за роль Астрова у виставі “Дядя Ваня” А. Чехова (2003).
Лауреат театральної премії Амвросія Бучми за роль Ноздрьова у виставі “Мертві душі” М. Булгакова (2010).
Робота ведучим:
Телекомпанія “ТЕТ” – ведучий програми “Одиноке серце”;
Телекомпанія “Гравіс” – ведучий програми “День варенья”;
1-й Український канал телебачення – ведучий програми “Вечірня казка”;
Ведучий програми “Життя триває” на 1-му українському каналі телебачення.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого. Актор, поет і музикант.
Ліквідатор аварії на ЧАЕС у 1986р.
У театрі з 1992 року.
Брав участь у концертах для бійців АТО та сотників Майдану (2014-15 рр.) та благодійних акціях для поранених у київському шпиталі.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 1982 році закінчила Азербайджанський державний інститут мистецтв імені М. А. Алієва.
Працювала у Брестському російському драматичному театрі ім. ВЛКСМ. Працювала на телерадіокомпанії “Київ” та телерадіокомпанії “Заграва”.
У театрі з 2001 року.
З 2003 року викладає акторську майстерність у майстерні М. М. Рушковського в Київському національному університеті театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
Лауреат “Київської пекторалі-2010” за роль Коробочки у виставі “Мертві душі” М. Булгакова;
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми за роль Коробочки у виставі “Мертві душі” М. Булгакова (2010 р.).
Ім`я Лариса походить від латинського «ларус» — чайка, і її ролі залишають враження легкості сценічного буття. А все почалося з гуртка художнього слова при Будинку піонерів Московського району Києва. Пізніше Лариса навчалася у театральному інституті ім. Карпенка-Карого (курс Ади Роговцевої і Леоніда Олійника). Працювала в «Укрконцерті», у Новгородському драмтеатрі, в столичній опереті. У 1988 році прийшла до Театру на Подолі, де знайшла свій справжній творчий дім.
Її ролі та вистави дуже різні — це і поетичний та музичний театр, театр-спогад, побутовий театр, театр-салон, і такий важкий жанр, як моновистава.
Однією зі своїх життєвих і творчих удач актриса вважає зустріч із драматургом Тетяною Іващенко. Їхня співпраця вилилася в довголітню дружбу і низку вдалих вистав. У п’єсі «Таїна буття» Т. Іващенко Трояновська зіграла дружину Івана Франка, Ольгу Хоружинську, трагічну постать розбитої любові. В одному з інтерв’ю Тетяна Іващенко так сказала про Ларису: «Вона однаково блискуче може зіграти і тьотю Мотю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і Айседору Дункан у моїй п’єсі «Мне тесно в имени своем…»
У виставах Театру на Подолі Лариса грає немало різних і яскравих ролей. Це і Поліна — мати-героїня з вистави «Звідки беруться діти?», і бабуся Даша у постановці за оповіданням А. Крима «Льовушка», і Зінаїда — єдина жіноча роль у виставі «Лист Богу». І ролі в знаменитих постановках Віталія Малахова «В степах України», «Фараони», «Шість чорних свічок», «На дні».
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
У 1987 році в Києві створено театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим. Новостворений театр фактично був давно сформованою командою творчих однодумців. До того ж мав початковий капітал: це вистави, серед яких «Трактирниця», «Ніч чудес» та інші. Прийшов і перший комерційний успіх – довгостроковий договір з тюменською нафтодобувною компанією. Даючи концерти в різних регіонах Тюменського краю, театр заробив чимало грошей, тому зміг собі дозволити облаштування сцени та гідне фінансове становище. З цього ж моменту театр Малахова стає «виїзним» – починається безпрецедентний етап низки закордонних гастролей. До театру «попливли» спонсори. Оскільки виїжджати за кордон у той час було дуже складно, а театр на Подолі мав такі можливості, спонсори укладали з ним угоди і гастролювали разом зі своїми родинами. З 1987-го по 1994 рік театр можна було вважати мандрівним.
