Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
До свого племінника Чічілло, невдахи-студента медуніверситету, який заради гри в карти покинув навчання, приїздить мільйонер Феліче Шашамока з Роккасєка. Племіш для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря - психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича.
За лікарню Чічілло видає дешевий хостел в якому мешкають оригінальні персонажі: тричі контужений майор-пехотинець, невизнаний скрипаль, актор-аматор, мама-одиначка... І саме зараз настає час, коли небіж має продемонструвати свої успіхи та відзвітувати за надані дядьком дотації. І тут почалося..!
«Місце для дракона» – вистава для сімейного перегляду! Колись-то давно, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі Дракон. Та не простий Дракон, а особливий. А дізнатися про всі його особливості запрошуємо дітей на виставі «Місце для дракона». Адже тут їх чекає справжня казкова історія не лише про дракона, а й відважних героїв та прекрасну принцесу, доньку князя Люботинського… І це ще далеко не все. Цей твір входить до шкільної програми, і в сучасній інтерпретації його легше засвоїти. Дізнатися про етап самоідентифікації, вибір свого місця у соціумі, визначити що краще – любов чи ненависть… Вирішити і знайти відповіді на вічні запитання завжди краще у театрі. Не дивлячись на те, що вистава «Місце для дракона» – це чарівна казка для дітей, батьки зможуть насолодитися і відчути тут абсолютно свою історію. Придивіться уважніше: поряд із нами насправді живуть дивні дракони, підступні князі, благородні й не дуже лицарі та нещасні князівни.
Як співвідноситься особисте і суспільне в нашому житті? Як і під впливом чого ми приймаємо рішення і робимо вибір? Як поведемо себе в різних ситуаціях? А як це зроблять інші люди? Що будемо відчувати при цьому? Remote Kyiv — це соціально-театральна лабораторія, вхід до якої розташовується на кладовищі (там тихо і можна подумати), а вихід — в красивому місці, звідки відкривається чудовий вид на вечірнє місто. Але вийти повністю вже не вийде: Remote запускає програму, яка залишиться з кожним надовго. Виставу супроводжує професійний фотограф. Після вистави ви знайдете фотографії у себе на e-mail, на нашій сторінці в Facebook і на сайті.
До безсмертних текстів Лопе де Вега не було додано жодного слова, але дещо змінена фабула, збагачено і виведено на перший план роль Арнарди, а деяких інших персонажів навпаки скорочено, як і п’єсу в цілому. Музичне рішення вистави складається із двох частин – з одного боку це фонограма, що скомпонована з шедеврів іспанської класичної гітари, ідея якої належить Катаріні, а з іншого – жива гітара і пісні, що спеціально для цієї вистави склав і виконує Віктор. Цікавою режисерською знахідкою було зробити листи кохання, з яких починається інтрига, червоного кольору і їх дуже багато, а наприкінці вони заповнюють собою майже всю сцену. Так само червоним стало все, до чого торкаються закохані. Інший режисерській хід, що так сподобався багатьом глядачам – три наречені в одному домі з одним коханням на трьох та одна жінка у трьох іпостасях, коли текст однієї героїні звучить відлунням з вуст двох інших. А райські пташки, що символізують надію кожного з героїв, у фіналі опиняються в одному гнізді у невеликій скрині, де б мали бути папери на графський спадок. Таким чином у фіналі вистави стверджується думка, що найцінніше – це коли «душа може здійснити свою надію», а справжнє кохання – здатність допомогти людині її здійснити.
Дідух, 12 пісних страв та колядки – це на Різдво. 40 жайворонків, веснянки та закликання птахів – на Благовіщення. Клечання, водіння тополі та русальні пісні – до Зелених свят. Закликання покровителів-безморозників, вшанування пастухів та курячі дівочі складчини – це на Кузьми-Дем’яна. Хочете дізнатися більше? Тоді вам до нас! Вистава для всієї родини, в якій відомі українські народні пісні об’єднані у своєрідний ланцюжок, який проходить крізь усе життя людини. Це цікаво, пізнавально, співочо! Вистава є переможцем театральної премії «Київська пектораль-1995» у номінації «Краща вистава для дітей».
