« Дон Жуан vs Донна Анна »
Легендарний, знаменитий, скандальний герой багатьох авторів світової літератури - звабник і розпусник Дон Жуан. Саме про нього йде мова у цій виставі, саме на нього ми пропонуємо вам поглянути через призму, яку задає режисер.
Жодна жінка не зможе встояти перед чарами цього гарячого іспанця. Та чи знає жінка, на кого вона насправді дивиться, коли зазирає в очі Дона Жуана? Хто цей чоловік? Що може приховувати його пристрасний погляд...
Дон Жуан та його слуга постають перед глядачем такими собі хіппі, що подорожують та водночас живуть у старій машині. Вільні погляди на життя та стосунки, відсутність будь-яких зобов'язань і разом з тим бажання та впевненість, що все дозволено, та на все є права, жага вільного кохання, неповага до жінки, як до "людини" та ще ряд недоліків викликають почуття неповаги до головного героя. Персонаж Дон Жуана має прекрасні зовнішні дані та красномовність, що відкривають йому шлях до серця та ліжка майже кожної жінки, яку він бажає. Та, нажаль, любити по справжньому йому не дано. Низькі вчинки та окривавлені вбивством руки не залишаються безкарними, мрець з того світу - зраджений Командор обрушує кару на безчесника. Запам'яталась фраза Командора, що права без обов'язків - то сваволя. Ці слова пояснюють багато речей та людських діянь, що накладають свій відбиток не тільки на долі людей, а й на долі цілих держав. Тож є над чим замислитись. Дивлячись виставу, проглядаєшь крізь призму похоті та радощів так званої вільної любові , та бачиш страждання справжньої людини, яка йде крізь життя з гідністю, чесністю , добротою та великим коханням і любов'ю у серці, маючи надію знайти відклик на ці великі людські якості. Та дуже часто спотикається о так званих "Дон Жуанів" за зовнішньою красою яких криється жахлива байдужість та душевна потворність...
У театрі на Липках – постановка про коханця всіх часів та народів Дона Жуана Теноріо. Багато авторів зверталося до цього сюжету, і в афіші спектаклю їх зазначено троє – Мольєр, Пушкін, Леся Українка. Легенда про покараного розпусника продовжує викликати інтерес. Що можу сказати. Оскільки я давно не була в театрі на Липках, оцінила зручну залу, що з будь-якого ряду видно, що відбувається на сцені. Симпатичний буфет, оформлений у вигляді фортеці, достатньо столиків, де можна зручно випити каву та ще поруч фортепьяно створює додатковий антураж. Вистава відповідає сюжету, як він відображається в літературі. Постановка з сучасними елементами – так у всіх персонажів, за винятком Командора, одяг не історичний. Лише Командор навіть у себе вдома наодинці з дружиною розгулює в камзолі, ботфортах і капелюсі з пером. Особливо Сганарель (слуга Дон Жуана) дуже харизматично виглядав зі своїми дредами та налобною повязкою – такий собі відвязний тип. Це нормально, оскільки історія, як вона показана, могла трапитись будь-коли. Отже, нам розповіли історію про людину, яка не знає і не хоче визнавати будь-яких норм; не вважає за потрібне стримувати свої бажання, не визнає будь яких зобов’язань. Тобто тема залишається актуальною і сьогодні, живи одним днем, бери від життя все, «Адже я цього варта» ©. Таке навівають сучасні костюми, аскетичне оформлення сцени, чудова хореографія. Отже, спочатку жага задоволень а далі більше – лицемірство, обман і як фінал – убивство командора. Особливе захоплення викликала донья Долорес (на сайті – Дар’я Завгородня). Дуже виділялася в загальному ансамблі. Вона зробила все, щоб допомогти Дон Жуану, коли він був поза законом, добула указ про помилування. Як саме він розпорядився повернутим добрим ім’ям і так зрозуміло. Музичне оформлення сподобалось, то гітара та іспанські мотиви, то більш сучасна музика створює ефект актуальності та безперервності сюжету. Підкреслено також інший бік цієї історії - дівчата опираються залицянням лише для вигляду, оскільки сподіваються отримати якісь бонуси для себе. І дуже невдоволені, коли трапляється, що називається, облом. Ну, а Донна Анна... Нудиться в палаці, позбавлена будь-яких розваг. Здається, вона збиралася якось використати свій шанс і довго не опиралася.
«П’ятикласником я пішов на екскурсію Львівським палацом піонерів і заблудився. Став навпроти дверей з написом «Піонерський театр «Ровесник», зайшов туди і сказав: «Я хочу бути артистом цього театру».
З 1982 року вирішив зайнятися режисурою, і вже з 1989 року на сцену більше не виходив. Потім він поїхав на стажування в Москву в театр імені Вахтангова до свого колишнього вчителя ще з Палацу піонерів Романа Віктюка.
Після стажування в Москві, переїхав до Харкова, де працював режисером 14 років. По тому його «переманили» в Київ.
8 років працював в Київському університеті імені Карпенка-Карого, прослуховував акторів на курс.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва в 1963 році. Майстерня Михайла Михайловича Карасьова.
Спочатку працювала актрисою в Миколаєві в Драматичному театрі ім. Чкалова.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1964 року.
1998 року закінчила Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (майстерня В. Ковалевського, Г. Богомаз-Бабій), працювала у Херсонському обласному українському музично-драматичному театрі.
Від 1998 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2017 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня народного артиста України Володимира Нечепоренка).
З 2017 року актор ТЮГу.
Навчався у Київському обласному училищі культури і мистецтв за спеціальністю диригент оркестру( педагог Малій Н. А.)
У 2015 році закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за фахом актор драматичного театру і кіно (майстерня н. а. України Б. Бенюка).
Брав участь у виставах театральної антрепризи.
На сцені Академічного театру юного глядача зіграв у виставах «Поліанна», «Сон», «Меланхолійний вальс», «Шинель», «Пеппі Довгапанчоха» , «Сон літньої ночі», «Ляльковий дім».
Репетирує роль Квартального у виставі «Ревізор».
1995-1998 – актор Київського театру пластичної драми і комедії «Візаві».
У 1998 році працював клоуном у цирку.
Від 2002 - 2010 – актор Київського ТЮГу.
Співпрацював з Новим театром на Печерську, театром «Срібний острів».
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Дон Жуан vs Донна Анна »
