« Диваки »
Середина минулого століття. Життя в селі. Час тече неквапливо. Люди тієї епохи добре знайомі кожному з нас і, в той же час, зовсім на нас не схожі.
Герої Шукшина – прості, добрі, відкриті, щирі. Для них важливі почуття і переживання, вони добре знають, що таке відповідальність і випробування, правда і честь. Вони, як і сам Василь Макарович Шукшин, свято вірять в те, що «все було не дарма: наші пісні, наші казки, наші неймовірної ваги перемоги, наше страждання». Вони готові відстоювати ці цінності до кінця ...
Декілька історій про дуже простих недалекоглядних людей, які дивують своєю простотою на наївністю. Вони просто відносяться до суму, роботи, веселощів, любові, зради, просто до всього. Особливо сподобалась історія зі сватанням, актори так відіграли мімікою, що ти ніби перенісся на те саме сватання. Впринципі всі історії такі різні, але всі об'єднує простота і легкість сприйняття світу. Вистава вчить простіше відноситися до того, що відбувається навколо, бо це потім може виглядати смішним і недолугим. Це добрі історії.Здебільшого було смішно, але з'являлися і серйозні моменти, які дуже швидко змінювалися на веселі ситуації.Було цікаво дивитися. Актори відігрували до останньої мускули на обличчі. Звісно і декорації, і костюми були підібрані вдало, але навіть якщо б їх не було, то завдяки акторам глядач всеодно все б побачиі і відчув. Дивує, що молоді актори можуть відіграти будь-який вік і статус. Більшість із них вже бачила у інших виставах, тому можу запевнити, що вони можуть зіграти чудовово будь-кого і глядач повірить. Вистава цікава тим, хто любить творчість Шукшина, а також людям, хто може посмітися з себе та людських дурниць. Театру раджу щось зробити з кондіціонером, було дуже холодно, коли він вмикався і починав дути по спині сильним потоком. У кого була верхня одежа із собою, вони вдягнулися. В мене не було що накинути, тому мені було важко розслабитися, тому що дуло сильно по шиї і спині, внаслідок чого, на ранок в мене нежить і проблеми з шиєю. Я не могла загрітися. Краще охолоджувати залу до того, як прийдутьглядачі, або щось зробити з потоком.
Сім оповідань Шукшіна. З початку кожної історії , один з акторів виносив маленьку ляльку-мотанку і починалося ... ні не гра, а проживання кожного героя автора.Щіро, відверто, зворушливо ; танцювали або від лиха, або від радості.Рухами висловлювали почуття до той чи іншій події. Від жартів сміялася вся зала, коли було нестерпно сумно, стояла тиша і сльози на очах у акторів і глядачів. В кожної невеликій історії проносилось все життя і легко будо переходити до сприйняття іншої .
Захоплююча вистава, дивився на одному диханні. Бездоганна гра акторів. Молодий акторський склад, але дуже якісний. Всі різні. Дуже приємна подача, з повагою до матеріалу. В цьому спектаклі немає чіткої сюжетної лінії, та все зрозуміло і цікаво. В деякі моменти сміявся разом з усіма, а в деякі моменти на гортали я сльози. Спектакль буде цікавий тим, хто полюбляє прості життєві сцени, що іноді беруть за душу, і частково є комічними. Є можливість і посміятись і подумати!
Скажу відверто мені дуже сподобалася гра акторів, дуже! Молоді, талановиті в них кипить життя та любов до глядача. Актори тримали зал на протязі всієї вистави, особливо вразила гра від третього лиця. Під час перегляду є моменти коли хочеш відверто посміятися, а є коли і бриньчіть сльоза. В сюжеті піднімаються такі питання як кохання, відношення один до одного, життя людей в руському селі в далекій Сибірі. Єдине що беручі до уваги ситуацію на сході нашої країни я би не радив цю виставу україномовним людям.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 1982 році закінчила Азербайджанський державний інститут мистецтв імені М. А. Алієва.
Працювала у Брестському російському драматичному театрі ім. ВЛКСМ. Працювала на телерадіокомпанії «Київ» та телерадіокомпанії «Заграва».
У театрі з 2001 року.
З 2003 року викладає акторську майстерність у майстерні М. М. Рушковського в Київському національному університеті театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
Лауреат «Київської пекторалі-2010» за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова;
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова (2010 р.).
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
У дитинстві вчилася в музичній школі по класу фортепіано, займалася вокалом. Співає з трьох років. Її мама – педагог по вокалу. У дитинстві вона часто брала участь в пісенних конкурсах.
Актриса отримала головну роль в серіалі телеканалу «Україна» – 100-серійної авантюрної мелодрамі «Співачка». Не в останню чергу через своїх відмінних вокальних даних. Хоча їх також довелося вдосконалювати.
«Мені подобається співати, але скоріше для себе, про професійну кар'єру співачки я ніколи не замислювалася. Акторство – це моє все. Перед початком зйомок, зі мною займалися чудові викладачі по вокалу, адже більшість пісенних композицій в серіалі виконую саме я. Це життєвий серіал , тому все повинно бути максимально по-справжньому. А співом я планую займатися і далі – для душі», – говорила Олександра.
Серіал «Співачка» – перший великий проект Олександри.
Мати Анастасії — чемпіонка світу з гімнастики Оксана Омельянчик, батько — колишній військовий, а нині бізнесмен Дмитро Зюркалов. У Анастасії є брат Іван.
Навчалася у київській гімназії N32 з лінгвістичним ухилом, де вивчала англійську та німецьку мови. Відвідувала художню студію, займалася плаванням, фотографією і малюванням. Навчалася у київській модельної студії «Карін».
У кіно Анастасія опинилася випадково, коли їй було 10 років. Потрапила на кастинг мелодрами режисера Оксани Байрак «Сніжне кохання, або Сон у зимову ніч» за сценарієм Валентина Азернікова.
Після першої виконаної ролі в кіно вирішила стати професійною акторкою. Режисер Оксана Байрак зняла Настю в головних ролях багатьох своїх фільмів. Роль дівчинки з Прип'яті у фільмі «Аврора» була написана спеціально для неї.
У 2016 році Анастасія Зюркалова з відзнакою закінчила Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого (майстерня Народного артиста України Миколи Рушковського).
Дебют Анастасія Зюркалова на професійній театральній сцені відбувся навесні 2014 року в постановці заслуженого артиста України режисера Ігоря Славинського «Антігона» (роль Антігони), в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Анастасія Зюркалова веде у дитячому клубі «Champion Kids» напрямок «акторська майстерність».
Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Миколайовичем Рушковським і його 13 випускником акторського курсу Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Він завжди говорив, що це його улюблене число. Коли актори робили презентацію свого курсу, вони навіть жартували з цього приводу і, можливо, відсутність забобонів допомогли не піддаватися шаблону і 13-е число принесло успіх.
Театр – це проект «Театр+бібліотека» від Департаменту культури КМДА, за який команда отримала театральну премію «Київська пектораль» у номінації від Оргкомітету «Спеціальна премія» (2017 р.).
Перший театральний сезон відкритий в 2017 році, хоча самі «рушковці» вважають датою народження Театральної Майстерні липень 2011 року, коли Микола Рушковський набрав групу студентів на свій акторський курс.
Театр позиціонує себе як «літературний», бо поєднує в собі і драматургію, і прозу, і поезію. Або, як кажуть, «театр із книги». Все це гармонійно поєднується з тим фактом, що більшість вистав відбуваються «серед книг» (в бібліотеці).
« Диваки »