Це продовження історії родів Котигорошка, Вернидуба, Вернигори, Крутивуса та інших мешканців казкового села. Ця казка сповнена українського гумору, гострої самоіронії, глибокої символіки та життєвої мудрості. Яскраві персонажі творять динамічне ярмаркове дійство, яке закручує у своєму вирі й дорослих, і дітей. Варіації на теми давніх піснеспівів у живому виконанні заслуженої артистки України Алли Опейди та солістки дитячого фольклорного гурту «Вервечка» Ольги Ткаченко сакралізовують простір гри і вкорінююються у підсвідоме. Незвідано-містичне та глибокосакральне вступає в боротьбу з ницобуденним та профанованим. І тоді кожен, хто ладен думати, пробує зрозуміти — що ж то за лихий Змій? Звідкіля він взявся? І хто наважиться вступити із ним у боротьбу?
Вистава виявилася "не моєю". По жанру це комедія, але мені такі жарти не зайшли. Актори дуже голосно кричали, це було неприємно. Самі жарти були не смішні, часто повторювалися. Були люди, які сміялися, але я, мабуть, сміялася разів 2 за всю виставу. А так були відчуття, що нудно. І хотілося піти після 1 акту. Якби я купувала квиток, то так би і зробила. Але оскільки я – волонтер, досиділа до кінця, щоб скласти загальне враження. На жаль, 2 акт теж не врятував вистави, на мій погляд. Не всім акторам вдалося передати їх образ. Деякі перегравали. Дуже несучасні костюми. Декорацій взагалі не було. Вистава не для всіх. Але комусь буде смішно і сподобається.
Було переважно смішно, адже це класична комедія положень, іноді було нуднувато через передбачуваність сюжету, характерів та вчинків дійових осіб, іноді дратував надмірний галас навіть для італійського темпераменту. Історія банальна, але подана досить цікаво та драйвово, тому сприймається із доброзичливою цікавістю. На жаль, не вдалося уникнути окремих «перегибів на місціях» щодо надмірних емоцій, перевиконання плану за рівнем галасу, а іноді й повного безглуздя навіть для божевільних. Але втриматися від цього у комедії – це справжня майстерність, яка трапляється у нас дуже рідко, тож й розрахунку особливого на це не було. Загалом позитивне враження переважило – це неабиякий успіх для жанру комедії! Гра акторів була нерівною: загалом більшість робіт можна вважати вдалими, але за винятком низки моментів, коли вони явно перегравали, перетворюючи і без того не дуже переобтяжений здоровим глуздом сюжет на відверту несинітницю, що скоріше дратувало, аніж смішило. Відчуття міри - дуже важлива й цінна складова комедійного актора, тому зустрічається рідко у живій природі)
Вистава «не моя», ні за сюжетом, ні за постановкою. Були моменти нудні, нецікаві, хотілося скоріше завершення. Хоча в залі більшості людей було весело і вистава подобалась. Сюжет про юнака, який брав гроші у свого дядька на навчання, а потім на створення лікарні для божевільних. Але витрачав на себе. Одного разу дядько з родиною приїхав перевірити цей дім божевільних. Хлопець забрехавшись, починає виплутуватися та знову брехати. Вистава в стилі італійської комедії. Банальний, та занадто передбачуваний. Тут присутня вся атрибутика – галас, крики, розбірки, брехня, виплутування та знову брехня.... Зал багато сміявся, але мене особисто не вразило ні сюжет, ні постановка. Багато галасу, шуму, банальності... Актори старалися. Для своїх невибагливих ролей наче непогано справилися. Але була відчутна награність, не вистачило природності гри. Мене не зачепило, не захопила гра. Не було відчуття ефекту повного занурення у події. Я була стороннім глядачем у галасливій постановці. Хотілося швидше повернутися у спокійну реальність. Сподобалась лише фінальна спокійна щира сцена. Не моя вистава. Дуже важко оцінити. Більшості людей подобалось, деякі після антракту пішли. Тому такі постановки та вистави комусь гарні, комусь нецікаві. Мені було нецікаво, занадто тривіально. А сюжет про брехню та викручування – не розслабляє та смішить, а навпаки, дратує мене. Вистава сподобається тим, кому подобається італійський темперамент з галасливими розбірками, простий комедійний сюжет про брехуна.
