Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Диваки »
Середина минулого століття. Життя в селі. Час тече неквапливо. Люди тієї епохи добре знайомі кожному з нас і, в той же час, зовсім на нас не схожі.
Герої Шукшина – прості, добрі, відкриті, щирі. Для них важливі почуття і переживання, вони добре знають, що таке відповідальність і випробування, правда і честь. Вони, як і сам Василь Макарович Шукшин, свято вірять в те, що «все було не дарма: наші пісні, наші казки, наші неймовірної ваги перемоги, наше страждання». Вони готові відстоювати ці цінності до кінця ...
Вистава-переможець World Theatre Education Alliance 2019 International Theatre Festival у Пекіні (Китай). Як прозвучить відома романтична комедія «Сон літньої ночі» в контексті українського народного обряду? П’єсу Шекспіра ми трактуємо як унікальну ритуальну дію. Поетизуємо народні обряди словами великого драматурга. Знаходимо в глобальній сюжетній лінії ключ до національного коду та адаптуємо його до сьогодення. Проводимо паралель з нашими історичними міфами та перетворюємо головних героїв з греків на українців. Водночас, основу залишаємо Вільяму Шекспіру, і ця суміш здається сучасною, природною та незвичною. Реальність розчиняється в міфології на сцені.
Шедевр, який реклами не потребує ... Ви побачите щиро закоханих людей. Людей, яких мучать такі ж проблеми, як і вас ... Тонко-точна вистава за мотивами творів культового японського автора Харукі Муракамі. У цій виставі зібрані разом: витончений текст, філософська глибина і прекрасна акторська гра. У ньому немає вульгарності, але достатньо відвертої сексуальної лексики. Проста поетичність, щирість і сміливість, з якою Муракамі говорить про Це, зустрічається рідко ... Складно сказати, про що саме ця робота. Чи то про любов, чи то про людину, взагалі, чи то про самотність. Те, що задіяно трохи акторів - відмінно вписується в загальну канву вистави. Адже кожен з них розкриває свого героя з декількох сторін. Ми бачимо не просто тіло, не просто фізичну оболонку, ми відчуваємо душу Людини. Тому вистава вийшла теплою, можна навіть сказати, якоюсь домашньою. Створюється враження, ніби ви сидите в невеликій кафешці, розмовляєте зі своїми давніми знайомими. А вони, в свою чергу, діляться з вами особистим і інтимним. Кожен рано чи пізно замислюється над піднятими питаннями в цій виставі. Як бути, якщо від тебе йде кохана людина? Що робити, якщо тобі зраджують, і ти про це знаєш? Або, навпаки, не знаєш. Як не заблукати в болі, коли вмирає єдиний і неповторний? Як все це прийняти? Як впоратися із самотністю, і що це таке, взагалі? Чи потрібно від нього позбуватися, чи людина - спочатку самотня істота, і чи потрібно прагнути до того, щоб бути з кимось, нав'язуватися комусь, влазити в чиюсь душу, особливо, якщо тебе про це не просять? Легка іронія пронизує всю виставу. Від цього на серці не важко, лише трохи сумно, але так тепло, так прекрасно ...
Головний герой, їдучи додому після вечері, опиняється в дивному готелі, де всі пожильці нагадують божевільних. Проте найдивнішим з них виявляється таємничий Доктор С. Хто цей Доктор? І чим саме він займається в готелі? Саме це необхідно буде дізнатись Жульєну. Комедія "Готель «Portal'»" створена за мотивами п‘єси Еріка Еммануеля-Шмітта «Готель між двох світів». Цей твір – особливий, з гумором погляд на одвічні питання людства про сенс існування людини на Землі та чи існує життя після смерті? Три причини піти на виставу: 1. Це найромантичніша комедія, яка розкриває саму сутність ніжного кохання. 2. «Готель між двох світів» – одна з найвідоміших п'єс Еріка-Еммануеля Шмітта, визнана у всій Європі. 3. Вистава надасть вам можливість відчути весь спектр емоцій – від сміху до сліз, і від сліз до сміху.
Лондонське передмістя, яке відрізане від усього світу заметами, з його загадковими вбивствами та дивними мешканцями змусить вас втягнутись в інтелектуальну гру від Королеви Детективу.