Усі гастрольні турне театру на Подолі викликали визнання глядачів. Вистава за п'єсою Валерія Шевчука «Вертеп» на Першому всесвітньому фестивалі в Анкарі відзначена спеціальним призом. «Ніч чудес» в газеті «Обсервер» (Великобританія) порівняли з бездонним океаном під час шторму. «Бенкет під час чуми» Пушкіна – хвилююча, ґрунтовна та високо музична вистава про постійне протиборство зі смертю – на тему, що має особливе значення для Києва після Чорнобильської трагедії, поставлена з такою ліричною щирістю, що робить її винятковим видовищем» («Гардіан» 17 серпня 1993 р., Великобританія).
«Ризикнувши у 1994 році привезти дві шекспірівські вистави до респектабельної, по-вікторіанськи стриманої Великобританії, - «Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло», – театр завоював популярність в очах преси та публіки. На зухвалий виклик українського акторського ансамблю відреагували практично всі найпопулярніші видання. «Таймс», «Обсервер», «Гардіан», «Файненшіал таймс» опублікували відгуки своїх рецензентів, створюючи величезну рекламу та приваблюючи глядачів. Трупа театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі, де водночас показували вистави близько 900 труп. «Магія та чутливість» – найчастіше вживані англійськими рецензентами визначення при спробі розв'язати таємницю впливу українських акторів, що підкорюють щирою безпосередністю і самобутнім торжеством чистої, площадної театральної гри, вмінням миттєво варіювати жанри, органічно поєднуючи фарсові та драматичні епізоди».
Враховуючи високий професійний рівень колективу, його внесок у розвиток драматичного мистецтва України, 1994 року Головне управління культури Києва надало театрові на Подолі статус державного. В репертуарі театру на Подолі понад 50 вистав. Творчий колектив театру та його художній керівник-директор Віталій Малахов стали лауреатами у 24 номінаціях «Київської пекторалі» – найпрестижнішої театральної премії України. У 1998 році за виставу «В степах України» О. Корнійчука театр отримав «Київську пектораль» у чотирьох номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський ансамбль, за сценографію, за акторські роботи. У 2003-2004 театральному сезоні вистава «Дядя Ваня» А. Чехова у постановці В. Малахова стала лауреатом «Київської пекторалі» у п'яти номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський дебют (О. Свірська), за кращу чоловічу роль (С. Бойко).
У 2006 році наказом Міністра культури творчому колективу надано статус академічного за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва. У 2008 році художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталій Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі мистецтва. До дня незалежності України 2008 року Президент нагородив Малахова званням «Народний артист України».
У 2009 році у театрі відбулося 11 прем'єрних постановок. Вистави «Мертві душі» та «Люксембурзький сад» у постановці з. а. України Ігоря Славинського стали лауреатами «Київської пекторалі» 2009 року за кращу режисуру, актриса театру Софія Письман – за роль Коробочки у виставі. Театральною премією ім. Амвросія Бучми нагороджено творчий колектив вистав «Мертві душі» та «Люксембурзький сад». Ще однією прем'єрою, виставою «Льовушка» за оповіданням Анатолія Крима у постановці Ігоря Славинського, колектив театру завершив 23-й сезон.
У 2012 році колектив театру на Подолі повертається з міжнародного театрального фестивалю «Добрий театр», який проходив з 30 квітня по 7 травня в місті Енергодарі. Театр на Подолі вперше брав участь у «Доброму театрі» і на сценічному майданчику XI міжнародного театрального фестивалю представив дві кращі вистави «Минулого літа в Чулимську», за однойменною п'єсою О. Вампілова, режисера-постановника Віталія Малахова та «Льовушка», за п'єсою А. Крима, режисера-постановника Ігоря Славинського. 7 травня відбулося урочисте закриття фестивалю «Добрий театр» і були підведені підсумки. Почесне журі визначило переможців у наступних номінаціях: «Краща жіноча роль» – Вікторія Булітко (Валентина «Минулого літа в Чулимську»), «Краща чоловіча роль» – Ігор Волков (Шаманов «Минулого літа в Чулимську»). Крім того, цього року ввели дві номінації високого рівня: «Краща вистава» і «Срібний дзвіночок – добра вистава». Вистава «Льовушка» отримала найвищу нагороду і була визнана «Доброю виставою-2012». Завершає низку чудових постановок вистава «Лист Богу» в постановці Ігоря Славинського.
