З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Деміург
Деміург
Деміург
Деміург
Деміург
Деміург
Деміург
Деміург

« Деміург »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
4.4 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

В основі вистави «Деміург» – інсценізація О. Ліпцина та Р. Левчина за творами «Санаторія під Клепсидрою», «Цинамонові крамниці» та низки новел. Це своєрідні мандри героя – Юзефа у світ дитинства. У своїх творах Шульц постійно керує часом. Таким чином, герой не лише поринає в минуле, але й фантазією автора повертає до життя померлого батька, дорогих йому людей, що існують в спогадах. Ці спогади сповнені щему за повнотою, різнобарв'ям дитинства і певною містичною атмосферою. В першу чергу це пов'язано із постаттю батька Якова. Саме його, власника крамниці тканин Юзеф наділяє високим титулом Деміурга. Зустріч Юзефа з батьком, їхні взаємини – є головною рушійною силою розвитку подій, які відрізняються неординарністю, парадоксальністю і ніби існують незалежно від волі героя, який будь що прагне повернути час, знайти себе в ньому, збагнути незбагненне: як час, його плин змінює людину, ідею, чи існує поняття вічності і що означає ця категорія.

У філософії термін «деміург» вперше став використовувати Платон. Він назвав деміургом «творця та батька» всього видимого Космосу. Це певний Розум, який створює світ, використовуючи ідеальний прообраз. Він упорядковує матерію, яка сама по собі рухається хаотично. Проте, деміург не всевладний. Він прагне максимально наблизитися до своєї ідеї, але пасивний супротив матерії не надає йому можливості створити ідеальний та гармонійний світ.

Пошук ідеального світу, взаєморозуміння, доброти і Сенсу Буття у найвищому його прояві – ці теми були і лишаються наскрізними для багатьох класиків літератури. Для Бруно Шульца вони стали домінуючими. Можливо, далося взнаки, що народившись у Дрогобичі (1892 р.), протягом стислого періоду часу, який припав на становлення особистості митця, йому довелося пережити декілька суспільних перетворень, катаклізмів ХХ століття. Дитинство пройшло у патріархальній єврейській родині. Навчався Бруно Шульц у Державній гімназії ім. Франца Йосифа І, Львівському політехнічному інституті та Віденській Академії мистецтв. Працювати почав вчителем малювання і праці у Гімназії імені Короля Владислава ІІ Ягайла за Польщі. Пізніше, протягом одного місяця 1939 року, влада в місті переходила від німців до радянських військ, врешті у вересні відбулося возз'єднання Західної України і Бруно Шульц став вчителем у радянській школі. Але й тут на нього очікувало нове перетворення. На замовлення влади Бруно Шульц створив картину «Визволення Західної України» і за це поляка українсько-єврейського походження звинуватили в українському націоналізмі. Проте, найтрагічнішими стали останні два роки життя. 1941 р. – німці зайняли Дрогобич, переселення євреїв до гетто, 1942 р. – депресія, хвороба, безвихідь, друзі готують втечу. 19 листопада – смерть просто неба за 100 метрів до будинку, де народився.

«Я виношував в собі якусь легенду про «геніальну епоху», що колись буцімто була в моєму житті, не позначена в жодному році календаря, вона ширяла понад хронологією, епоху, в якій усі речі дихали блиском божих барв, а все небо можна було поглинути одним зітханням, наче ковток чистого ультрамарину. Її ніколи насправді не було» (з листа до Юліана Тувіма, 1934 р.).
Сьогодні, перечитуючи твори Бруно Шульца, вдивляючись в його малюнки, не можна не замислитися над тим, які глибинні твори могла б подарувати світові його геніальна уява, якими містичними, парадоксальними мандрами зачарувала б нас його унікальна особистість.

Бруно Шульц товаришував із Юліаном Тувівом, Станіславом Віткевичем, Вітольдом Гамбровичем, Томасом Мамом. У 1938 році Польська Академія літератури нагородила письменника «Золотими лаврами». 1992 рік був об'явлений ЮНЕСКО роком Бруно Шульца.

