Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Два серця »
Автор п’єси – О. Образцов.
Складна, багатогранна і сумна історія про останні дні життя великої актриси Фаїни Раневської. Самотність великих – це самотність людей її породи. Відома актриса! Позаду ролі, успіх, слава, життя… Телефон відтепер – її єдина втіха. Лише з ним вона проводить довгі вечори, звертаючись до нього, як до співрозмовника. Скоро закриється завіса її життя, тому зустрічі, довгі бесіди з прихильницею її таланту дають актрисі надію, свіжий ковток повітря, допомагають втамувати спрагу любити і допомагати людям.
"Люди найголовніше залишають на потім, і серед цього найголовнішого є слова, які не встигнеш вимовити..." Це ностальгічні спогади єврейського хлопчика про щасливе дитинство поруч з його дорогими бабусями Розою і Дашею. Бабуся Даша водила його до церкви, а інша - в синагогу. На цьому маленький Льовушка зібрав кругленьку суму.
«Історія, яка може статися з кожним» - так стверджує драматург Тетяна Іващенко у своїй п'єсі «Замовляю любов». Відносини між чоловіком і жінкою - завжди, до певної міри, детектив. З чого все почнеться, які несподівані повороти запропонує інтрига, яка буде розв'язка ? Сюжети розвитку любовних історій, взагалі, схожі, але за будь-якими з них спостерігати завжди цікаво, тому що в почуттях головне - нюанси. Кожна жінка мріє про кохання, неймовірне і казкове, хоче бути щасливою і нехай, хоча б на мить, але відчути себе коханою, бажаною... Особливо, коли вже немає сил боротися з самотністю! Може бути, її можна купити? Скільки коштує любов? У цьому питанні героїні вистави - трагізм відчаю, але як завжди, життя неоднозначне, і ось вже ілюзія його відтінків змінює погляд з трагедійного на комедійний. До несподіваної розв'язки глядач піде лабіринтами відносин між чоловіком і жінкою, зв'язки їх тендітні, незрозумілі, несподівані, весь час змінюються. Глядачі до кінця вистави залишаться в напрузі, намагаючись розгадати - або любов, або обман?
«Дорогий Товариш Бог!.. Скоро Пейсах, наше головне з тобою свято…» Сентиментальна розповідь про містечкового божевільного, який восени 1947 року пише та відправляє поштою листа Всевишньому з проханням подарувати йому п’ятдесят рублів. Лист потрапив до рук начальника селищної міліції й несподівано зачепив його суворе серце.
Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...
Сильні люди навіть у своєму горі воліють залишатися сильними, не згинатися під вагою нещасть, а головне – не перекладати страждання на плечі своїх близьких. Двадцять років Бабуся жила очікуванням дива – чекала єдиного онука, якому вона присвятила все своє життя. Але коли він, нарешті, приходить, вона виганяє його. Чому це сталось? Що штовхнуло її на цей вчинок? Може, короткочасне знайомство з Директором чарівного агентства «Добрих справ» і його уявною дружиною Мартою? А може, вона зрозуміла просту і водночас складну істину: близькі люди – це люди, які по-справжньому роблять твоє життя наповненим, а не ті вигадані створіння, які не варті твоєї любові. Виставу «Дерева помирають стоячи» за п'єсою Алехандро Касони, вперше на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки було поставлено в 1956 році на сьогодні вже легендарним режисером Леонідом Вікторовичем Варпаховським. У той час, Варпаховський, працюючи над виставою, присвятив її пам'яті свого вчителя Мейєрхольда. Невипадково основним матеріалом в оформленні вистави «Дерева помирають стоячи» став сухий бамбук. Це і паралель з виставою самого Мейєрхольда, «Вчитель Бубус», і характеристика головної героїні, бабусі Еухени. Адже бамбук – не можна зігнути, його можна лише зламати. Але й зламати його не так легко. Тоді, у далекому 1956-му, у цій виставі вийшли на сцену такі блискучі актори, як Є. Опалова, В. Халатов, І. Павлова, М. Рушковський. Але навіть найталановитіша вистава, все одно, в силу своєї специфіки, не може бути вічною. А ось теми, яких вона торкається, залишаються вічними. У наш час, коли розмиті межі між добром і злом, коли насильство прагнуть ввести як чесноту, поява на сцені таких мудрих, добрих людей, як Бабуся, Сеньйор Бальбоа, Марта, Директор – це закономірне прагнення театру донести глядачеві, як бути розбірливим, уважним та чуйним.