Головний герой вистави потрапляє на небеса і стає ангелом-охоронцем для трьох людських душ: тонкого і вразливого французького письменника, російського хлопця, безпритульного і вбивці, і американської дівчини, що стала згодом «Міс всесвіт». У кожного з цих людей - свій шлях, повний помилок і спокус. Випробування проходить і Ангел, який не бажає бути бюрократом. Який вирішує порушити традицію і присвячує своє нове життя служінню людству. Які біди і протиріччя чекають його на цьому шляху, які помилки і перемоги, - Ви зможете побачити у виставі театру «Візаві».
Декілька історій про дуже простих недалекоглядних людей, які дивують своєю простотою на наївністю. Вони просто відносяться до суму, роботи, веселощів, любові, зради, просто до всього. Особливо сподобалась історія зі сватанням, актори так відіграли мімікою, що ти ніби перенісся на те саме сватання. Впринципі всі історії такі різні, але всі об'єднує простота і легкість сприйняття світу. Вистава вчить простіше відноситися до того, що відбувається навколо, бо це потім може виглядати смішним і недолугим. Це добрі історії.Здебільшого було смішно, але з'являлися і серйозні моменти, які дуже швидко змінювалися на веселі ситуації.Було цікаво дивитися. Актори відігрували до останньої мускули на обличчі. Звісно і декорації, і костюми були підібрані вдало, але навіть якщо б їх не було, то завдяки акторам глядач всеодно все б побачиі і відчув. Дивує, що молоді актори можуть відіграти будь-який вік і статус. Більшість із них вже бачила у інших виставах, тому можу запевнити, що вони можуть зіграти чудовово будь-кого і глядач повірить. Вистава цікава тим, хто любить творчість Шукшина, а також людям, хто може посмітися з себе та людських дурниць. Театру раджу щось зробити з кондіціонером, було дуже холодно, коли він вмикався і починав дути по спині сильним потоком. У кого була верхня одежа із собою, вони вдягнулися. В мене не було що накинути, тому мені було важко розслабитися, тому що дуло сильно по шиї і спині, внаслідок чого, на ранок в мене нежить і проблеми з шиєю. Я не могла загрітися. Краще охолоджувати залу до того, як прийдутьглядачі, або щось зробити з потоком.
Сім оповідань Шукшіна. З початку кожної історії , один з акторів виносив маленьку ляльку-мотанку і починалося ... ні не гра, а проживання кожного героя автора.Щіро, відверто, зворушливо ; танцювали або від лиха, або від радості.Рухами висловлювали почуття до той чи іншій події. Від жартів сміялася вся зала, коли було нестерпно сумно, стояла тиша і сльози на очах у акторів і глядачів. В кожної невеликій історії проносилось все життя і легко будо переходити до сприйняття іншої .
Захоплююча вистава, дивився на одному диханні. Бездоганна гра акторів. Молодий акторський склад, але дуже якісний. Всі різні. Дуже приємна подача, з повагою до матеріалу. В цьому спектаклі немає чіткої сюжетної лінії, та все зрозуміло і цікаво. В деякі моменти сміявся разом з усіма, а в деякі моменти на гортали я сльози. Спектакль буде цікавий тим, хто полюбляє прості життєві сцени, що іноді беруть за душу, і частково є комічними. Є можливість і посміятись і подумати!
Скажу відверто мені дуже сподобалася гра акторів, дуже! Молоді, талановиті в них кипить життя та любов до глядача. Актори тримали зал на протязі всієї вистави, особливо вразила гра від третього лиця. Під час перегляду є моменти коли хочеш відверто посміятися, а є коли і бриньчіть сльоза. В сюжеті піднімаються такі питання як кохання, відношення один до одного, життя людей в руському селі в далекій Сибірі. Єдине що беручі до уваги ситуацію на сході нашої країни я би не радив цю виставу україномовним людям.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 1982 році закінчила Азербайджанський державний інститут мистецтв імені М. А. Алієва.
Працювала у Брестському російському драматичному театрі ім. ВЛКСМ. Працювала на телерадіокомпанії «Київ» та телерадіокомпанії «Заграва».
У театрі з 2001 року.
З 2003 року викладає акторську майстерність у майстерні М. М. Рушковського в Київському національному університеті театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
Лауреат «Київської пекторалі-2010» за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова;
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова (2010 р.).