Окрім таланту письменника, митець знаний і як художник. Як писав сам Бруно Шульц в одному із листів до Віткевича, «Ще не навчившись говорити як слід, я розмальовував всі папери та газетні шпальта, що потрапляли мені до рук, карлючками, які привертали увагу оточуючих». Шульц працював у складній техніці «кліше верр». Відомі також його фрески, частини з яких зберігаються в Меморіалі Холокоста Ядва-Шем в Ієрусалимі.

Режисером-постановником вистави став знаний американський та український театральний режисер, актор, дослідник театру, викладач, лауреат численних мистецьких премій, кандидат мистецтвознавста Олег Ліпцин. У 1988 році О. Ліпцин створив київський театр «Театральний клуб» та керував ним до 1995 року. О. Ліпцин є професором драматичних мистецтв у Франції, провідним викладачем Вищої школи кіно та телебачення Німеччини. Здійнив постановку більш, ніж 50 вистав, серед яких: «Антігона» Софокла, «Гамлет» В. Шекспіра, «Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова, «Одруження», «Ніс», «Записки божевільного» М. Гоголя. У співавторстві із А. Живовою підготував та видав двотомник творчої спадщини видатного педагога та теоретика театру М. Буткевича, видав низку статей з ігрової методології в навчальному та постановочному театральному процесі.

Фото та анотації надано театром.

Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Автор музичного оформлення
Автор музичного оформлення
Сценографка
Художниця по костюмах
Хореографиня
Авторка музики
Художник з освітлення
Звукорежисер
Звукорежисерка
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...

5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 27
5.1
5.1
5.4
5.1

У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті

5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
4.8
4.4
5.8
4.8

П'єса «Війна» сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера, поета Ларса Нурена, незважаючи на назву, вирізняється поміж численними літературними творами на тему війни. Вона позбавлена будь-яких військових реалій, точніше, наших уявлень про ці реалії, в ній не існує ані пострілів, ані катувань, ані вибухів. Авторові важливіші взаємини між рідними людьми, взаємини всередині однієї родини, яка пережила екстремальну ситуацію, в даному випадку – війну. Повільно і поступово знайомить нас драматург із основними персонажами. З перших же фраз стає ясно, що все найстрашніше вже відбулося. Він не акцентує ані місце дії, ані країну, де відбувся чи відбувається військовий конфлікт чи війна?, відбувся чи ще повогом тягнеться? Живе родина, мати і дві дочки, старша і підліток. Сталий плин їхнього повоєнного життя руйнує батько своїм неочікуваним поверненням з війни. Він виявляється зайвим. І не через те, що сліпий, його просто ніхто не чекав. Тут в кожного своє особисте «сформоване» життя. Мати зійшлася із братом чоловіка, старша донька в пошуках «жіночого щастя», ладна заради жуйок та кока-коли піти з першим ліпшим, хто виявить інтерес. Лише молодша донька ще вагається, кого обрати: батька-інваліда, що потребує опіки та захисту, чи влаштувати «свій маленький рай», як це зробили мати і старша сестра. Батько ж сподівається, що все буде, «як раніше…», «як завжди…», але намарно, «як раніше» – неможливо. Війна не лише руйнує міста, домівки, змітаючи вщент все на своєму шляху. Найстрашніше і найпотворніше – її вплив на душу людини, її моральні цінності. І найжахливіші наслідки війни полягають в тому, що людина під їхнім впливом може перетворитися на істоту, яка призвичаюється, пристосовується існувати за її законами і асимілюється згідно її потреб. Саме про цю війну, що повсякчас точиться в нетрах душ, і є майбутня вистава. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.5
5.5
6.0
6.0

