Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Дві панянки у бік півночі »
Це зворушлива історія, в якій є все – й ексцентрика, й ніжність, й жорсткий гумор, й нескінченна щирість.
Вона змусить вас плакати та сміятися практично одночасно. Сестри Анетта й Бернадетта колесять по Франції «у бік півночі» на викраденому шестидесятимісному автобусі. Просто вони вирішили знайти могилу батька, на якій не були 25 років. З собою вони везуть прах матері – вони мріють, щоб їх батьки знову були разом.
Театр, морг, диско-бар, поліцейська дільниця – де б вони не з’явилися, з цими «дамочками» не занудьгуєш.
« Випадок у дамській кімнаті »
Трагікомедія
« Наташина мрія »
Трагікомедія
« Вовк в овечій шкурі »
Комедія
« Пастка »
Детектив
« Звабник »
Комедія
Нудьгувати з такими панянками неможливо. З ними весело, смішно, місцями сумно, але точно не нудно. Під час перегляду хотілося застрибнути до них в автобус і здійснити цю подорож разом. Після перегляду і ще довго після нього хочеться поділитися приємним здивуванням від настільки гарної вистави. Вистава для любителів креативних сюжетів, нестандартних за змістом і формою, з відмінним гумором чорнуватого кольору та діалогами наподумать. Сюжет сподобався оригінальністю і нетрадиційністю - дві сестри далеко забальзаківського віку з сіамською прив'язаністю одна до одної та прахом матері в руках відправляються на пошуки могили батька. Ненайпересічніша історія, правда? Та режисерка зробила її ще більш захопливою, вирішивши зіграти панянок чоловіками. Чи вдалося чоловікам зіграти зворушливих та щирих, трохи дитячих і вибухово-емоційних жінок? Було так добре, що здається, французький драматург написав цю п'єсу спеціально для Михайла Кукуюка і Віталія Салія, а режисерка Тамара Трунова вгадала його задум, чим ощасливила українського глядача.
Смішно, не могла відірватися від перегляду. Оригінальний погляд на смерть близької людини і те, що стається з нами після переосмислення . Раджу цю виставу абсолютно усім.
Місцями, й часто, було смішно, але було над чим задуматись. Настрій винятково позитивний і відчуття радості від перегляду якісної висококласної гри. Сюжет зображений схематично, складається враження, що головними є стосунки сестер, а не сама історія їх пригод. Але це абсолютно не псує вистави, все сприймається органічно. Актори відіграли не те, що на 100%, а на всі 200%. Граючи жінок, актори при цьому не вдавались до якихось гендерних штампів, але жіноче однозначно вгадувалось (окрім костюмів, звісно). Незважаючи на наявність лише 2 акторів у виставі, вони повністю заповнили собою весь простір і захопили увагу глядачів до кінця. Раджу лля людей, які люблять філософськи розмірковувати про життя і люблять метафори, алегорії й інші художні засоби, інакше буде дещо складно сприймати виставу. Спочатку довелося звикати до незвичної подачі сюжету. Я б навіть порадила перед виставою хоча б прочитати про сюжет, бо за морем емоцій і метафор інколи не вдавалося зрозуміти, що відбувається за сюжетом. Але чим далі дивишся, тим більше звикаєш і втягуєшся у таку гру й розгадуєш гіперболи - грані взаємовідношень сестер і перепитії їхнього життя. Хоча це була мала зала, в ній достатньо простору для визначеної кількості глядачів.
У 1999-2004 рр. навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю «перекладач». У 2009 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисерський факультет, курс народного артиста України, народного артиста Росії, професора Едуарда Митницького. Поєднує творчу та викладацьку діяльність (у 2008-2013 роках – у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, на режисерському курсі Едуарда Митницького; від 2018 року – художній керівник курсу заочної режисури). Від 2011 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 2016 році була членом журі Міжнародного фестивалю Edinburgh Fringe (Великобританія). У 2016 році Тамара Трунова стала переможцем конкурсної театральної програми Taking the Stage (організатор – Британська Рада в Україні). Вистава «Саша, винеси сміття» за п’єсою Наталії Ворожбит зайняла 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2017», а «Погані дороги» за п’єсою Наталії Ворожбит – 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2018».
Театральна премія «Київська Пектораль»: вистава «Том Сойєр» була номінантом як «Краща вистава для дітей» (2008), вистава «Пасажир у валізі» за п’єсою У. Хуба «Біля ковчега о восьмій» (2012) стала лауреатом у номінації «Краща вистава для дітей», вистава «Дві пані у бік півночі» була номінантом як «Краща камерна вистава» (2013).
Тамара Трунова – учасниця майстер-класів та фестивалів: «Курбалесія» (2012), Фестиваль молодої режисури (2012, 2013, 2014), Фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» (2012, 2013, 2014, 2016), Workshop Гогольфеста (2013), Черкаська театральна лабораторія (2013-2014), Міжнародний театральний фестиваль «Документ» (2014), Міжнародний фестиваль-лабораторія «Telpa Daugavpils» (Латвія, 2014), Міжнародна партнерська лабораторія (Білорусь, 2015). «Фестиваль театрів» (Львів, 2017), Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (Херсон, 2018). За «Пасажир у валізі» Тамара Трунова була нагороджена Дипломом «За елегантність режисерської форми» на І-му Всеукраїнському фестивалі молодої режисури імені Леся Курбаса (2012). Також Тамара Трунова як автор п’єси «Улун» брала участь у Фестивалі молодої драматургії «Любимівка», де отримала особливу відзнаку журі (2017)
1984-1991 - Державна художня середня школа імені Т.Г. Шевченко
1991-1997 - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, театрально-декораційне відділення, майстерня Д. Лідера, А. Бурліна
1993 - художник-постановник в театрі
1995 - стажування в Міжнародному літньому молодіжному університеті, Франція
Рік випуску 1996 - стажування на Театральному фестивалі, Авіньйон, Франція
Рік випуску 1996 - працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
1997 - головний художник в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
Михайлик названий на честь Михайла Опанасовича Стельмаха, з яким дружив тато, дитинство проходило за лаштунками Житомирського театру.
Тато і мама обидва народні артисти Украіни, а мама до того була ще й орденоносною – Орден Дружби Народів, серйозна нагорода для того часу. А Михайлик, звісно, грав маленькі дитячі ролі. І в тій самій «Лісовій пісні» в тому числі. Хлопчика, який просить батька вистругати сопілку.
Після смерті батька у 1982 році на Мішу впливала мати, старший брат, музика і «Щоденник Куку Місі» – записи батька про Мішу, які він не встиг дописати. Але встиг залишити сину любов і свою пам’ять про нього. Антоніна Паламарчук виховувала синів чоловіками: в повазі до жінки і батьківщини.
З 1991 по 1995 навчався в Інституті Карпенка-Карого на російському курсі акторської майстерності у Рушковського. Згадує цей період неохоче. Після інституту грав в ТЮЗі, потім перейшов у трупу театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
В 2002 Кукуюк організував свою групу, з якою виконував сороміцький диско-панк — національно-спрямовані пісні в стилі панк з пікантним гумором. Група розпалася через внутрішні негаразди. Зараз він зібрав нову групу «КукаТаБанда».
У 2008 році був ведучим нічного хіт-параду «Віджеї» на телеканалі «ТЕТ».
У 2019 році брав участь у танцювальному шоу «Танці з зірками».
Сьогодні Михайло Кукуюк – актор театру імені Івана Франка.
У 2006 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Дві панянки у бік півночі »
