Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Дванадцять місяців »
Чарівний і небезпечний зимовий ліс... Дванадцять братів – чаклунів, які вміють керувати силами природи... Бідна падчерка, що в заметіль шукає проліски, і маленька примхлива королева, яка намагається підпорядкувати своїм примхам навіть матінку-природу...
Якщо тобі у спадок дістався лише кіт, у той час як старшим братам – млин та осел, не варто впадати у відчай! Ще невідомо, кому пощастило більше. Хоча, як це не відомо? Відомо! Звичайно, власнику кота, бо цей кіт не простий. І справа тут зовсім не в чоботях та капелюсі, а гострому розумі, спритності та винахідливості. Хоча чоботи і капелюх також відіграли свою роль… Запрошуємо дорослих і малюків на веселу, дотепну і надзвичайно музичну казку «Кіт у чоботях». Станьте свідками того, як розумник Кіт подарував своєму хазяїну щастя і пів королівства на додаток.
Чого боялися ви в дитинстві, пам’ятаєте? Те відчуття, коли мама лишала Вас насамоті у ліжку і вимикала світло. Що знаходиться там, в темряві? В чорних кутках спальні, під скрипучим ліжком або ж між вашими улюбленими м’якими іграшками? В темряві є все. І воно довкола. Еммі та Гансу – дітлахам славнозвісних Лускунчика та ляльки Марі – доведеться зазирнути у найчорніші закутки, залишитися сам-на-сам зі страшними таємницями свого будинку. Адже десь там, на горищі схований чарівний горіх, що виконує бажання. Чи правда це – дітям невідомо, але вони напевне знають, що Мишильда здатна на все, аби відомстити Лускунчику за свого батька. І вона зробить будь-що, щоб зупинити дітей. А що чекає їх попереду? Страхи, з якими необхідно зустрітися сам-на-сам і подолати їх. Заради батьків, добра і справедливості. Адже напередодні Різдва можливо все! Казка, що поєднує класику і сучасність. Казка, що робить дітей сміливішими. Казка, що змушує повірити в дива! Тож, готуйтесь! Емма та Ганс готові розповісти вам наймагічнішу різдвяну історію…
Прем'єра від творців хіта «Зубата втрата». Постановка за мотивами казки братів Грімм, сюжетів народних казок та сучасних трендів, стрімів, стилів. Як так? А ось як - сюжет вистави вам та вашим дітям буде знайомий: хитрий Вовк хоче вкрасти козенят, поки матінки Кози немає вдома. Але це вистава для сучасних дітей та батьків, тому мама Коза займатиметься з козенятами йогою і фітнесом, замість базару купуватиме своїм діточкам смаколики у знайомому нам супермаркеті. А підступний Вовк намагатиметься бути схожим на Козу, але у цьому йому допомагатимуть Півень-артист, Баран-стиліст з фешн агенства та Свинка-піцайоло з модного закладу харчування. Отже, буде сучасно, стильно, цікаво та несподівано. Буде чому повчитися малим глядачам та над чим посміятися дорослим.
Чудовий мюзикл для перегляду всією родиною. Вистава представляє мікс жанрів: комедію, фарс, буфонаду, ексцентріаду, циркове шоу, ліричну мелодраму, шпигунський детектив, а також багато чого ще! Будьте певні — в нашій виставі буде багато веселого (веселий юнак Трубадур та його друзі: Пес, Півень, Кіт та Віслюк!), буде багато чарівного (чарівна Принцеса!), буде багато жахливого (жахливі лісові розбійники!), буде навіть дещо геніальне (геніальний Сищик!), але і трохи дурного (дурний Король!).
Наш театр знову звертається до світової класики літератури. Цього разу на сцені оживуть образи найвідомішої казки німецького письменника Вільгельма Гауффа «Карлик Ніс». Не сумнівайтеся – на вас чекає неймовірний мюзикл для сімейного перегляду з перетвореннями, чаклунством, чарами, містикою та фантастикою. А чи може бути інакше, коли стара Чаклунка перетворила зухвалого хлопчика Якова за його глузування та жарти на адресу її непривабливого вигляду, зокрема довжелезного носа, на потворного карлика із ще довшим та ще огиднішим носом. Запроторений у чуже тіло, Яків вимушений тікати з рідного містечка, де його не впізнають сусіди та рідні, а його батьки – мати, зеленщиця на ім'я Ханна, та батько, швець на ім'я Фрідріх – виганяють з дому. Нині вигнанець, Яків вирушає у мандри. Позбавлений свого звичайного вигляду, молодості та юнацького хисту, він виявляється тепер неабияким вправним кухарем. Завдяки своєму довгому носу Яків може відчути аромати найвишуканіших страв та напоїв, приготувати найсмачніші наїдки, достойні навіть першого столу королівства. Так новоспечений Карлик Ніс опиняється на кухні самого герцога, де він знайомиться з Гускою. Птаха одразу здалася хлопчику незвичайною. Виявляється, що і вона – жертва чарів старої Чаклунки. У тілі білої гуски заховано маленьку дівчинку на ім'я Гретхен. Разом діти тікають з палацу Герцога та звільняються від чарів, повертаючи собі свій звичайний вигляд. Однак тепер дітлахи мають повернутися додому, де, на жаль, на їх повернення вже ніхто навіть не сподівається.