17 жовтня 2012 Київський академічний драматичний театр на Подолі повертає на сцену виставу, що давно полюбилася публіці «Дивакуватий Журден». А в перших числах грудня Ірина Грищенко випускає виставу «Очі дня». У центрі дії – дві жіночі долі: легендарної танцівниці, куртизанки і найзнаменитішої шпигунки Першої світової війни Мата Харі і її подруги, суперниці і зрадниці Ханни Віттіг. А вже 18 січня в театрі відбулася прем'єра вистави «Амнезія». В її основі – однойменна розповідь київської письменниці Олени Рог. Лауреатом найпрестижнішої театральної премії «Київської пекторалі-2012» у номінації «За краще виконання чоловічої ролі» стає Володимир Кузнєцов за роль Лемаріса у виставі «Лист Богу».
Під завісу 26-го театрального сезону театр випускає ще дві яскраві прем'єри. Перша це вистава-концерт «Лебедине озеро. Сутінки». Вигадавши на перший погляд дуже святкове і легковажне видовище, режисер Віталій Малахов підготував для публіки кілька сюжетних і смислових пасток. Друга – «Пастка для самотнього чоловіка» за п'єсою французького письменника, актора і режисера Робера Тома, режисера-постановника Ігоря Славинського.
У 2013 році театр бере участь у XVI Міжнародному фестивалі театрального мистецтва «Блукаючі зірки». А 30 травня в театрі на Подолі відбулася прем'єра. Вистава за однойменним оповіданням Л. Толстого «Що я бачив уві сні...» у постановці заслуженого артиста України Ігоря Славинського. 20-22 червня 2014 року на сцені театру відбулася прем'єра театрального буриме «Вернісаж на Андріївському» режисера-постановника, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віталія Малахова. У листопада 2014 року відбулася прем'єра вистави «Ліс» у постановці Олександра Катуніна. А вже 25 квітня Віталій Малахов презентував київському глядачеві «Вічно живі» за п'єсою Віктора Розова. Ігор Славинський закриває 28 театральний сезон виставою «Ревізія-Шмавізія». Саме ця вистава стає завершальним акордом трилогії оповідань Анатолія Крима «Оповідання про єврейське щастя».
Неодноразово колектив театру проводив благодійні вечори «Театральні містерії Подолу: світ без обмежень», присвячені міжнародному дню «Білої тростини». На сцену разом з акторами піднімалися люди з обмеженими можливостями та порушеннями функцій зору.
Київський академічний драматичний театр на Подолі активно допомагає і бере участь в організації фестивалю «Я вірю! Я буду!». А також підтримує його учасників – відділення денного перебування з елементами соціальної адаптації молодих людей з особливими потребами Голосіївського району міста Києва.
У 2014 році колектив театру підтримує тимчасових переселенців із зони АТО. Неодноразово були організовані покази вистави "
«Лист Богу» і творчі зустрічі з акторами. Театр брав участь у благодійних вечорах на підтримку українських воїнів і аукціонах по збору грошей на лікування українських військових.
У 2015 році розпочалась реконструкція нової будівлі театру. У 2017 році нову будівлю було введено в експлуатацію. Вистави театру набули формату 5D завдяки таким сучасним технологіям, як: дощова та снігова установки, проекційний екран і жорсткі куліси, мобільна сцена, нове звукове обладнання. Також, для людей з інвалідністю побудовано пандус і ліфт. А на сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушеннями слуху. Першою виставою, що відкрила нову сцену на Андріївському узвозі стала вистава «Сто тисяч» Івана Карпенко-Карого. До кінця 2017 року на новій сцені грали найбільш знані вистави: «Мати» за Карелом Чапеком, «Передчуття Мини Мазайла» за Миколою Кулішем, «Фараони» Олексія Коломійця, «На дні» Максима Горького. Нарешті, післі 10 років перерви до репертуару повернули легендарну виставу «Дядя Ваня» Антона Чехова!
