Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Два джентльмени з Верони »
Ви втратили сон? Розмовляєте на вулиці самі з собою? Віршуєте? Несподівано плачете або смієтесь без видимої причини? Нічого не робите, і годинами мугикаєте любовні пісеньки?
Тільки не хвилюйтеся. Ви просто закохалися! Це не страшно! Вам треба на виставу «Два джентльмени з Верони» до Першого театру.
Там вам все пояснять. Любов – це божевілля, це мара і небезпечний вірус. Вона вривається в наше життя наче вихор, і перевертає все догори дриґом. Але без неї наше буття холодне і чорно-біле, наче рентген непрожитого життя. Шекспір «просто неба» у дворику Першого!
«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.
Герої вистави знаходяться у пошуку. Вони йдуть по дорогах, пливуть по річці в пошуках Людини, а разом з ним – і любові, і щастя, і сенсу свого існування. Вони шукають один одного, навіть, коли стоять облияччям один до одного: зворушливі, смішні, жорстокі і такі ніжні. Як говорить Огнєв, один з героїв: «На світі немає нічого дорожчого за людей!». Вистава за оповіданнями Чехова «Святою ніччю», «Княгиня», «Єгер», «Вірочка», «На підводі». Усі вони є історіями про кохання.
У напрочуд затишній Камінній залі театру розгортається дійство, в якому змішані епохи. Бачимо старовинні вікна й балкони вишуканого будинку. Але цю гармонію порушує сучасний мотоцикл. Актори виходять на сцену в одязі, дещо стилізованому під шекспірівські часи, але їхня манера розмови й поведінки їхніх героїв теж дуже вже наближені до наших днів. Однак хвилюють їх ті ж питання, що й їхніх прототипів і двісті, і триста років тому – любов, подружні стосунки, вічна єдність і боротьба двох статей. Що таке кохання і як не перетворити його на буденщину? Як знайти свою половинку? А тим більше її завоювати або виховати й приручити? Над цими непростими питаннями ламають вони голови. І співають серенади, тільки в естрадних та джазових ритмах…
Вистава за бестселером одного з найвідоміших астрофізиків сучасності – Стівена Хокінга. Прикутий до інвалідного візка вчений веде нас до кордонів людського пізнання. Який наш Всесвіт? Чи є у нього початок? Що таке матерія? Звідки з'явилося життя? Чи ми є одні у Всесвіті? Про те, як сміливість кількох вчених може перевернути наше уявлення про світ і відкрити нові незвідані горизонти, і про те, як неосвіченість тягне людство в морок невідання.
Ця вистава - історія кохання, світлого, зворушливого, трохи сумного. Випадкова зустріч у повоєнній Москві колишнього фронтовика, який став студентом і вивчає виноробство, та польської дівчини, майбутньої співачки, яка навчається у консерваторії, переросла в міцні, теплі, взаємні почуття. І ось вже незабаром щаслива розв'язка, але... вийшов урядовий Указ про заборону в СРСР шлюбів з іноземцями... Мине багато років, перш ніж Віктор та Гелена зустрінуться знову - у кожного своє життя, сім'я. Спогади про першу зустріч ще свіжі і живі, але безглузді умовності, через які неможливо переступити в силу політичних, культурних та етнічних обставин, назавжди заважають героям піднестися над сутністю буття, розпочати все спочатку, з'єднати свої долі і стати щасливими.
Позитивний настрій був подарований чудовою грою акторів, бо при мінімумі декорацій, відірвати погляд від сцени було важко, боячись пропустити слово. Щодо костюмів, то вони відповідали Шекспірівській епосі, але були настільки прості, що складалось враження, що на сцені актори того часу, мандрують світом, і зупинились тут, у Львові, аби розказати глядачам, яким буває кохання. Щодо декорацій, то вразили предмети, які носили актори птаха, корабель, ліхтар, глобус (що символізує Шекспірівський театр), вони допомагали малювати уяві цілісну картинку, де відбувалось дійство. О, гра акторів була бездоганна, бо всі емоції, які вирували на сцені були підтверджені рухами, голосом. Почуття першої закоханості, роздумів про кохання були чудово втілені акторами. При наївності сюжету піднімаються досить важливі теми дружби, гідності і любові – коли слова, якими би вони солодкими не були, просто звук, міф про почуття глибоке, а разом з тим безумство, яке заставляє страждати. Просто порадила б людям, які хочуть гарно провести вечір, бо чудовий настрій гарантований. Це розрив шаблону про Шекспіра, як важкого автора п'єс, бо це ранній його твір.
Вистава дає можливість розслабитися, відпочити, посміятися. З перших хвилин актори дають зрозуміти, що буде легко, весело, " не напряжно". Події відбувалися в Вероні та Мілані в 16 столітті та водночас ми нібито зі сторони спостерігаємо виставу Шекспірівського Театру. Мінімум декорацій, легкі природні костюми, актори живі та усміхнені, приємна музика – усе це створює романтичну атмосферу вистави про кохання. Сюжет простий та динамічний: хтось страждає через нерозділене кохання, хтось зраджує найкращого друга знову ж таки через кохання, хтось ризикує своїм достатком та репутацією, щоби не поступитися своїм почуттям. Актори щирі, гра легка, злагоджена, без різких рухів та звуків, навіть драматичні моменти подані з позитивом. Не дивлячись на неповну заповненість залу, актори викладалися сповна, з першого ряду було видно їх спітнілі обличчя. Раджу виставу сімейним парам, подругам, старшокласникам, усім, хто думає, що Шекспір- це нудно і неактуально.
