З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Дім
Дім
Дім
Дім
Дім

« Дім »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
4.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм.

Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Жанр: колективне сновидіння
Тривалість: 1 година 20 хвилин
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Випадкове танго

« Випадкове танго »

Трагікомедія
Прощальне танго

« Прощальне танго »

Трагікомедія
Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків

« Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків »

Над прірвою в... (Norway.Today)

« Над прірвою в... (Norway.Today) »

Золотий Дракон

« Золотий Дракон »

Відгуки
Яна

Першу годину важко зрозуміти, що відбувається на сцені. І як всі події пов'язані між собою. Якщо не знайомитися з виставою заздалегідь, то і персонажі будуть викликати питаня. Все починається складатися в одну логічну картинку лише в останні 20 хвилин. Коли з'являється причини і наслідки, і глядач розуміє як все пов'язано між собою. Також постійну нервозність підтримує живий вокал, та гра світла. Вони не дають розслабитися і тримають у напрузі. Це водночас є і подразником, але без цього вистава буде неповною. Вона робить правильну атмосферу для сприйняття показаної історії. Ще до вистави помітні декорації, які роблять доволі серйозну та гнітючу атмосферу. Після появи акторок в чорно-червоних костюмах і подальшому розвитку подій, все зводиться до біди, але якої саме стане зрозуміло лише в самому кінці. Першу годину постає багато моментів, які як елементи пазлу ніби викладають картину, але ще до кінця незрозуміло, що ж вийде з цього. Бо пазл, як і житя складається наосліп. Те що відбувається на сцені збуджує негативні емоції, які потрібно зберегти до кінця, щоб в кінці з леггістю від них позбутися. Акторкам не всім вдалося гарно показати своїх персонажів. Хтось виглядав доволі органічно. Але "матері" не особливо вирілось в її пияцтво, чи розпущенність. Чи в те, що їй потрібна допомога. Гра акторки не викликав жодної емоції, і персонаж лишився самим непомітним з вистави. Натомість інші акторки проявили себе так, що їх персонажі викликали співчуття, обурення, бажання допомогти. В першу чергу ця вистава для жіночої аудиторії, хоча чоловікам теж треба дивитис. Вистава для тих, хто боїться говорити про свої проблеми. Вона показує до чого призводить мовчання.

Людмила

Обираючи виставу я розуміла, що вона не буде легкою, але що настілки, навіть не уявляла. Спочатку не розумієш, що відбувається. Мозок шукає пояснення дійству, хаотично чіпляючись за уривки фраз, поз, дій акторів, намагаючись скласти ці пазли в загальну картину. Але логіка не помічник коли емоції зашкалюють. Це історія жінок різних поколінь однієї родини. Вони зовсім не схожі одна на одну, але однаково нещасні. У кожної свій нестерпний біль, покалічене життя, страхи, образи, не пережиті трагедії. Їх зібрав Дім, та на жаль, він не є затишним родинним гніздечком. З ним пов’язані неприємні спогади, події, іноді здається, що це дім божевільних. Героїні відкривають глядачеві душу, оголюють її, дістають з підсвідомості найпотаємніше, постають у відвертому, психологічно непривабливому вигляді. Відчуття ніби підглядаєш за чимось забороненим, і від цього стає ніяково, соромно, моторошно та водночас цікаво. Передусім виникає передчуття якогось безглуздя, складається враження що відсутній будь-який зміст, тільки пізніше приходить розуміння, відгукуючись в душі, підштовхуючи до аналізу. Акторська гра зачаровує, гіпнотизує. Малюючи похмуру картину безталанного життя своїх героїнь, не приховуючи почуттів, вони ніби роздягнені та беззахисні. Все це підсилюють декорації, одяг та атрибути. На окрему увагу заслуговує музичний супровід, спів акторок, емоції, що вирують на сцені. Вистава насичена великою кількістю символів, має прихований зміст, який можна розуміти по різному. Спектакль залишає по собі незабутні відчуття. Навіть після декількох годин по закінченню, неможливо перемикнутися на повсякденне життя, «вимкнути» думки про побачене. Створюючи настрій обмірковувати, що так зачепило, що викликало реакцію «мурашок» по тілу. Театр драми та комедії на лівому березі Дніпра – це приміщення колишнього кінотеатру, якщо не помиляюся. Як на мене, то досить комфортне, світле, дуже чисте. Воно ніби «дихає» любов’ю всіх хто там працює.

Наталія

Є вистави, складні за змістом або за формою. Тут – подвійний удар. Крізь побачене доводиться продиратися, постійно аналізувати, шукати кістяк історії. Наче сенс у віщому сні, який намагається попередити про щось. І лише з другої частини постановки ми намацуємо лінійність сюжету. Його трагічність і циклічність в межах однієї родини. У кількох поколіннях жінок. І важко не впізнати шматочки свого досвіду в цьому наративі, нехай і не такі лякаючі. Це був досвід, після якого виходиш на крижане повітря з гарячим роєм думок. Із колючим відчуттям, що назріває всередині. Після постановки не хочеться сміятися і обговорювати дурниці. А швидше залишитись наодинці з потужною рефлексією.