Лёгкая, приятная комедия с закрученным сюжетом. Много смешных моментов, время пролетело незаметно. Рекомендую для всех, кто хочет приятно провести время. Игра актеров очень понравилась, много ярких персонажей, такие себе милые чудаки. Название спектакля «Сумасшедший дом» – пришла ассоциация что каждый из нас немного сумасшедший, степень только разная . Спектакль – о жизни, о умении выкручиваться в разных ситуациях. По сюжету молодой парень которого вынужден был бросить обучение, у него нет работы и денег. Для того чтобы выживать, морочил голову своему богатому родственнику говоря что он доктор и у него есть свой сумасшедший дом. Для его содержания он просит постоянно деньги у дяди. И вот дядя решил приехать посмотреть на его практику. И молодой человек придумывает выдать хостел, за свой сумасшедший дом. И жители этого хостела, всячески это подтверждают своим поведением, даже не зная об этом. Каждый персонаж очень яркий и игра актеров очень понравилась. Весь спектакль было весело.
Вистава наче й цікава але одночасно було скучнувато. Хотілося, щоб події розвивалися швидше. По опису вистави очікувала набагато більшого. Але вистава досить легка, комедійна, просто легко провести час. Після вистави емоцій, думок не було, не заціпила. Хлопець брав у дядька гроші . Казав, що він лікар у божевільні. Насправді все витратив. І ось приїхали родичі побачити все на власні очі. Хлопець вирішив викручуватися та й видав жителів хостелу за своїх божевільних пацієнтів. І тут все почалося ... сюжет, як на мене, цікавішим за постановку. Хотілося більш цікавого та смішного. Були досить тягнучі моменти, хотілося прискорити події. Акторам не всім повірила. Хотілось, щоб більше мене зацікавили. Хоча дуже старалися. Деякі актори виглядали штучно та напевно. Я просто споглядала зі сторонииза ними, а не проживала події вистави. Це для мене. Хоча у залі сміялися, глядачам сподобалось. Засмутилася, що не було Вертинського. Загалом вистава цікава, для відпочинку, легка, не особливо "прогружає" голову. Були моменти більш вдалі та цікаві, були більш нудні та галасливі. В кінці фінальні сцени шквал крику та божевілля, що виправдовує сюжет. Після важкого дня підійде для перегляду. Не варто очікувати чогось надзвичайного від вистави.
Я не могла відірватися від перегляду вистави! Було так цікаво і смішно. Жарти чудові! Вишла з театру весела та натхненна. Хотілося жити. Всі побутові турботи відійшли кудись в небуття. Що ж... це історія про те, як студент, який покинув навчання через азартні ігри, намагався врятувати свою душу від розсекречення своєї таємниці. Його багатенький дядечко думав, що племінник відомий лікар-психіатр і тому висилав йому чималі кошти для фінансової підтримки, які насправді шли на азартні ігри. І ось дядеко вирішив приїхати і подивитися на роботу племінника. Ось тут і починається треш! Актори чудові. Сподобалися всі! Жоден не розчарував, а заліз в серце та залишився там назавжди. Підійде абсолютно всім любителям гумору! Молоді вистава особливо повинна сподобатися , бо вона нереально сучасна, як на мій погдяд!
Фееричная комедия! После спектакля ясно одно-рекомендую! Два часа комедии, прекрасной игры всех актеров и самой постановки - блистательная круговерть. Брависссимо! Прекрасная игра актеров!
Смішно, цікаво і відбувся підйом мого настрою. Залишились приємні враження, особливо від тембру голоса деяких акторів. Сподобалося передання ємоцій та змісту від актора до глядача. Найбільш смішним було про одиноку маму, яка все намагалася влаштувати краще життя собі за рахунок доньки, про актора дебютанта з його манерою подачі початку монолога, про не визнаного генія зі своею скрипкою і про дядечка, який ціною власного глузду, витримав весь хостел "Стела". Актора молодці, все вдалося. Раджу бажаючим відволіктись від щодонної рутини.
Вистава про сучасних людей, сучасний світ та сучасні проблеми та переживання, дуже легка, проста та приємна. Дуже сподобалась гра акторів, смішно і дотепно. Актори передали реальніст вистави та іі героів.Вона здалася мені доволі оригінальною, проте я не можу сказати, що вона була надто незвичайною чи креативною. Вся вистава була дуже емоційною та зворушливою.
