Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Дівочий виноград »
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди
Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими!
З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
Ранок Зілова, головного героя, зіпсовано перепоєм і тим, що його друг впевнений в тому, що Зілов мертвий! Зілов, дрібний чиновник провінційної контори, загубленої на задвірках радянської імперії, прокидається після п'янки, присвяченої початку довгоочікуваного качиного полювання! Він дізнається, що товариші вважають його мертвим. Тобто його, живого, збираються ховати як мертвого. А тут іще посильний приносить похоронний вінок «Від друзів і близьких»... Так починається одна з найвідоміших п'єс «застійного» періоду. Рятуючись від поганих новин і випивши порцію того, що «залишилося з учора», Зілов згадує події недалекого минулого, пов'язані з тими людьми, чиї підписи на вінку. А це: Саяпін - близький друг, який зрадив на першому ж слизькому повороті. Віра - багаторічна коханка, що раптом забажала змінити свій статус. Галина - дружина і вірний друг, яка виявилася не такою простою і поверхневою, як здавалося. Ірина - 16 річна дівчина, «свята і чиста істота», як здавалося Зілову. Кушак - зразковий сім'янин і безкомпромісний керівник, який потрапив у капкани законів Фрейда. Кузаков - бродяга і шахіст - романтик і наївний лицар, якого гріх не обдурити. І, нарешті, офіціант Діма - Санчо Панса, Сганарель і Фальстаф в одній особі, що пройшов геть усе, що точно оцінює оточуючих і безпристрасно «б'є вліт» тупих і слабких «сірих качок». П'єса «Качине полювання» вперше була опублікована в 1970 році і, що дивно, опублікована без цензури. Річард Ко, критик «Вашингтон пост» так описував п'єсу «Качине полювання» в своїй статті: «Вампілов пише в традиції Достоєвського про неспокійного героя, що шкодить сам собі, пригоди і характер якого представляються специфічно російськими» (1989). У 1979 році за мотивами п'єси було знято фільм «Відпустка у вересні» з Олегом Далем в головній ролі. Режисер Віталій Малахов поставив перед собою складне завдання - і блискуче впорався з ним: на сцені Freedom Hall досвідчені глядачі побачать сучасну постановку з чудовими акторами і театральними прийомами, що викликають WOW-ефект. Насолоджуйтеся! Пропонуємо вечерю за спеціальним театральним меню
Сміялася дійсно вся зала. Проте жарти були дуууууже різними: спочатку здавалося, що надто вульгарними , але залу подобалось. Підійде для людей 40+, але вони є цільовою аудиторією, на мою думку. В цілому вистава про те, що відчувати себе молодим можна і в 60 років - цього ніхто ніколи не заборонить. Незвично дивилися, як бабусі та дідусі відпочивають як молодь,а не кажуть:"А от в наші часи такого не було!" - можливо саме це і дивує. Крім того, було багато танців, віршів, пісень - усього, що бажала душа персонажу. Дуже незвичайно, нетипово та на поціновувачів - 100%. Варто додати, що на сцені було відомі українські актори, які мають статуси заслужених та народних артистів України і вони зіграли дуже круто! А от сам по собі репертуар досить оригінальний!
У 2004 році закінчив Київську Дитячу Академію Мистецтв.
У 2012 році закінчив Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого, курс заслуженого діяча мистецтв України Ю. П. Висоцького.
Від 2010 року працює у Київському академічному театрі на Липках як актор, композитор і звукорежисер, а у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – від 2017 року.
Лауреат премій «Київська Пектораль»:
у номінації за кращу музичну концепцію вистави «Наше містечко» за п’єсою Т. Вайлдера (2015),
як композитор був номінантом за краще музичне оформлення вистави «Всі миші люблять сир» за казкою О. Сенатович (2016).
Народилася 2 червня
У 1976р. закінчила кінофакультет КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого, курс Б.Ставицького
Закінчила театральну студію при Київському Українському академемічному драматичному театрі ім.І.Франко в 1975 році. А в 1990 - Російську академію театрального мистецтва.
З 1980 року - актриса Київського молодіжного театру, сьогодні Київського "Молодого театру". Прима театру.
