Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Напередодні Нового року юна королева видає указ: хто принесе до святкового столу кошик пролісків, той отримає в нагороду цілий кошик золота. Бажаючи отримати нагороду і посидіти за одним столом з королевою, мачуха відправляє падчерку в ліс за підсніжниками. Там дівчина зустрічає дванадцять місяців, які щороку збираються у новорічного багаття. Місяць Квітень просить своїх братів, Січень, Лютий і Березень, поступитися йому посохом. Мачуха і її дочка приносять квіти до палацу, але, замість обіцяного золота, Королева наказує їм показати дорогу в казковий ліс. Падчерка погоджується провести Королеву в ліс, де вона знову зустрічається з дванадцятьма місяцями.
В основі вистави "Попелюшка", що її представляє театр - одна з найвідоміших казок світу, до якої зверталися, починаючи з XVII століття, казкарі Шарль Перо, брати Грімм та інші. Постановочна група театру на чолі з режисером Катериною Чепурою використала у своїй роботі одну з найпопулярніших версій - кіносценарій Євгена Шварца. Особливої казкової чарівності, прозорості та театральності додала музика Вікторії Васалатій, яка є однією з виконавиць ролі Попелюшки. Для авторів вистави було принциповим аби всі ролі: від злої, проте такої кумедної Мачухи, сестер-нечепур і до самого Короля виконували молоді актори, які з легкістю та артистизмом перетворюються на казкових персонажів, насичують давню історію дівчинки-сирітки юнацьким запалом та наближують події до нас. Для тих, хто, можливо, ще не встиг прочитати цю казку, нагадаємо її фабулу: після смерті матері батько дівчинки одружився з жінкою, яка мала двох дочок. Проте, чоловік і не міг уявити, що на цьому щасливе життя його дочки закінчиться. Зла Мачуха із своїми рідними доньками перетворила дівчинку у свою служницю. Оскільки дівчинка весь час мала поратися на кухні біля вогню, то забулося її справжнє ім`я, її назвали Попелюшкою… Одного разу всі збиралися на бал до Короля. Попелюшка також мріяла побувати на святі, проте ані сукні, ані черевичок в неї не було. Крім того Мачуха наказала переробити дуже багато справ... Раптом з`явилася чарівна Фея, яка знала Попелюшку, знала її доброту, легку вдачу, щире серце. Фея зробила неможливе - спорядила Попелюшку на бал і головне - подарувала кришталеві черевички... саме вони допомогли Попелюшці знайти своє щастя. Фото та анотації надано театром.
За мотивами казки Ганса К. Андерсена «Принцеса і свинопас» У темному-темному королівстві, де все заборонено, де не можна співати веселих пісень, слухати щебетання птахів та милуватися квітами, живе юна Принцеса. Вона не знає, що на світі існують яскраві кольори, не знає, що таке щирий сміх і весела гра. Її дні минають у сірій одноманітності, аж доки в неї не закохується Принц із сусіднього королівства. З подивом Принцеса дізнається від нього про зовсім інший світ, в якому можна весело бавитися та сміятися, де багато живих квітів, де співають птахи, де існують справжні почуття. І тут починається найцікавіше...
Створена всесвітньовідомим данським казкарем Гансом-Христіаном Андерсеном трагічна історія Русалоньки, котра заради любові до врятованого під час бурі Принца віддала свій чарівний голос Морській Відьмі, порушила звичаї мешканців морського дна, зреклася веселого підводного життя і королівства, у нашій сценічній версії отримала щасливий фінал, а сувора казка стала видовищною феєрією, сповненою розмаїтих яскравих і фантастичних морських жителів. Світ моря і світ людей, хай які різні за виглядом, звичками і звичаями, завжди зможуть знайти спільну мову, якщо говоритимуть мовою любові.
Містерійна казка-притча одного з найвитонченіших письменників Британії Оскара Уайльда – часом іронічна, часом – релігійно-екзальтована, – це історія про безцінний дар любові, співчуття та милосердя, який легко втратити, але без якого життя, навіть сповнене зовнішньої краси і людського захоплення, стає потворним та порожнім, – хоча, щоб зрозуміти це і повернути втрачений дар, часто доводиться пройти дорогою страждань і випробувань.
За книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової «Ми мусимо тобі щось сказати, але це секрет. Ми – детективи» У чому секрет дружби? Хто такі друзі? І чому нам так добре, коли ці люди поруч? Вистава «Куди зникло море?» – це захоплююча та інтригуюча розповідь про добрих, щирих і відданих друзів-звірят, які ведуть розслідування одного злочину, що трапився у їхньому лісі. Завдяки детективним пригодам герої ще глибше пізнають, що ж таке дружба та вірність, і чому вони роблять нас настільки щасливими! Цікавий сюжет переплітається з простою і легкою подачею. Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової за книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» – це атмосфера затишку, щирого сміху та любові.
Закінчив майстерню народного артиста Росії Орлова Н. Ю. в Челябінському державному університеті культури. Нагороджений грамотами Міністерства культури України, Харківської обласної державної адміністрації, Харківської обласної ради.
Навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого (КНУТКіТ імені І. К. Карпенко-Карого) у 2008-2013 роках, на театральному факультеті за спеціальністю – Актор театру драми і кіно. Майстерня заслуженого діяча мистецтв України Мойсеєва С. А.
Має різнобічний акторський досвід, пробує себе в різножанрових амплуа: актор Навчального театру в Києві (КНУТКіТ імені І. К. Карпенко-Карого); актор Молодого театру (2010-2013 р.р., Київ).
Євген також має досвід роботи в українському кінематографі, має низку Всеукраїнських дипломів і грамот.
Спеціальність “Майстерність актора драматичного театру та кіно” здобув у Харківському національному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського.
Навчався на кафедрі майстерності актора ХНУМ імені І. П. Котляревського (2015-2019 р.р.) Майстри курсу: нар. арт. Україна Євсюков Юрій Степанович і засл. арт. Україна Бережко Сергій Олександрович.
Харківський театр для дітей та юнацтва створений на базі Першої державної театральної школи за участі професора Харківського університету Олександра Білецького. Завідувачем школи був призначений Сергій Павлович Пронський, а художнім керівником – Микола Миколайович Синельников. Школі було надано порожнє приміщення колишнього театру мініатюр, так званого «Катерининського театру», де в грудні 1920 року виставою «Злий галл» за п'єсою М. Толмачева відкрився «Театр казки», пізніше перейменований в Перший державний театр для дітей.
З 1933 року це вже Харківський театр юного глядача, який називався іменем пролетарського письменника О.М. Горького. У 1935 році головним режисером театру стає учень Леся Курбаса, березілець Володимир Скляренко. У червні 1941 року Харківський ТЮГ був евакуйований в західний Сибір. Повернутися до Харкова театру не судилося. З 1944 року він починає працювати як Львівський ТЮГ.
У 1960 році на базі обласного драматичного театру і випускного курсу театрального інституту, яким керував народний артист СРСР Лесь Сердюк, в Харкові відроджується Театр юного глядача.
Коли на зміну Ф.Александріну в театр прийшов Леонід Хаїт, на сцену увірвався дух сучасності. Режисер тонко відчував ті соціальні зміни в суспільстві, які викликала «хрущовська відлига». У 1968 році Л. Хаїт на запрошення Сергія Образцова їде працювати в Московський театру ляльок, і ТЮГ очолює Геннадій Макарчук.
Після пожежі в 1972 році ТЮГ довго поневірявся по клубах, поки тимчасово влаштувався в Палаці культури «Харчовик», чекаючи поки відновлять згоріле приміщення. Для того, щоб в таких умовах вижити, потрібно було налагодити безперебійний випуск нових вистав, не втратити глядачів, поповнити трупу молодими акторами. І перш за все, потрібен був режисер, який зміг би повести колектив за собою. Таким режисером виявився Олександр Беляцький. Саме він став лідером у важкий період поневірянь і зумів в складний час домогтися творчого підйому.
У 1983 році Олександр Беляцький переходить в український драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, і театр очолює Борис Варакін (1983-1989). Режисер Борис Варакін працює в творчому тандемі з художником Сергієм Вербук і композитором Іриною Губаренко.
З 1996 по 2013 року головним режисером театру був заслужений діяч мистецтв України Юрій Старченко.
З 2011 року посаду директора театру займає Андрій Гапановіч. Сьогодні колектив знаходиться в періоді активного творчого пошуку, відстоює право дитячого театру на універсалізацію художньої мови, а керівництво співпрацює як з початківцями, так і з визнаними майстрами сцени.