З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя
Діти Ноя

« Діти Ноя »

12 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Віднині Ной – це ти.

Це вистава київського режисера за однойменною повістю Еріка-Еманюеля Шмітта, розповідає про Голокост, страшну сторінку історії єврейського народу. Характерною рисою Шмітта є те, що про складні теми він говорить дуже просто, з гумором, легко. Тому його історія про Голокост сповнена світла та добра, а режисерська інтерпретація цього літературного твору, виходить поза межі Голокосту і говорить про спасіння у глобальному сенсі — спасіння себе, спасіння людства, спасіння народу під час війни і спасіння своєї душі.

Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Сценографка
Художниця з освітлення
Звукорежисер
Художник
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Льовушка
« Льовушка » Сценічна розповідь
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.6
5.6
5.7
5.0

"Люди найголовніше залишають на потім, і серед цього найголовнішого є слова, які не встигнеш вимовити..." Це ностальгічні спогади єврейського хлопчика про щасливе дитинство поруч з його дорогими бабусями Розою і Дашею. Бабуся Даша водила його до церкви, а інша - в синагогу. На цьому маленький Льовушка зібрав кругленьку суму.

4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 10
4.7
4.7
5.1
4.9

«Історія, яка може статися з кожним» - так стверджує драматург Тетяна Іващенко у своїй п'єсі «Замовляю любов». Відносини між чоловіком і жінкою - завжди, до певної міри, детектив. З чого все почнеться, які несподівані повороти запропонує інтрига, яка буде розв'язка ? Сюжети розвитку любовних історій, взагалі, схожі, але за будь-якими з них спостерігати завжди цікаво, тому що в почуттях головне - нюанси. Кожна жінка мріє про кохання, неймовірне і казкове, хоче бути щасливою і нехай, хоча б на мить, але відчути себе коханою, бажаною... Особливо, коли вже немає сил боротися з самотністю! Може бути, її можна купити? Скільки коштує любов? У цьому питанні героїні вистави - трагізм відчаю, але як завжди, життя неоднозначне, і ось вже ілюзія його відтінків змінює погляд з трагедійного на комедійний. До несподіваної розв'язки глядач піде лабіринтами відносин між чоловіком і жінкою, зв'язки їх тендітні, незрозумілі, несподівані, весь час змінюються. Глядачі до кінця вистави залишаться в напрузі, намагаючись розгадати - або любов, або обман?

Лист Богу
« Лист Богу » Оповідання
5.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
4.9
4.9
5.0
5.1

«Дорогий Товариш Бог!.. Скоро Пейсах, наше головне з тобою свято…» Сентиментальна розповідь про містечкового божевільного, який восени 1947 року пише та відправляє поштою листа Всевишньому з проханням подарувати йому п’ятдесят рублів. Лист потрапив до рук начальника селищної міліції й несподівано зачепив його суворе серце.

Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...

4.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
4.0
4.0
5.0
4.0

Сильні люди навіть у своєму горі воліють залишатися сильними, не згинатися під вагою нещасть, а головне – не перекладати страждання на плечі своїх близьких. Двадцять років Бабуся жила очікуванням дива – чекала єдиного онука, якому вона присвятила все своє життя. Але коли він, нарешті, приходить, вона виганяє його. Чому це сталось? Що штовхнуло її на цей вчинок? Може, короткочасне знайомство з Директором чарівного агентства «Добрих справ» і його уявною дружиною Мартою? А може, вона зрозуміла просту і водночас складну істину: близькі люди – це люди, які по-справжньому роблять твоє життя наповненим, а не ті вигадані створіння, які не варті твоєї любові. Виставу «Дерева помирають стоячи» за п'єсою Алехандро Касони, вперше на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки було поставлено в 1956 році на сьогодні вже легендарним режисером Леонідом Вікторовичем Варпаховським. У той час, Варпаховський, працюючи над виставою, присвятив її пам'яті свого вчителя Мейєрхольда. Невипадково основним матеріалом в оформленні вистави «Дерева помирають стоячи» став сухий бамбук. Це і паралель з виставою самого Мейєрхольда, «Вчитель Бубус», і характеристика головної героїні, бабусі Еухени. Адже бамбук – не можна зігнути, його можна лише зламати. Але й зламати його не так легко. Тоді, у далекому 1956-му, у цій виставі вийшли на сцену такі блискучі актори, як Є. Опалова, В. Халатов, І. Павлова, М. Рушковський. Але навіть найталановитіша вистава, все одно, в силу своєї специфіки, не може бути вічною. А ось теми, яких вона торкається, залишаються вічними. У наш час, коли розмиті межі між добром і злом, коли насильство прагнуть ввести як чесноту, поява на сцені таких мудрих, добрих людей, як Бабуся, Сеньйор Бальбоа, Марта, Директор – це закономірне прагнення театру донести глядачеві, як бути розбірливим, уважним та чуйним.