Приймала участь в гумористичних телешоу "Довгоносики", "Мамаду". В 2003-2005 роках - директор Київського державного коледжу театру та кіно.
Тамара Яценко - актриса з унікальним, яскравим та неповторним комедійним даром. Їй підвласні гротеск та буфонада.
Українська артистка театру і кіно, літератор, педагог, Заслужена артистка України.
29 жовтня 1954 – народилася в місті Дніпропетровськ (нині Дніпро).
1970 – закінчила Ігренську восьмирічну музичну школу Дніпропетровської області по класу скрипки.
1974 - 1976 – навчання в навчально-театральної студії при Львівському академічному театрі імені М.Заньковецької (курс С. В. Данченко).
1989 – закінчила театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (курс І. Д. Безгина).
1976 – закінчення навчально-театральної студії, початок роботи в театрах Ужгорода, Херсона, Київському театрі поезії.
з 1986 – провідний майстер сцени Київського академічного Молодого театру.
1993 – удостоєна звання Заслужена артистка України.
2007 – закінчила режисерський факультет Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Чоловік – Калашніков Вадим Федорович – режисер, сценарист, театрознавець і педагог. Кандидат мистецтвознавства, доцент, професор. Лауреат всесоюзних та всеукраїнських конкурсів режисерів і сценаристів. Здійснив постановку 300 вистав і шоу-програм. Автор книг, п'єс, сценаріїв, наукових видань.
У 1979 році закінчила акторський факультет Челябінського музичного училища.
У 1979-1981 рр. працювала в Челябінському Академічному драматичному театрі імені Цвелінга.
У 1981-1995 рр. – в Донецькому обласному російською драматичному театрі (м. Маріуполь).
З 1996 року – актриса Молодого театру. З 1997 року службу в театрі успішно поєднує з діяльністю концертного адміністратора і асистента режисера в команді «Балкашинов і К» (однієї з провідних фірм у світі шоу-бізнесу сучасної України).
Український актор театру, кіно та дубляжу, бард, Заслужений артист України.
Навчався в кількох школах, потім в ПТУ, в якому отримав спеціальність фрезерувальника третього розряду.
Деякий час працював на «Авіазаводі».
З 15-ти років захопився бардівської піснею, навчився грі на гітарі. Його кумиром був Володимир Висоцький, чиї пісні він співав під гітару. Також йому імпонував Олександр Розенбаум.
У 1985-му році познайомився з київськими бардами, став учасником клубу «Вогнище», яким керував Леонід Духовний. Служив у військах ППО Московського військового округу.
Після демобілізації в 1989 році вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. У 1993 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, курс Валентини Зимньої.
Після закінчення театрального інституту був прийнятий в трупу київського Молодого театру.
Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.
Один із провідних артистів українського кінодубляжу 2000-их років. Грає у Київському академічному Молодому театрі.
У актора складний за красою тембру голос, драматичний темперамент, вільно володіє кількома музичними інструментами, при своїй фактурі досить пластичний - актор для виконання характерних ролей: злодіїв, хуліганів, героїв другого плану.
У роботі активний, творчий, у ролях щирий, безпосередній, органічний, може працювати в різних жанрах, Вільно володіє пером, музично обдарований, незмінний учасник - автор і виконавець капусників, молодіжний бард. Жоден творчий вечір, благодійна акція не проходить без його участі. Борис також має свій вокальний концертний репертуар.
Був брейд-войсом телеканалу «2+2» і радіостанції «Super Radio».
У дитинстві жив у місті Охтирці Сумської області. Після закінчення школи грав у Охтирському Народному театрі, співав у чоловічій хоровій капелі.
У 1967 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Актор Київського молодого театру.
Народилася 2 квітня
У 2000 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, курс Олега Шаварського.
Українська акторка театру, кіно та дубляжу.
Олена Узлюк народилася 16 листопада 1968 року.
У 1988 році закінчила вокальне відділення Київського естрадно-циркового училища, а в 1992 році — акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Б. Ставицького).
З 1992 року Олена Узлюк — акторка Молодого театру. Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Дівочий виноград »