Загалом було багато смішних моментів. Сподобалась кумедна подача і рухи акторів. Це розповідь про любов та людей, які її відчувають. Присутні любовні трикутники та зрада одного з героїв. Все було простенько, але в той же час дуже життєво. Весь час посміхалась, бо було кумедно спостерігати за персонажами.
Життєрадісна, комічна, повна пригод та непорозуміння – ось така вона комедія «Два джентельмении з Верони». Досить простий сюжет, так як, це одна з ранніх п'єс Вільяма Шекспіра на якій він заточував своє перо. Усі сцени супроводжувалиися веселим, колоритним музичним танцем. Сам сюжет розгортається у Вероні та Мілані, які автор навмисно розділив морем, хоч у реальності його там немає. «А у Шекспіра є!» – так жартували актори на сцені. Як і у часи Шекспіра декорацій практично не було, вся увага глядачів зосереджувалася на грі акторів, котрі майстерно відтворили свої емоції впродовж дійства. А їхній танець та музика це окрема історія. Усі чудові, виділити когось навіть складно. Костюми ідеально гармонували з мінімалістичними декораціями тогочасного театру «Глобус». До речі, головна художниця театру використала старі костюми з льону, які колись дуже давно були пошиті для іншої вистави. А все тому, що відтворити ті театральні форми, які були у часи Шекспіра. Яскрава та весела комедія, яка тримала свій «п'янкий шарм» вуличного театру від початку до кінця. Вдалося дійсно переключитися від всього, що зосталось за дверима театру та отримати свою порцію «театротерапії». Моя порада відвідати цю виставу усім поціновувачам комічних п'єсок і усім кому цікаво, як насправді виглядав вуличний театр часір Шекспіра. Неодмінно потрібно ще раз відвідати цю виставу за сприятливих умов, коли її гратимуть не у залі, а у дворику теару, як це першочергово планувалося.
Професійний актор театру та кіно, режисер
Акторська улюблена цитата: «Кожен глядач приносить в театр свою власну акустику»
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва заснований у березні 1920 року у Харкові як «Театр казки» (офіційне відкриття — 21 березня 1921 року).
У створенні театру брали участь зокрема: мистецтвознавець і драматург Олександр Білецький, композитори І. Дунаєвський, Д. Ямпольський, художники Б. Косарєв, М. Акімов. Згодом у театрі працювала ціла плеяда вихованців та соратників Леся Курбаса: Михайло Верхацький, Леонтій Дубовик, Фавст Лопатинський, Володимир Скляренко, Борис Тягно, а потім і їхні учні.
У 1930-х роках театр починає називатись за стандартним каноном Харківським театром юного глядача, а у 1938 році театру присвоєно ім'я М.Горького (у 1990 році за рішенням колективу театр отримав свою теперішню назву). Після років Другої світової війни, які колектив у співпраці з трупою Київського театру юного глядача провів на Кузбасі, Казахстані, Узбекистані, у 1944 році театр переводять до Львова у приміщення колишнього єврейського театру. У львівський період у театрі у різний час працювали такі відомі режисери як: С. Данченко, В. Опанасенко, А. Куниця, М. Нестантінер, В. Козьменко-Делінде, А. Бабенко. Тут розпочинав свій творчий шлях Роман Віктюк.
У 2020 році Перший Театр святкує своє перше століття! За останні роки театр здійснив колосальний прорив як у творчій так і у соціальній. 2013 року Перший театр, єдиний з поміж дитячих театрів України, брав участь у фестивалі за кордоном м. Хургада (Єгипет). Започатковано співпрацю з Goethe-Institut в Україні. Впроваджено освітньо-культурний проект «Театральна педагогіка». В рамках проекту здійснюється: напрацювання ефективних методик співпраці «школа – театр»; включення уроків театру в навчальний процес школи.
Започатковано проект «Конкурс режисури», покликаний залучити як молодих так і знаних режисерів, до творення нових вистав у на сцені Першого театру.
Починаючи з 2017 року у Першому театрі започатковано проєкт «Урок в театрі». Після перегляду уривку з вистави з дітьми молодших класів говорять про казки та тренують вимову, емоції, та перші уроки акторської майстерності.
2018 року одразу два проекти від Першого театру стали переможцями конкурсу британської драми Taking the Stage 2018. Це вистави «Аліса» (за книгою Льюїса Керрола «Аліса в Дивокраї») та «Pentecost» («П'ятидесятниця» за однойменною п’єсою Девіда Едгара). Театр виступає співорганізатором мистецької акції ДРИҐ – Традиційні танці та співи у Львові.
З 2018 року у Першому Театрі стартував проект «Інклюзивний театр». Відтепер перегляд усіх вистав репертуару Першого Театру доступний людям з порушенням зору – для них передбачена послуга аудіодискрипції (коментування вистави через приймачі з навушниками). Для цього три актриси театру пройшли спеціальну підготовку з коментування. Також у глядацькій залі передбачені спеціальні сидіння для людей з порушенням опорно-рухового апарату, що користуються візком. Таким чином Перший театр став першим інклюзивним театром у Львові.
У репертуарі Першого театру можна знайти вистави і для дітей дошкільного віку, і для дорослих. Здається, що це чи не єдиний театр у Львові, репертуар якого може задовольнити абсолютно всі вікові категорії, зокрема, зацікавити і підлітків.
« Два джентльмени з Верони »