З відзнакою закінчив Київське училище №16 за спеціальністю «столяр». У 2005-му закінчив із відзнакою Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Театральне мистецтво» (курс професора Н.М.Гусакової) та здобув кваліфікацію режисер драматичного театру.
Дебютував із постановкою «Дума про братів Неазовських» Л.Костенко у Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Т.Шевченка. Згодом працював у Рівненському академічному музично-драматичному театрі та Коломийському драматичному театрі. З 2007-го працює у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М.Куліша з 2007 року.
У його доробку – сотня вистав. Зокрема, «Таємниця літаючої жінки», «Між небом і землею», «Обережно – жінки», «Вій», «Макбет», «Сон у літню ніч», «Два серця», «Фаворит. Князь Потьомкін Таврійський», «Страшна помста», «Енеїда», «Ніч перед Різдвом», «Понтій Пілат», «Будинок на кордоні», «Наталчина мрія», «Не плачте за мною ніколи…», «Нью-Йорк, Нью-Йорк», «Тато в кубі», «Каліка з острову Інішмаан», «Ромео і Джульєтта» та багато інших.
Сергій Павлюк веде експериментальну роботу з акторами херсонського театру. Сценічними майданчиками для творчої лабораторії стали сцена «Під дахом», «Сцена на сцені» та сцена «Під колом». На сцені «Під колом» режисер поставив низку моновистав: «Vitalius» з Віталієм Пронько, «Лис-філософ» з Павлом Костенком, «Лицар храму» із Валерієм Гайфулліним, «Мені б у небо» із Антоном Лисенком, «Остання Сюїта» із Андрієм Клочком, «Порожнеча» із заслуженою артисткою України Тетяною Проворовою, «Юда» та «Get happy» із заслуженим артистом України Сергієм Михайловським, «Монолог актриси» із заслуженою артисткою України Олександрою Тарновською тощо…
За час творчої діяльності він багато гастролював зі своїми виставами. Роботи українського режисера побачили глядачі Франції (Таємниця літаючої жінки»), Угорщини («Понтій Пілат»), Молдови («Два серця»), Португалії, Польщі («Не плачте за мною ніколи…»), Ізраїлі, Німеччині та Литві (моновистава «Монолог актриси») тощо.
Режисер має багатий досвід спілкування і творчі роботи не тільки у херсонському, а й в інших театрах України та близького зарубіжжя (Білорусії, Румунії, Польщі, Франції, Угорщини, Португалії та ін.).
Олена з дитинства навчалася музиці. Закінчивши музичне училище культури, вона у 1977-му прийшла до театру в якості концертмейстера оркестру. Тут на сцену виходила її мама (Царство їй Небесне) – заслужена артистка України Валентина Галл-Савальська.
У приватних розмовах Олена Ігорівна часто повторювала і наголошувала на тому, що мама не рекомендувала їй бути актрисою, бо це непроста доля. І дівчина послухалась – пішла в музичне училище. Та інколи не ти обираєш долю, а доля тебе. Після закінчення училища Олена вірно служила театру протягом дванадцяти років, але не грала на сцені.
Аж поки один маленький випадок не перевернув її світ... Театр поїхав на гастролі, захворіла одна з актрис. На той час головний режисер театру Володимир Бегма, заслужений діяч мистецтв України, попросив Олену замінити артистку. Дівчина вправно впоралася із завданням. І вже згодом була призначена на роль у виставі «Алі-Баба».
