Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Ідеальний чоловік »
«Ідеальний чоловік» – комедійна п'єса Окара Уайльда написана 1895 року, дії якої обертаються навколо шантажу і політичної корупції, зачіпають теми суспільної та приватної чесності. Події відбуваються в Лондоні, в «сьогоденні» (період написання твору) протягом двадцяти чотирьох годин.
«Рано чи пізно», – відзначає Уайльд, – «нам доведеться розплатитися за наші вчинки». Але додає: «Не варто судити людину тільки за її минулим».
Моновистава за мотивами романа Віктора Гюго «Людина, що сміється» «Коли б з горя можна було вийти, як виходять із міста. Ми могли б бути щасливі! На жаль, назавсігди не буде з нами того, кого вже немає. Тінь залишається на тих, хто переживає. Ти знаєш, про кого я кажу. Життя - це тільки довга втрата того, що любиш. Бо в житті є тільки одна річ – серце, а після життя – душа...» У цей світ людина приходе самотня. Дитиною. Бездоганною. Без дорікань. Деяким щастить поринути у батьківську любов, а іншим знести усі труднощі життя. Тому рано чи пізно людина вдягає ту маску, яка дає їй відчуття безпеки... Іноді, це лише відчуття. Милосердя рятує. Кохання надихає. Проте, лише щирість дарує свободу. Чи може людина жити без маски? І чи може врятувати маска позитиву, догоджуючи оточуючим, якщо в серці немає відгуку? На ці питання герой намагається відповісти собі...людям... світу... і знову собі
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.
Дійство відбувається на великій сцені, де майданчик для гри й місця для глядачів об‘єднані єдиним простором. Таке максимальне наближення до місця дії дає глядачам відчуття реальної присутності, знаходження у центрі оповіді, спонукає до інтерактивності й вияву реакції на те, що грає актриса. Вона ж сповна використовує ці благодатні можливості. Місце дії – сільське подвір‘я, огороджене дерев’яним тином, посередині стоїть щось, накрите яскравою різнокольоровою веретою. Повільною старечою ходою вийде у своє подвір’я Баба Юстина – Лариса Кадирова, тримаючи в руці саморобний ліхтар – банку з пшеницею, в яку встромлено свічку. Це правдиве живе світло свічки задасть тон щирої відвертості оповіді, яку розпочне проста сільська жінка. Справа її тут на подвір’ї буденна та через ту буденність проявиться головна життєва розмова, яку поведе Юстина сама із собою, зі своєю долею, своїм призначенням на землі. Вона говоритиме із собою та втягне у власні роздуми всіх присутніх. Фото та анотації надано театром.
Вистава була поставлена за п`єсою Оскара Уайлда "Ідеальний чоловік", яка відображала один день із життя людей вищого світу. Події відбувалися в Лондоні, 19-того століття. Основно метою являлось висвітлення проблем які виникають при взаємовідносинах чоловіків та жінок. Драматичний сюжет змінювався жартами та танцями. Загалом вистава продовжувалася 2 години з антрактом. В кінці вистави на сцену вийшов режисер та відповідальні за костюми та постановку. Весь зал аплодував стоячи.
Вистава "Ідеальний чоловік" за комедійною п`єсою Оскара Уайльда жваво та динамічно розкриває нрави та співвідносини чоловіків та жінок вищого світу в Лондоні наприкінці 19 сторіччя. Проблеми та міркування героїв змушують задуматись над цінностями сучасного життя, музика та тонкий юмор надають події особливого шарму. Багато висказувань мають рацію в сьогоденні. Дві години, що триває вистава, проминають на одному диханні. Наприкінці спектаклю задоволені глядачі аплодували стоячи, щиро дякуючи за чудову гру акторів, майстерність режисера.
Лауреат державної премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1971 року.
У 2004 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня В.Судьїна).
З 2003 року грає на сцені Київського театру юного глядача на Липках.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
Українська актриса, відомість якій принесли ролі в серіалах «Подробиці тижня» (2010), «Острів непотрібних людей» (2011), «Офіцерські дружини» (2015), «Провідниця» (2017) та ін.
З дитячих років акторка вона займалася хореографією і вокалом в ансамблі народного танцю «Барвінок», грала на скрипці, співала сольно і в хорі.
Мати і батько акторки – інженери-технологи, але мама Людмили обожнювала театр: вона почала брати дочка на дорослі вистави, коли тій виповнилося 3 роки. Саме в цьому віці Загорська вирішила для себе, що неодмінно стане актрисою.
Хоча Людмила вважає себе скромним і замкнутою людиною, на сцені вона завжди відчувала себе вільно, тому після 11 класу вона без роздумів подала документи в Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Дипломованою актрисою вона стала в 1994 році.
В кінці 90-х років Людмила була прийнята в трупу Київського Академічного театру на Липках – там актриса працює і донині. Також актриса виходила на сцену театру «Сузір'я» в комедійній виставі «Те, що приховують французи».
Вперше на знімальному майданчику Людмила виявилася в 2001 році, знявшись в епізоді українського детективного серіалу «Слід перевертня» з Валерієм Баринова та Олексієм Горбуновим. Потім послідувала низка невеликих ролей в російських і українських серіалах і фільмах – в їх числі чотири сезони серіалу «Повернення Мухтара», в яких актриса зіграла в цілому п'ять різних епізодичних ролей.
У 2006 році 33-річна Загорська отримала першу головну роль у мелодрамі «Стара подруга».
За останні 2 роки відома як «Зося» з міні-серіалу «Століття Якова».
В 2018 році номінована на премію «Телетріумф», як краща акторка за роль у серіалі «Тато — Ден».
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
2004-2009 – Ведучий телепрограми «Крок до зірок» на першому Національному каналі.
У 2017 році отримав нагороду за найкраще виконання головної ролі на Міжнародному фестивалі студентів з різних країн світу WTEA (Пекін,Китай).
Працює в театрі на Липках з 2018 року.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2017 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня народного артиста України Володимира Нечепоренка).
З 2017 року актор ТЮГу.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Ідеальний чоловік »