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Дитинство, проведене на каруселях в парку культури, татові фокуси (тільки не подумайте, це в прямому сенсі, скажімо так, магія), любов матері до віршів і книг — все в сукупності не змусило себе довго чекати. Вже з перших класів школи мене пронизує інтерес до творчості і художньої самодіяльності. Так 10 років: поетичні вечори, свята, загальношкільні збори, КВК. «Сцена за тобою плаче…» — говорили вони і в чомусь мали рацію…
Ось він 11 клас. Випуск і… БУУУУМ! Здрастуй, Вінницький будівельний технікум і вельми цікава спеціальність: «Землевпорядкування». Ні, правда, геодезія, нівеліри, теодоліти і тахеометри, цифри-цифри, формули. Я радий, що це було. Потім черговий випуск і слова завідувача кафедри: «Цей не пропаде!». Щось він знав. 2008 рік, криза, пошук…Роздача листівок, натирання посуду в ресторані, підвищення — офіціант у цьому ж ресторані, автомийник (не забуду ту сувору зиму: – 25 за Цельсієм, виходиш з боксу протерти дзеркала і перетворюєшся на крижаного чоловічка). І тут — СТОП!!! А чи не втілити мені свою шкільну мрію в реальність: сцена, театр, кіно? А ось і втілити.
Вступ. 1-ий курс. 5 років навчання + 4 роки наполегливих розмов про створення нашого театру дали свій перший результат. Ось ми. І ось наш театр.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Я народився в невеликому містечку Мелітополі, що в Запорізькій області. У моїй родині, в якій батько музикант, а мама режисерка, вибору у мене особливого не було! Паралельно з театром я займався вокалом і футболом. Але життя розставило все по своїх місцях. У 23 роки я вступив до університету ім. Карпенка-Карого, Театральної Майстерні М. М. Рушковського, і знайшов своє місце в житті!!! У театрі я частинка веселощів, яка заряджає будь-кого, до кого я хоч трішки доторкнуся!!! Гарного всім настрою! Люблю та цілую!
Я народився 28-го жовтня 1993 р. В самому доброму з міст — Київ-місті. Моє знайомство з цим світом минало в декораціях тихого і квіткового Дніпровського району, що на лівому березі Дніпра. Тут маленький Моцарт грав для мене свої перші симфонії, Гоголь розповідав страшні байки і водив гуляти на Невський. До того ж щороку, протягом тринадцяти літ, мене відправляли на все літо на заслання під Канів. Там шевченківські пленери, теж, начебто, берег Дніпра, але зовсім інший. Там картопля по сезону, корови з сумними очима, босоногий натовп дітей на саморобних великах, зірки, які охоче падали заради наших дитячих бажань, стрибки через багаття і маленькі безнасінні яблучка — райські. А потім я віришів осягнути акторське ремесло і ніяк не можу припинити.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Театральну практику веду не тільки в рідній Майстерні, а і в театрі на Подолі.
Знімав зі своїми друзями Антоном Сьоміним і Юрою Катинським короткометражні фестивальні фільми «Богомол», «Ровер», «Маніяк», що отримали певні нагороди.
За весь час перебування в Майстерні паралельно приймаю пропозиції щодо участі в зйомках і театральних проектах.
– Зіграв ролі в серіалах: «Метелики», «Світло та тінь маяка», «Той, хто дивиться в далечінь», «Дорога додому» та інших кінострічках.
– Брав участь у зйомках повнометражних фільмів «Черкаси» і «Моя бабуся Фані Каплан».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Сцена – єдине місце де я відчуваю право на вираження своїх думок.
– Яку роль мрієте зіграти?
Хочу зіграти БГ у старості)))))
– Чим любите займатися у вільний час?
Гітара, вино і вулиця)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Хм... Співчуваю маршам легалізації та толерантності. І взагалі підтримую ідею
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Я з гордістю ношу звання актора театральної майстерні Миколи Рушковського.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
Я ніколи не був ідеальним, починаючи від зовнішності і закінчуючи характером. Та проте я завжди був собою. Талановитий, мудрий, красивий, цілеспрямований, відповідальний, неконфліктний і скажено скромний. Театр, музика…Це те, що люблю і вмію. Отримую задоволення від своєї роботи. Граю на всьому, з чого можна вилучити хоч якийсь звук. Ціную дружбу і друзів. Тих самих, які і в біді, і в радості…Найбільше щастя в житті — донька.
Виріс я в невеликому містечку. Спостерігав за людьми… Завжди любив що-небудь написати про людей, про те, як вони себе поводять. По суті, був мовчазним, і мало що змінилося з тих пір. Спілкуюся за життя короткими реченнями. До акторського факультету вирішив вступити навмання.І завирувало…Майстерня для мене — це люди, які вміють любити по-справжньому, тому і є прикладами абсолютно реальних втілень. Саме в них моя особиста потреба.
