Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Зранена болем людська душа, відгуком на добро, відродиться як птиця Фенікс! Адже що лежить в глибині людської душі? Радість чи людські пороки? Добро чи зло? Добро і зло – це одвічна тема роздумів та суперечок. Вічні істини на світі, безумовно, є, і в цьому можна переконатися переглянувши прем’єрну виставу «Дарагой тавариш Б-г». Всім героям п’єси наче призначено долею стаждати від самотності, як символа вродженого «пороку» людства.
Любов, ненависть, зрада, свобода, страждання, ці почуття, на протязі вистави змінюють наші погляди на буття і дають зрозуміти, що в цьому світі ми живемо щоб робити добро
Літня пара опиняється на межі банкрутства і залишається без житла. Єдині, хто може їм допомогти – п'ятеро дорослих дітей. Але жоден з них не має достатньо місця в будинку, аби поселити у себе одразу двох. Тому батьків селять нарізно за тисячі кілометрів один від одного. Мешкаючи серед дітей та онуків, ці двоє вперше опиняються на самоті. В давні часи батьків, які вже не могли утримувати себе, діти скидали зі скелі. Хто знає, може, це краще, ніж розлучати тих, хто прожив у любові п’ятдесят років. Щемлива історія стосунків батьків та дітей в сумній комедії про справжні сімейні цінності.
Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.
Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...
«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.
Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...
З 1978 по 1980 рр. навчалася в Житомирському культурно-освітньому училищі за спеціальністю "Режисер масових заходів та видовищ"
В 1882 по 1987 рр. навчалася в Київському Державному інституті культури ім. І. Корнійчука за спеціальністю "Режисер театральних колективів" |
1981 - 1983 рр. Режисер народного театру в місті Бердичеві;
1983 – 1984 рр. Керівник дитячого драмгуртка в Житомирському міському Будинку культури; 1985 – 1986 рр. Керівник танцювального гуртка в офіцерському клубі військової частини 16605; 1986 – 1989 рр. Керівник гуртка хореографії в Оленегорський Будинок піонерів; 1993 – 1995 рр. Інструктор молодіжного гуртка Житомирського Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" 1995 – 2005 рр. Викладач режисури та акторської майстерності в Житомирському училищі культури і мистецтв ім. І. Огієнка; 2005 р. - по даний час – художній керівник Житомирського академічного українського музично – драматичного театру ім. І.А. Кочерги. |
2019 року удостоєний звання народного артиста України.
Чоловік заслуженої артистки України Ольги Карпович.
Працює в Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги з 1990 р.
Дата народження 30 травня
Працює в Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги з 1997 р.
Народився в місті Часів Яр, Артемівського р-ну., Донецької області.
Спеціальність: актор драматичного театру і кіно.
З 1991 по 1996 рік – актор концертного колективу «Лелеки з під Чорнобиля» Житомирського обласного науково методичного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи з обслуговування населення Чорнобильської зони.
З 1998 по 2003 рік обіймав посаду директора міського парку культури та відпочинку ім. Ю.Гагаріна.
Житомир має давні театральні традиції. Ще наприкінці XVIII ст. громадськістю міста неодноразово порушувалось питання про будівництво театру. Мрія житомирян здійснилась. Житомир став одним із небагатьох міст, в яких уже на початку ХІХ ст. існував театр. У 1809 році було побудоване перше стаціонарне приміщення театру за ініціативою волинського губернатора М. І. Камбурлея.
У 1858 році було збудовано перший кам’яний театр в Україні, який і сьогодні є окрасою архітектури міста (тепер тут знаходиться обласна філармонія). Це приміщення пам’ятає знаменитих акторів М. Кропивницького, М.Заньковецьку, Т. Федотову, В. Комісаржевську, А. Оларіджа, П. Віардо, яку тут слухав видатний письменник Іван Тургенєв. 8 січня 1944 року міський театр розпочинає свій театральний сезон п’єсою Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – це був день народження нинішнього колективу театру імені Івана Кочерги.
Сьогодні Житомирський академічний музично-драматичний театр ім І. Кочерги живе яскравим і насиченим життям, маючи на меті відродження і популяризацію театрального мистецтва, зацікавлення широкої глядацької аудиторії і виховання справжньої театральної еліти міста та області.
Така спільна політика керівництва театру на чолі з директором-художнім керівником Наталією Ростовою і головним режисером Наталією Тімошкіною спричинила голосний резонанс у місті Житомирі і за його межами. Життя театру стало багатограннішим та почало розвиватися стрімкіше. Керівництво театру намагається будувати репертуарну політику таким чином, щоб охопити усі смакові вимоги глядачів. В репертуарі театру є драми, трагедії, комедії, дитячі казки, а також новаторські неординарні експериментальні вистави. В свою чергу, колектив театру з готовністю відгукується на цікаві ідеї, творчі пошуки та грандіозні плани адміністрації та режисерів.
Режисери театру приділяють значну увагу дитячому репертуару. Використовуючи визнані твори дитячої класичної літератури, театр виховує почуття гарного смаку у дітей, адже діти – це майбутній вихований дорослий глядач.
Важливою сферою творчої діяльності театру є створення і проведення концертних програм міського, обласного, всеукраїнського та міжнародного рівнів. Яскравим прикладом є мистецький проект до Дня міста Житомира «Культурна версія», традиційним учасником та організатором якого є колектив театру. Режисери дійств – заслужений діяч мистецтв України Наталія Тімошкіна та заслужений артист України Петро Авраменко.
Запрошуємо житомирян і гостей нашого міста на вистави Житомирського академічного музично-драматичного театру імені Івана Кочерги. Переконані – на вас чекають незабутні враження!