На виставі всі безкінечно реготали. Було цікаво та захоплююче, час пролетів непомітно. Шахрай племінник обдирає своїх родичів, спочатку видає себе за студента, що получає медичну освіту, потім за доктора, який відкрив свою лікарню. Яка була несподіванка, коли з метою побачити все на власні очи приіджає дядька зі своєю дружиною та її дочкою; наш герой , наче вуж на сковорідці викручується з складних сітуацій. Гра акторів поза сценою, іноді з глядачами, жарти, сміх весь час ,дають нагоду для кожного з нас відчути атмосферу колоритної Італії , поринути з головою в незвичні обставин і дочекатися, як наш герой викрутиться з ціх обставин. Хочеться відмітити неперевершену гру Людмили та кумедного Володимира. Із молодих акторів вразила гра друга, який перший прийшов на допомогу-псевдо музикант. Гра поза сценою, іноді з глядачами, жарти, італійській колорит все приємно вражає. Хочеться дочекатися і побачити , як наш герой викрутиться з такої делікатної сітуаціі, що поставить на кон, щоб вигородити себе в очах родичів. Раджу усім.
Племінник багато років брав у багатого дядечкі гроші ніби на навчання в медуніверситеті, а потім на відкриття власної клініки. Нарешті дядечка приїхав подивитися, тож племіннику довелось видавати звичайних людей, які живуть у хостелі, за психічно хворих пацієнтів своєї лікарні. Сюжет легкий та зрозумілий, сподобався! Раджу усім, хто хоче просто розслабитися та посміятися від душі.
Не могла оторваться от просмотра, а по дороге домой не могла прекратить повторять некоторые шутки актёров. Советую всем , кто хочет легко и с юмором провести время. Очень понравилась игра актёров, умение держать внимание зрителей.
Вистава, щоб посміятися від душі. Племінник Чічіло, який кинув навчання в медуніверситеті, заразди гри в карти. Дядя, заможний, який спонсурував навчання племінники в університеті, приїджає до нього в гості, в Неаполь. Племінник для того, щоб розрахуватися з боргами вдається до брехні: своєму заможному дядечку він видає бажане за дійсне, що мовляв, диплом лікаря — психіатра у нього в кишені, а в Неаполі він відкрив психіатричну лікарню і з успіхом лікує пацієнтів. Дядечко щедро фінансує свого родича. За лікарню племінник видає дешевий хостел в якому мешкають цікаві персонажі, і він розповідає дядечку, що це, наприклад, мати-одиначка, а це актор, який буде виступати в неділю..і дядечко вірить і сприймає людей за божевільних.
Театр актор все більше стверджується у комедійному жанрі. Вистава «Дім божевільних» гарний тому приклад. Гарно після всіх стресових новин і роботи, подивитись щось легке, що дозволить відволіктися від всього негативу, посміятися від душі і на весь вечір бути в гарному настрої. Тут немає складних алегорій, все дуже просто і зрозуміло. Такі вистави мають бути, і мають успіх, бо не завжди хочеться складних емоцій і важких сюжетів. Іноді хочеться відпочити. І театр «актор» гарно справляється із функцією релаксу, за що їм і дякую. По сюжету, Ви опинитесь у доволі емоційній Італії, що емоції можна переплутати з божевіллям, при правильно розставлених акцентах. Що і робить головний герой, для отримання вигоди за рахунок інших, що виходить в нього доволі добре. Простий італійській хостел, якщо просто, то комунальна квартира, яку легко переплутати з домом божевільних. Актори доволі легко себе почувають у своїх ролях, бо можна просто подуркувати.
Дім божевільних - це перша вистава, яку я відвідала у театрі "Актор" і це легка комедія для проведення вечору у приємній компанії театру. Було весело та смішно, але всі події змінювалися з разючою швидкістю і інколи хотілося б, щоб сюжет розвивався повільніше. Але актори театру "Актор" стали справжнім відкриття, особливо сподобалися Людмила Ардельян та Руслан Коваль -ці актори так вжилися в свої ролі і були дуже органічними зі своїми персонажами. Залюбки відкриватиму ще інші вистави цього театру.