Закінчила Харківський інститут ім. І. Котляревського. З 1975 р. працює артисткою Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Я. Франка. З 1979 р. і до сьогодні працює в Хмельницькому обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Старицького. На даний момент в статусі провідного майстра сцени.
Резнік Віра Іванівна розпочала свою трудову діяльність з 1977 року. Працювала актрисою Ніжинського драмтеатру, Львівського драмтеатру ім. Галана, Волинського драмтеатру ім. Шевченка, артисткою Союздержцирку «Цирк на арені» в м. Києві, актрисою та художнім керівником кооперативного театру «Камерна сцена» в м. Хмельницькому.
З 1993 року Резнік В. І. – актриса Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького. За період роботи виявила себе перспективною артисткою з гарними сценічними даними, здатною на втілення складних творчих завдань. Нею створено ряд цікавих, самобутніх образів.
Творча ініціатива, глибоке проникнення в суть ролі дозволили їй створити на сцені театру низку образів у виставах, в тому числі для юного глядача.
Власенко К. Д. розпочала трудову діяльність з 2011 року з посади артистки допоміжного складу Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького.
Пшенична О. М. працює в театрі з 1994 року. О. Пшенична артистка з гарними сценічними даними, надзвичайно природна і органічна.
Веляник Володимир Володимирович розпочав свою трудову діяльність в 1992 році на посаді актора Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Працював на ТРК «Київ», актором приватного дитячого театру «Рудий», сценаристом на ТК «СТБ».
З 2003 року Веляник В.В. є актором Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Зарекомендував себе як високопрофесійний артист, працелюбний і творчий. Створені ним ролі засвідчили великий потенціал актора, тяжіння до ролей гострохарактерного плану.
Шпунт В. М. розпочав свою трудову діяльність у 2001 році артистом драми Хмельницького обласного тепер академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького після закінчення Кам’янець-Подільського училища культури.
За цей період роботи створив образи героїв з кращих творів української та зарубіжної драматургії.
У 2012 році закінчив Житомирський коледж культури та мистецтв ім. Івана Огієнка. Спеціалізація – «Режисура видовищно-театралізованих заходів».
З 2017 року і дотепер – артист драми Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького. За цей час зіграв велику кількість ролей та створив низку професійних незабутніх образів.
2018 – закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, магістр акторської майстерності драматичного театру і кіно.
2018 – закінчив Львівську національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
2019 – отримав відзнаку «Краща чоловіча роль другого плану» на фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют»
2019 – викладач сценічної мови акторської школи «Parmezan».
З 2019 року – член НСТДУ та учасник багатьох сезонних шкіл акторської та режисерської майстерності.
2021 – закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Спеціальність – «Організація театральної справи».
Сторожук Ігор Якович з вересня 1994 року по теперішній час працює в облмуздрамтеатрі імені М. Старицького.
Був неодноразово відзначений нагородами, а саме: 2004 р. Лауреат премії міської ради ім. Б. Хмельницького, 2007 р. почесне звання «Заслужений артист України», 2012 р. лауреат обласної премії ім. Т. Шевченка.
Яскрава зовнішність та чудові сценічні дані, спроможність відтворити тонкі психологічні нюанси у цілісних образах сценічних героїв дозволили йому створити ряд високохудожніх та яскравих образів
У 1973 році закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського.
Трудову діяльність розпочав у 1973 році на Закарпатті. Працював в Ужгородському обласному драматичному та Мукачівському російському драматичному театрах. За 15 років створив більше 30 образів з найкращих творів української та зарубіжної драматургії. Найбільш яскраві з них: Возний — “Наталка-Полтавка” І. Котляревського, Йосип — “Ревізор” М. Гоголя, Микола — “Пізня любов” О. Островського, Тесей — “Федра” Ж. Расіна, Степан — “Бояриня” Лесі Українки.
За майстерне виконання ролі Дмитра у виставі “Повінь” В. Руснака, Бортнічук С. К. став лауреатом Закарпатської обласної премії ім. Л. Вакарова. Найкращі вистави за його участю – “Біла хвороба” К. Чапека (Гален), “Бояриня” Лесі Українки (Степан) було записано і неодноразово транслювались республіканським телебаченням.
