Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Історія надзвичайно проста – багатий чоловік під час святкування Китайського нового року замовляє собі двох повій, але хоче, щоб це була мама і донька і обов’язково вареники з вишнями. А що з цього вийшло – приходьте і дивіться…
Чоловік застає на балконі коханця власної дружини, який, видаючи себе за коханця сусідки, і таким чином уникнувши відплати, сам стає рогоносцем...
Що робити, коли твій чоловік більше не хоче займатися з тобою сексом? Купити йому повію. Саме цю божевільну пораду отримує успішна та незалежна Клара від сімейного психотерапевта, навіть не уявляючи якою травмою це може обернутись для її коханого та які сюрпризи це відкриє в їх дошлюбному житті. І як вчинити нещасному хлопцю, якщо вже декілька років він живе на повному утриманні своєї ексцентричної дружини, тому й зобов’язаний виконувати будь-які забаганки? Героям вистави доведеться пройти незвичний шлях у пошуках щастя. І хто знає, можливо відмовившись від матеріальних цінностей та збочених уявлень про кохання, вони, зрештою, віднайдуть справжні почуття, які так невдало намагаються купити за гроші.
Три подружні пари, шість характерів, вони такі різні! Звичайні люди - живуть, люблять, намагаються все робити правильно. Або так, щоб тільки виглядало правильно? Але рутина не заповненює ту душевну порожнечу, яка з роками стає все більшою. Волею долі вони потрапляють в Лос-Анджелес в готель і кімнату під номером 203. Це і є точка відліку, коли все стає догори дриґом. І головне, що об'єднує героїв, це драматична і несподівана ситуація, в якій кожен з них виявляється. Чи будуть вони щасливі - невідомо, але вони ніколи не стануть колишніми. Філософський сенс, найтонший гумор і викриття в епатажному гротеску «203».
Зазвичай в дитячій казці все закінчується весіллям. У цій веселій виставі все починається з ... розлучення ... ліричного ... романтичного ... смішного ... дуже смішного ... Надзичайно смішного ... А як же люди поводяться після того, як шлюб розпався? Ви або ваші друзі, а може, ваші вороги були в схожій ситуації? Посмійтеся над тим, як все починається, закінчується і продовжується у наших героїв ... Тим, хто буде дивитися вперше, ми щиро заздримо. Цю виставу неможливо забути, особливо, якщо Ви дивилися зі своєю коханою людиною. Ви поговоріть з коханим, про те, про що завжди хотіли, але соромилися.
Весь вечір, не сходячи ні на секунду, на сцені кращий актор театру Олексій Курилко і наша прима Оксана Брагінець Сюжет простий: Чоловік і дружина. До, після і замість сексу. Ступінь відвертості цієї вистави такий високий, що людям з проблемами у свободі особистого інтимного життя дивитися емоційно загрожує. Вистава для дорослих не за паспортом, а за станом душі. З усіх робіт театру в ньому найбільша концентрація гумору.
Мене вистава не вразила. На початку дратував оперний спів і спецефекти, задимлення, дальше я старалась зрозуміти, що відбувається на сцені, бо були досить дивні відносини між актрисами, яких я на початку сприйняла за маму і дочку, мені було нудно, навіть коли героїні оголяли свою душу, їх монологи не чіпали, хоча б повинні, адже це дві зранені душі. Також, як на мене, актриси були без надобності метушливі. Важко описати сюжет, бо в виставі важливу роль відіграють діалоги між двома жінками - молодшою і старшою. Як написано в анотації клієнт замовляє двох повій з умовою, щоб це були мати і дочка, і місце зустрічі - звичайна квартира. І ось зустрічаю ться ці дві жінки, знайомляться, але в першрому акті відчутна недовіра одна до одної, нервозність молодшої, але робота є робота і треба вдавати маму і дочку. Хоча Валя зразу розставила всі точки над і - я тут старша, вона й була домінанта, так як і більшість батьків, які вирішують, що робити їх дітям, за що діти хочуть вирватись любою ціною з під їх впливу, попадають в іншу реальність, в світ, де треба за все платити, тобто гроші стають основною складовою - екзамени платні (хабарі), кредити на кредитах. Катя заблудша душа, як і реальна дочка Валі, з якою та спілкується лише по телефону - вони однолітки. Катя прагматичніша як і все молоде поколоння, вона не зупиниться, коли б на автівці збила людину, не відвезе в лікарню, а в Віри ж із цього все закрутилось - відвезла, але потерпівший став інвалідом, а син почав вимагати грошей з великою кількістю нуликів, і як "застава" - погрози, що щось зроблять з власною дочкою. Спрацював материнський інстинкт. Але не було відчуття, що Валя перейнялась долею Каті, адже в них було спільне - це розлучення їх батьків, цей біль, який сидить в їх підсвідомості, незагоєна рана і до того Валя виховувала дочку сама за допомогою своєї мами. "Мама" постійно маніпулює "дочкою", заставляючи робити те, що їй неприємно, страшно, постійні звинувачення - кража грошей, вбивство. І яке полегшення, що все закінчується добре. З яким остервенінням вони миють підлогу, ніби тим самим змиваючи бруд їз себе. Я не маю великим зауважень до актрис чи акторів, вони грали добре, але напевно, проблема в недолугому тексті пєси, яка не дає можливості розкрити образи до кінця, бо скачуть їх діалоги від теми до теми. Найбільше, що вразили це монологи про дитинство, коли найбільшим злом було розлучення батьків, бо дитина прагне любові. Тут Валя була щира і природна, але я не відчула, що вона дає цю любов своїй дитині, та й слова до своєї матері приїхати лунають, як пусті обіцянки, невпевнена, що приїхавши додому, вона не заставить зробити аборт своїй дочці, бо ти ще молода, в тебе все попереду. Глядацький зал відремонтований, але хол таки замалий, якщо приходить більшість, а в зал не пускають.