Цим режисер підписав їй путівку у велике бурхливе театрально-акторське життя. І вже у 1996-му Олена Ігорівна отримала звання заслуженої артистки України, а в 2009-му — народної. До речі, в історії Херсонського драмтеатру, Олена перша з жіночого складу акторів отримала звання народної артистки України.
Бере участь у фестивалях та гастролях.
Знімається у кіно. Дебютувала у короткометражному німому фільмі «Пересохла земля» режисера Тараса Томенка за мотивами твору Маркеса «Стариган із крилами» в 2004-му.
Потім після майже п’ятнадцятирічної перерви знялась у художньому фільмі «Віддана» за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Прем’єра відбулася восени 2019-го, актриса зіграла в епізоді продавчиню линів.
Третій кінодебют Олени Ігорівни – у серіалі «Спіймати Кайдаша» (2020р.). Вона виконала роль головихи.
У 1998 році у Дніпропетровському державний театрально-художньому коледжі отримала спеціальність «Акторська майстерність» (додаткова спеціалізація – «Сценічна мова»). Також закінчила Херсонський державний університет (2006 рік).
Ольга працює у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М.Куліша з 1998 року.
Участь у фестивалях та гастролі:
- У 2008 році виставу була на І Міжнародному театральному фестивалі «Театр. Чехов. Ялта.» у м.Ялта. З трупою театру возили виставу «Два серця».
- 2008-го з акторами представляла «Два серця» на VІ Всеукраїнському театральному фестивалі жіночої творчості ім. М. Заньковецької у Ніжині.
- Трупа театру возила виставу «Обережно, жінки!» гастролювали Херсонською областю.
- У 2016-му була на фестивалі «Золотий лев» (м.Львів) з виставою «Енеїда».
- У 2017 році гастролювала з трупою театру у Португалії та Угорщині (м. Бекешчаба, Угорщина та м. Брага, М. Барселуші, м. Порто, Португалія). Відбулася вистава «Обережно, жінки!»
- У 2017-му з акторами театру возила виставу «Обережно, жінки!» на ІХ Всеукраїнському театральному фестивалі «Коломийські представлення» (м. Коломия).
- У 2018-му гастролювала з виставою «Лісова пісня». Були у Сєверодонецьку на І-му Всеукраїнському театральному фестивалі «СвітОгляд». Також спектакль презентували у Львові на День міста тощо.
Ведуча обласних та міських заходів, фестивалів: День міста Херсона, «Купальські зорі», «Олешківські забави», гала-концерти відкриття та закриття «Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» та ін.
Член Національної спілки театральних діячів України.
Херсонщина – край театральний, місто корифеїв. Саме тут починали свою творчу діяльність великі постаті української сцени – Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Оксана Петрусенко, навіть знані російські діячі Юрій Шумський та Всеволод Мейєрхольд колись працювали саме в Херсонському театрі.
Херсонський театр існує із 1823 року. Дворяни Херсонської губернії викупили будинок генерала Лобрі і пристосували його під театр. Артисти-аматори протягом майже 50 років грали в цьому приміщенні.
У 1883 році було вирішено розпочати будівництво нового театру у Херсоні, а вже у 1889 році відбулося урочисте відкриття нового театрального приміщення. Під час війни це приміщення було зруйновано і в 1962 році на тому ж місці було збудовано новий театр.
Нині у театрі існують такі театральні майданчики: велика сцена театру, театр-кафе, сцена «Під дахом», сцена «Під сценою», сцена на сцені, деякі вистави показують просто неба – на сцені Лісового театру (база зеленого туризму «Чумацька криниця»).
Протягом сезону у театрі народжується від 10 до 16 прем’єрних вистав. Творчий склад із успіхом гастролює теренами нашої держави та великими просторами Європи.
Із 1999-го року до Херсона приїжджають десятки театрів із різних областей України та інших держав на Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії».
« Два серця »