За мотивами художнього фільму «Останній урок» (Франція). Звичайна школа, можливо, десь у Берліні (або в густонаселеній Рурській області Німеччини), в одному з районів компактного проживання мігрантів і постмігрантів зі Сходу. Звичайний клас. Звичайний урок німецької літератури на тему «Твори Фрідріха Шиллера». Звичне тотальне незнання суті предмету – прикмета часу будь-якої звичайної школи в будь-якій країні, на тлі поведінкової розбещеності учнів, що межує з непристойністю. Рутинний хід занять порушує несподівана подія: з сумки одного учня випадає на підлогу зброя. Справжня. Бойова. Вчителька виявляється спритнішою – і зброя потрапляє до її рук, що кардинально змінює хід уроку. Осягнення великих гуманістичних основ європейського мислення відбувається тепер під дулом пістолета. Граючи «Розбійників» Ф. Шиллера, зіпсовані підлітки приміряють на себе ролі лиходіїв і героїв. Повільно, але врешті вони усвідомлюють, що їхній світ – обмежений, агресивний і несправедливий. Однак наприкінці п'єси, коли силою зброї була нав'язана просвіта, один зацькований хлопчисько все ж використовує пістолет, щоб змусити себе любити і поважати. Таким чином, концепція п'єси отримує свій завершений акорд: щоб знайти особисту свободу, необхідно бути відповідальним перед більшістю, але в окремої особистості завжди залишиться бажання знехтувати цієї взаємозалежністю. Так, шлях до пізнання істин, як завжди, виявляється важким і гірким. Вистава як експериментальна робота поставлена на Новій сцені Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки за участю заслуженої артистки театру Наталії Шевченко і студентів акторського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (курс професора Михайла Резніковича).

4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 9
4.6
4.2
4.8
4.9

«Подорож Аліси до Швейцарії» - п’єса сучасного драматурга, прозаїка, театрального діяча Лукаса Берфуса (нар. у 1971 році, Швейцарія), одного із найвідоміших німецькомовних авторів, чиї твори із успіхом представлені у багатьох країнах світу, а сам письменник є лауреатом численних міжнародних літературних, культурних та мистецьких премій. Назва п’єси «Подорож Аліси до Швейцарії» у читача, глядача не може не викликати асоціації із загальновідомою казкою Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес» або «Аліса у задзеркаллі». Проте, якщо у Керрола маленька героїня через яскраву парадоксальну метафору пізнає, відкриває новий для себе світ дорослих, Аліса Берфуса стоїть на межі іншої сторони задзеркалля – поступового переходу туди, звідки немає вороття. Сюжет п’єси – це декілька днів з життя смертельно хворої героїні на ім’я Аліса, яка, пройшовши всі кола пекла: самотності, зневіри, нерозуміння, болю та відчаю – мандрує до Швейцарії за єдиним порятунком – евтаназією. В подорожі її супроводжуватимуть дивовижні персонажі, які долучені до найвищого з таїнств – права на людське існування. Кожен з них має своє персональне, і як йому здається, найвірніше ставлення до розуміння сенсу буття і поняття високої гуманності. І кожного з них по-різному розкриває ця звабливість легкого вибору між життям та смертю. Автор торкається такої надскладної і, певною мірою, такої спокусливої для багатьох, хто пережив фізичні та моральні муки, проблеми, як евтаназія. Чи має право людина свідомо зробити свій власний вибір між життям, що сповнене страждань, приниження, улесливої брехні, фантомної віри, докорів сумління, нав’язливої опіки близьких і свободою миттєвого звільнення, поверненням майже зниклої гідності, власного «я», а також звільнення оточуючих від довготривалої брехні «во благо», підтримання життя, що по краплині щезає хвилина за хвилиною. Ані автор, ані творці вистави не вправі робити остаточний висновок у такому складному виборі, ми маємо право тільки розмірковувати, що являє собою істинна гуманність і яка справжня ціна людського життя. Дозвіл на публічний показ надано Hartmann & Stauffacher Verlag Спільний проект Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та Goethe-Institut в Україні. Фото та анотації надано театром.