Протягом всієї вистави було багато смішних моментів, тому нудьгувати не доводилося. Після перегляду залишився веселий "післясмак". Досить цікавий сюжет, який охоплює дражливу тему– тему проституції. Сподобалось, що виставу поставлено з гумором, а не просто непристойно. Трохи було важко встежити за розвитком сюжету, не все було зрозуміло. На неї можна прийти з друзями або ж хлопцем/дівчиною. Мені здається, що актори грали чудово. Настільки проникаєшся душею до них, до їхнього горя, що забуваєш, що вони за сюжетом повії. Починаєш бачити їх в іншому світлі, як звичайних нещасних жінок, яким випала складна доля. Початок трохи був нудний, не зовсім зрозумілий, але потім вистава зацікавила і хотілось дивитись далі. Маленька відстань між кріслами, особливо проблематично добиратись на середину ряду, коли люди вже сидять.
Вистава не викликала жодних емоцій... Було досить нудно, нецікаво... Гадаю на це повпливав провтик в акторській грі... Ні, я зовсім не повірила актрисам... Як на мене, вони здатні на набагато краще...Це історія про те, як один заможній чоловік вирішив відсвяткувати Китайський Новий Рік в компанії двох повій. Він забажав, щоб це були мати та донька. Дві жінки, Валя та Катя вирішили "погратися у цю гру". Їх об'єднав випадок та бажання бути коханими, щасливими, незалежними, реалізованими. Проте "гра" виявилася не такою простою, як здається... Вистава не захопила, не викликала жодних емоцій, переживань, відчуттів. Трохи бенетежить рівень акторської гри у деяких акторів... У відвіданій мною виставі актори другорядні краще впоралися, ніж головні героїні... Варто облаштувати кращий гардероб. Коли я залишала речі у гардеробі, працівниця чомусь дивно, незадоволено відреагувала на те, що я попросила разом з курткою повісити пакет, який був у мене з собою... Вистава не надто захопила, очікувала більшого... На сцені здавалося не професійні актори, а студенти... Приміщення невеличке, досить старе, проте затишне. Серед недоліків гардероб не досить зручно облаштований. Приміщення не пнистосовано для людей з обмеженими можливостями.
Під час вистави відчувала безперервну інтригу, вистава була як захоплююча маленька історія від якої не можна було відірвати погляду щоб нічого не пропустити. Головні герої - дві повії, одна з яких випадково задушила подушкою клієнта. Вони не знають що з ним робити і як вийти з ситуації, де взяти за нього гроші ітд ,але... чи справді він помер? Ні. Вистава закінчилась на тому , що виявилося що він "ожив" і втік. Вистава чудово підійде для того хто любить неочікуваний фінал. Враження тримались протягом вистави на одному рівні. Варто було б звернути увагу на чистоту вбиральні.
Український театральний діяч, режисер, актор, Заслужений діяч мистецтв України, засновник та художній керівник Львівського академічного духовного театру «Воскресіння», директор Міжнародного театрального фестивалю «Золотий Лев».
Ярослав Федоришин народився 25 червня 1955 року в селищі Хвойному Аяно-Майського району Хабаровського краю Росії, куди були вивезені його батьки. У 1961 році з батьками переїхав в Івано-Франківську область у Надіїв, рідне село батька. У селі Надіїв закінчив школу. Навчався у Харківському інституті мистецтв в класі Всеволода Цвєткова.
У 1976 році, після закінчення театрального інституту, приїхав у Львів де став актором Львівського ТЮГу.