У дитинстві вчилася в музичній школі по класу фортепіано, займалася вокалом. Співає з трьох років. Її мама – педагог по вокалу. У дитинстві вона часто брала участь в пісенних конкурсах.
Актриса отримала головну роль в серіалі телеканалу «Україна» – 100-серійної авантюрної мелодрамі «Співачка». Не в останню чергу через своїх відмінних вокальних даних. Хоча їх також довелося вдосконалювати.
«Мені подобається співати, але скоріше для себе, про професійну кар'єру співачки я ніколи не замислювалася. Акторство – це моє все. Перед початком зйомок, зі мною займалися чудові викладачі по вокалу, адже більшість пісенних композицій в серіалі виконую саме я. Це життєвий серіал , тому все повинно бути максимально по-справжньому. А співом я планую займатися і далі – для душі», – говорила Олександра.
Серіал «Співачка» – перший великий проект Олександри.
Мати Анастасії — чемпіонка світу з гімнастики Оксана Омельянчик, батько — колишній військовий, а нині бізнесмен Дмитро Зюркалов. У Анастасії є брат Іван.
Навчалася у київській гімназії N32 з лінгвістичним ухилом, де вивчала англійську та німецьку мови. Відвідувала художню студію, займалася плаванням, фотографією і малюванням. Навчалася у київській модельної студії «Карін».
У кіно Анастасія опинилася випадково, коли їй було 10 років. Потрапила на кастинг мелодрами режисера Оксани Байрак «Сніжне кохання, або Сон у зимову ніч» за сценарієм Валентина Азернікова.
Після першої виконаної ролі в кіно вирішила стати професійною акторкою. Режисер Оксана Байрак зняла Настю в головних ролях багатьох своїх фільмів. Роль дівчинки з Прип'яті у фільмі «Аврора» була написана спеціально для неї.
У 2016 році Анастасія Зюркалова з відзнакою закінчила Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого (майстерня Народного артиста України Миколи Рушковського).
Дебют Анастасія Зюркалова на професійній театральній сцені відбувся навесні 2014 року в постановці заслуженого артиста України режисера Ігоря Славинського «Антігона» (роль Антігони), в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Анастасія Зюркалова веде у дитячому клубі «Champion Kids» напрямок «акторська майстерність».
Якось дуже давно, 8-го листопада 1993 року, я народилася у чудовому, сонячному, морському та сповненому гумору місті Одесі! З’явилась я в акторській родині!Зростала в театрі, в прямому сенсі цього слова. Моя мама ніколи не була в декретній відпустці, тому якщо у неї була вистава, то я була поруч! Насправді, все йшло добре. Я росла, пішла до дитячого садка, потім до школи, як усі звичайні діти. Все було б нічого! А виявилося, ще краще!!! Справа в тому, що все своє дитинство я ревнувала батьків до театру і навіть не подумала б, що колись я самостійно вирішу стати актрисою. Але одного разу це сталося. У 8-му класі я зрозуміла, що театр — моє покликання!!! Моя матуся мені довго пояснювала всі нюанси цієї професії, потім запропонувала вступити до медінституту і стати стоматологом. Але було запізно. В моїй душі вже панував ТЕАТР!!! Театр вже був в мені! І я пішла… Тепер я тут, тепер я з вами!!!
Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Миколайовичем Рушковським і його 13 випускником акторського курсу Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Він завжди говорив, що це його улюблене число. Коли актори робили презентацію свого курсу, вони навіть жартували з цього приводу і, можливо, відсутність забобонів допомогли не піддаватися шаблону і 13-е число принесло успіх.
Театр – це проект «Театр+бібліотека» від Департаменту культури КМДА, за який команда отримала театральну премію «Київська пектораль» у номінації від Оргкомітету «Спеціальна премія» (2017 р.).
Перший театральний сезон відкритий в 2017 році, хоча самі «рушковці» вважають датою народження Театральної Майстерні липень 2011 року, коли Микола Рушковський набрав групу студентів на свій акторський курс.
Театр позиціонує себе як «літературний», бо поєднує в собі і драматургію, і прозу, і поезію. Або, як кажуть, «театр із книги». Все це гармонійно поєднується з тим фактом, що більшість вистав відбуваються «серед книг» (в бібліотеці).
« Диваки »