Вистава за п’єсою М. Куліша “Тілетія”, в якій С. Бортнічук зіграв одну з головних ролей – Овдія Пупа, ввійшла до золотого фонду української класики на Українському радіо.
З 1992 року С. Бортнічук – актор Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Паралельно з акторською діяльністю займав посаду завідувача трупою театру.
У 1970р. закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського.
Працював у Рівненському обласному театрі, Київському обласному театрі, Львівському театрі юного глядача.
Головний період творчості припадає на Хмельницький обласний музично драматичний театр – 26 років.
За час роботи в театрі було створено понад 150 сценічних образів, які схвально відзначили в пресі. Нагороджений багатьма почесними нагородами області, міністерства культури, Всесоюзним орденом «Знак пошани» (1986 р.), дипломом конкурсу «Прем’єри сезону» в м. Івано-Франківську за роль Мини Мазайла в однойменній виставі.
Артист Купченко В. М. розпочав трудову діяльність з 1963 року артистом Тернопільського драматичного театру. З 1967 до 1969 р.р. він – артист Рівненського драмтеатру ім. М. Осторовського. З 1979 до 1980 р.р. – Волинського драмтеатру.
З 1980 року і до сьогодні працює артистом Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького.
Олійник Дмитро Павлович розпочав трудову діяльність в 1971 році в Хмельницькій обласній філармонії.
З 1980 року і по сьогодні Олійник Д. П. займає посаду артиста Хмельницького обласного академічного муздрамтеатру ім. М. Старицького.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
В 1931-му році на Північному Кавказі у місті Новочеркаську було засновано пересувний театр для української діаспори, який називався Північнокавказький крайовий український драматичний театр.
Та доленосною для нього стала поїздка у Мінеральні Води восени 1931року. Саме тоді там лікувався відомий державний і політичний діяч Григорій Петровський. Він відвідав усі вистави колективу. А після одної з них, запросив артистів крайового українського драматичного театру до себе. З тої пори, очевидно завдячуючи спонсорській допомозі політика, до назви додалося його ім’я – драматичний театр ім. Г.І. Петровського, під яким театр був 78 років.
1932 р. колектив переїжджає до Краснодару. А ще через рік, 1933-го перебирається до України. З переїздом змінилась і назва. Він став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром, хоча й базувався в Бердичеві, виїжджаючи з виставами до Вінницької, Житомирської, Київської та інших областей. Керувати ним продовжував С. Чернявський, а художню частину очолив Г. Лаврик.
1935 року колектив був у відрядженні в місті Києві. Відвідавши виставу академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, ближче познайомившись з їхніми артистами та режисерами, колективи заклали міцні відносини. Театр імені Івана Франка взяв шефство над молодою трупою. Відчутну творчу допомогу артистам надавали народні артисти СРСР Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, А. Крамов. Уславлені майстри сцени брали участь у постановках, грали у виставах, виступали з лекціями, що було хорошою школою для молодих артистів.
В лютому того ж року театр отримав статус обласного, який мав би знаменувати осілість трупи. Та вже в 1938 році увесь колектив знову переїжджає. Цього разу до м. Кам’янця-Подільського — адміністративного центру новоствореної області. Але й там не довелось навіть добре звикнути до сцени. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, і трупу, разом з родинами, відправили у тимчасову евакуацію.
Так, тільки з 4 серпня 1941-го року по жовтень 1943-го театр відвідав двадцять шість пунктів: міста Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі.
В 1944 році, після визволення України від німецько-фашистських загарбників, мистецький колектив повернувся до свого краю. Радісна звістка зустріла Петровців в місті Есентукі. Згідно наказу №128 Вказівкою Кам’янець-Подільського обкому КП(б)У та облвиконкому від 15 жовтня 1944
року Припиняються гастролі театру на КМВ і призначається реевакуація театру на Україну до міста Проскурова в обласний центр області. А 25 листопада в обласній газеті повідомлялося, що виставою “Украдене щастя” І. Франка він розпочав у Проскурові театральний сезон 1944-1945 рр. у 2007-му було організовано фестиваль «Театральна осінь» або «На краю осені з Мельпоменою». Основні цілі якого були – знайомство з сучасним театральним мистецтвом регіону, обмін досвідом і залучення більшого кола глядача.
25 березня 2009 року Хмельницький театр ім. Г.І. Петровського перейменовано на честь корифея українського театру Михайла Старицького.
А у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.
Старицького надано статус «Академічний». 2019р. відкриття Малої сцени. Проведення Всеукраїнського театрального фестивалю «Starytskiy Theatre Fest-2019».
« Дванадцять місяців »
