« Два джентльмени з Верони »

Позитивний настрій був подарований чудовою грою акторів, бо при мінімумі декорацій, відірвати погляд від сцени було важко, боячись пропустити слово. Щодо костюмів, то вони відповідали Шекспірівській епосі, але були настільки прості, що складалось враження, що на сцені актори того часу, мандрують світом, і зупинились тут, у Львові, аби розказати глядачам, яким буває кохання. Щодо декорацій, то вразили предмети, які носили актори птаха, корабель, ліхтар, глобус (що символізує Шекспірівський театр), вони допомагали малювати уяві цілісну картинку, де відбувалось дійство. О, гра акторів була бездоганна, бо всі емоції, які вирували на сцені були підтверджені рухами, голосом. Почуття першої закоханості, роздумів про кохання були чудово втілені акторами. При наївності сюжету піднімаються досить важливі теми дружби, гідності і любові – коли слова, якими би вони солодкими не були, просто звук, міф про почуття глибоке, а разом з тим безумство, яке заставляє страждати. Просто порадила б людям, які хочуть гарно провести вечір, бо чудовий настрій гарантований. Це розрив шаблону про Шекспіра, як важкого автора п'єс, бо це ранній його твір.

Вистава дає можливість розслабитися, відпочити, посміятися. З перших хвилин актори дають зрозуміти, що буде легко, весело, " не напряжно". Події відбувалися в Вероні та Мілані в 16 столітті та водночас ми нібито зі сторони спостерігаємо виставу Шекспірівського Театру. Мінімум декорацій, легкі природні костюми, актори живі та усміхнені, приємна музика – усе це створює романтичну атмосферу вистави про кохання. Сюжет простий та динамічний: хтось страждає через нерозділене кохання, хтось зраджує найкращого друга знову ж таки через кохання, хтось ризикує своїм достатком та репутацією, щоби не поступитися своїм почуттям. Актори щирі, гра легка, злагоджена, без різких рухів та звуків, навіть драматичні моменти подані з позитивом. Не дивлячись на неповну заповненість залу, актори викладалися сповна, з першого ряду було видно їх спітнілі обличчя. Раджу виставу сімейним парам, подругам, старшокласникам, усім, хто думає, що Шекспір- це нудно і неактуально.

Загалом було багато смішних моментів. Сподобалась кумедна подача і рухи акторів. Це розповідь про любов та людей, які її відчувають. Присутні любовні трикутники та зрада одного з героїв. Все було простенько, але в той же час дуже життєво. Весь час посміхалась, бо було кумедно спостерігати за персонажами.

Життєрадісна, комічна, повна пригод та непорозуміння – ось така вона комедія «Два джентельмении з Верони». Досить простий сюжет, так як, це одна з ранніх п'єс Вільяма Шекспіра на якій він заточував своє перо. Усі сцени супроводжувалиися веселим, колоритним музичним танцем. Сам сюжет розгортається у Вероні та Мілані, які автор навмисно розділив морем, хоч у реальності його там немає. «А у Шекспіра є!» – так жартували актори на сцені. Як і у часи Шекспіра декорацій практично не було, вся увага глядачів зосереджувалася на грі акторів, котрі майстерно відтворили свої емоції впродовж дійства. А їхній танець та музика це окрема історія. Усі чудові, виділити когось навіть складно. Костюми ідеально гармонували з мінімалістичними декораціями тогочасного театру «Глобус». До речі, головна художниця театру використала старі костюми з льону, які колись дуже давно були пошиті для іншої вистави. А все тому, що відтворити ті театральні форми, які були у часи Шекспіра. Яскрава та весела комедія, яка тримала свій «п'янкий шарм» вуличного театру від початку до кінця. Вдалося дійсно переключитися від всього, що зосталось за дверима театру та отримати свою порцію «театротерапії». Моя порада відвідати цю виставу усім поціновувачам комічних п'єсок і усім кому цікаво, як насправді виглядав вуличний театр часір Шекспіра. Неодмінно потрібно ще раз відвідати цю виставу за сприятливих умов, коли її гратимуть не у залі, а у дворику теару, як це першочергово планувалося.