1990 року Ярослав Федоришин закінчив Московський інститут театрального мистецтва, навчався у класі Анатолія Ефроса. Цього ж року створив театр «Воскресіння» у Львові.
У 1991 році закінчив Варшавську школу фільмову (пол. Warszawska Szkoła Filmowa), клас Кшиштофа Зануссі.
1992 року започаткував Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев». Нині фестиваль є членом Міжнародних театральних зустрічей (IETM) та Міжнародної театральної Асоціації (IFEA).
Помер вночі 20.03.2020р.
Похований на полі № 13 Личаківського цвинтаря .
В 2005р. закінчив Теребовлянське вище училище культури – режисура – викладач Нечай Анатолій Романович. В 2009р. закінчив Національний університет ім.В Стефаника – історичний факультет : )
«Життя надто складне щоб ставитися до нього серйозно. Люблю «згущонку». Вічна фраза – «хочеш змінити світ – зміни себе» : )»
Театр заснований у 1990 році групою акторів з різних театрів країни та Заслуженим діячем мистецтв України, режисером Ярославом Федоришиним, який закінчив Харківський інститут театрального мистецтва ім. І. Котляревського (клас Всеволода Цвєткова), Московський Державний інститут театрального мистецтва (клас Анатолія Ефроса) та Варшавську Кіношколу (клас Кшиштофа Зануссі).
19 грудня 1990 року (цей день вважається Днем народження театру) трупа вперше вийшла на суд глядача з виставою «Чудо Св. Отця Миколая над Половчином» С. Перського. Це була дипломна робота Ярослава Федоришина, яка мала великий успіх. З нею театр об′їздив багато міст України.
Театр «Воскресіння» ставить такі вистави, які ніколи не йшли на українській сцені. Це правило стало традицією театру і запорукою успіху. Потім було «Благовіщення Марії» П. Клоделя, «Юдита» Ф.-Х. Геббеля, «Каїн» Д. Байрона, «Гірські Велетні» Л. Піранделло.
За короткий час театр завоював прихильність публіки та театральної критики послідовним пошуком виразної театральної мови і конкретної сценічної форми. Відкриваючи українському глядачеві світову драматургію, яка ніколи не бачила світло рампи на Україні, театр крок за кроком розширює театральне світосприйняття публіки та актора. У театральних пошуках «Воскресіння» поєднались традиції психологічного театру та пошуки сучасних театральних форм.
На сьогоднішній день – це один з найяскравіших колективів України. Театр грає 190 вистав на рік, з них 50-60 вистав – в різних країнах світу.
Театр «Воскресіння» – це поєднання традицій психологічного театру в найрізноманітніших сучасних формах та жанрах. Театр будує свої вистави на світовому класичному репертуарі. В репертуарі театру вистави Стрінберга, Чехова, Піранделло, Пінтера, Шевчука, Лесі Українки, Шепарда, Кольтеса, Байрона, Уальда, Куні та авторські сценарії Ярослава Федоришина.
Театр працює як на сцені, так і на вулиці. Вуличні вистави такі, як «Глорія», «Святе та грішне», «Йов», «Вишневий сад», «Зустріти Просперо», «Сни за Кобзарем» зачаровують своєю атмосферою, акторською грою та різноманітними ефектами, які впливають на глядача і заставляють його задуматись над тим прекрасним, що існує в нас і поза нами.
Театр «Воскресіння» бачили на міжнародних театральних фестивалях в Единбурзі (Шотландія), Каїрі (Египет), Трабзоні (Туреччина), Кошицях (Словаччина), Маріборі (Словенія), Белграді (Сербія), Хольцміндені (Німеччина), Лінці (Австрія), Москві, Архангельську (Росія), Хвачеон (Корея), Тегерані (Іран), Амерсруфі (Нідерланди), Кракові, Гданську, Варшаві, Каліші, Любліні, Вроцлаві та в інших містах Польщі.
Театр «Воскресіння» проводить свій міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», на якому побувало понад 500 театрів приблизно із 80 країн світу. «Золотий Лев» – це найбільший театральний форум України, який завжди відбувається в кінці вересня – на початку жовтня.
Театр «Воскресіння» є членом міжнародного європейського мітингу (IETM) і асоціації міжнародних театральних фестивалів (IFEA).
У 2009 році Львівському театру «Воскресіння» було надано статус академічного театру.
Театр «Воскресіння» – це завжди експеримент на сцені і несподіванка для глядача, тому він має своїх прихильників у різних містах України та за кордоном. Постановки Ярослава Федоришина, вірного керманича театру «Воскресіння» ідуть на сценах Росії, Англії, Словаччини, Польщі та України.