« Дівка. Українська Love Story »
Традиційно, українські дівчата виходять заміж рано, а тих, хто не зробив цього рано, і скоро вже буде «пізно», надто цькують родичі і батьки.
Неодружених дівчат, з 17 до 25 років – називають «дівчата на виддані»;
Скромниць з 25 до 35 – називають «старими дівами», про них перешіптуються, і тикають в них пальцями.
Дівчина може бути незайманою, але якщо помічена поруч з хлопцем, або, не дай Бог, чужим чоловіком, то зразу стає в очах оточуючих «простітуткою».
В місті таким дівчатам легше, завжди можна почати робити кар'єру, а от у селі зовсім важко...
Але наша героїня Світлана зовсім не така...
Заміж вона йде хоч і пізно, але по любові.
Вона не надто заможна, але до весілля готується «як треба, по багатому», щоб сусіди не засміяли. Бо село – це село.
Вона знає про шлюб – усе, але тільки з книжок…
А справжнє життя – воно трошечки інше, і змушує поборотись Світлану за своє щастя, не тільки з ненависною свекрухою і заздрісливими подругами…
Фото та анотації надано театром.
У 1999 році закінчив Херсонське училище культури.
В 2008 р став випускником Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І К. Карпенка-Карого (майстерня В. Н. Судьїна). У 2011 році закінчив магістратуру Школи-студії МХАТ ім. В. І. Немировича-Данченка.
З ініціативи Андрія Май, в 2008 р в Херсоні був створений Центр ім. Всеволода Мейерхольда.
У 2009 р режисер заснував театральний фестиваль «Лютий/Февраль».
З 2011 р Андрій Май є постійним куратором драматургічного фестивалю Тиждень актуальної п'єси.
У 2013-2016 роках працював помічником художнього керівника, куратором спеціальних проектів в Київському Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка.
Вистави режисера брали участь у Національному театральному фестивалі «Золотая Маска» /Москва/, Festival in Maxim Gorki Theater /Берлін/, Lessingtage, Thalia Theater /Гамбург/, Die Besten aus dem Osten, Volkstheater /Відень/, Eurokontext.sk in National Slovak Theater /Братислава/, Monodrama /Бітола, Македонія/, ін.
Одружений на актрисі театру і кіно Марині Кукліній-Май. Виховує сина.
Народилася 30 вересня.
У 2007 році закінчила КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (курс Рушковського М. М.)
З 2007 року працює в театрі імені Івана Франка.
Народився 14 листопада 1985 року в місті Запоріжжя.
Закінчивши ліцей водного транспорту, пропрацював 2 роки у морі на кораблі.
У 2010 році закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого (курс Богдана Сильвестровича Ступки).
Актор Київського національного українського драматичного театру ім. Івана Франка.
Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж 2002 року. 2008 року - Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (спеціальність - театрознавство, організація театральної справи).
Працював солістом-вокалістом у Київському національному театрі оперети. З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.
Володимир Іванович Ніколаєнко — український театральний і кіно- актор.
Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого (1995).
З 1995 — актор Національного театру ім. Івана Франка.
Дмитро́ Анато́лійович Зава́дський — український актор театру, кіно та дубляжу. Заслужений артист України (2017).
Закінчив Драматичну студію І. Франка та інститут культури зі спеціальності «режисура».
Працює у київському Театрі імені Франка.
Від 1996 року Дмитро працює над озвученням документальних, мультиплікаційних, художніх фільмів, телевізійним дубляжем, дубляжем для кінотеатрів, озвученням рекламних роликів. Озвучував такі відомі фільми, серіали та мультфільми, як «Аватар», «Парочка копів», «Команда А», «Малкольм у центрі уваги», «Покемон», «Бівис і Батхед», «Секс і Каліфорнія» тощо.
Закінчив Дніпропетровське державного художньо-театральне училище. Разом з товаришем Михайлом Кришталем поїхав до Донецька, де пройшов огляд художньої ради і отримав запрошення працювати в Донецькому музично-драматичному театрі, але відмовився від нього. Далі служив у військах ППО швидкого реагування. Після поранення був представлений до нагороди. По закінченню служби повернувся в Донецьк і з 1989 року почав працювати в трупі Донецького музично-драматичного театру.
Перша роль – принц Тарталія у виставі «Золотий апельсин».
Постановка «У джазі лише дівчата» за участю Андрія Романія отримала Гранпрі фестивалю «Театральний Донбас-2006», стала найкращою виставою VIII Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії». Сам актор був відзначений дипломом за найкращу акторську роботу.
У виставі за п'єсою Едварда Олбі «Хто боїться Вірджинії Вульф?» виступив як співрежисер.
У рейтингу «Топ Донбасу», що проводиться виданням «Острів» посів друге місце в категорії «Перспектива Донбасу (культура)»
Визнаний найкращим комедійним артистом в Україні за 2005 рік – отримав премію Національної спілки театральних діячів України імені Володимира Довганюка.
Знявся в телесеріалі «Вечірка».
Працював ведучим телевізійної програми «Кіносвіт» на телеканалі «Україна».
Разом з Михайлом Кришталем написав гімн Донецького національного університету.
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.
З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.
« Дівка. Українська Love Story »