Театр Актер,что на Львовской площади,для меня некий оазис позитива,любви,хорошего настроения,качественного юмора.Театр делит пространство с кинотеатром Лира,поэтому спектакли можно посмотреть только три дня в неделю,но молодой и амбициозный художественный руководитель Слава Жыла,максимально плодотворно использует это время,есть спектакли и дневные,и утренние,и вечерние,есть и такие,что начинаются только в девять вечера.репертуар разнообразен,но вот для меня этот театр все-таки ценен своими комедийными работами.Очень мощная актерская труппа,масса замечательной молодежи,но и ангажементная практика присутствует,что только придает яркости и вкуса ,еще свежи в памяти феерические "Здравствуйте,я ваша тетя","Приятная неожиданность","Семь разгневанных джентльменов",а зрителю предлагают провести милейший вечер,радостно и легко,окунувшись в перипетии происходящего в пьесе итальянца Скарпетти "Дом сумасшедших".Очень смешная,легкая,искрометная история,такая себе комедия положений,однако даже в таких искрометных и легкомысленных пьесах(действие происходит в Неаполе,в одном из многочисленных хостелов,где живут и выкручиваются,лгут и изворачиваются,добиваются своего и берут от жизни все обычные люди,превращая ради своих целей свой дом в сумасшедший,что на самом деле оказывается приближенным к действительности) есть жизненная мораль и руководство к действию,что не может не радовать!На сцене минимум декораций,очень хорошо подобранный музыкальный и видео ряд,яркие костюмы и полюбившиеся актеры,раскрывающиеся именно в комедиях как ни в каком другом жанре,это очень сложно,но и ценнее для зрителя!как всегда блистательны Качур и Кокотунов,с удовольствием отметила ввод новичка в этом театре-Руслана Коваля-помню его в сногсшибательных "Примадоннах" еще в бытность его артистом Николаевского русдрам театра.Для меня выводы следующие-чудное место,чудные администраторы-капельдинеры,чудесная атмосфера,прекрасные мужчины-артисты,за хорошим настроением только в театр Актер!
Легка та невимушена вистава. Перша дія була значно довша за другу. Під час першої дії адміністратори, на жаль, забули ввімкнути кондиціонер, тому майже всі думки були про ковток повітря. За проханням глядачів все було виправлено. Дуже сподобався відеоряд та музичне супроводження перед початком кожної дії. Гра акторів - пречудова! Після вистави залишились приємні, легкі емоції. Відвідування вистави рекомендую для втечі на пару годин від буденних буднів та легкого проведення часу.
Комедія "Дім божевільних" - це яскраво. Біло багато смішних моментів та велика концентрація гарних акторів. Прям дуже гарні. Насолода для очей. Сюжет інтригуючий, актори підставляли сами себе та було цікаво, як вони з цього виберуться. А вони дуже достойно виходили зі складних життевих ситуацій. На сцені було багато акторів і кожен створював атмосферу, кожен жив виставою. Я забувала, о сиджу у глядацькій залі, мені здавалося, о я разом з ними все переживаю.
У 1979 році закінчив Київську середню школу №203. Після закінчення школи працював робітником на заводі, потім служив в армії. Після служби в армії поступив на акторське відділення Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, яке закінчив у 1985 році.
З 1985 до 1989 року працював у Чернігівському обласному театрі.
В’ячеслав Жила більше десяти років працював актором, згодом перекваліфікувався у режисера. Режисером став з легкої руки Михайла Форгеля та Григорія Шергея. Вони запропонували йому поставити виставу Славоміра Мрожека «Гуляння». Постановка була дуже вдалою, на фестивалі «Брюха-ха» у Ліверпулі за цю виставу колектив театру отримав Гран-прі. Потім були й інші постановки. Відтак, у 1996 році В'ячеслав Жила вдруге закінчив Київський театральний інститут, режисерський факультет.
З 1993 р. член Національної спілки художників України.
Головний художник Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім Т. Г. Шевченка.
Учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок.
В Тернопільському академічному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка та інших театрах України поставив біля 50 вистав як художник-постановник.
У 1993 закінчив акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (курс В. Зимової).
З 1993 актор почав працювати в Молодому театрі.
Працював помічником художнього керівника і асистентом режисера (постановки «Дон Жуан», «РЕхуВІлійЗОР» і «Гедда Габлер»).
Ігор Качур – актор театру й кіно. Освіту здобув у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого на курсі Б. Бенюка. Зі своїм учителем у 2017 році підкорив Міжнародний фестиваль студентської творчості країн Азії та Європи, на якому отримав нагороду за кращу чоловічу роль у постановці «Король Лір».
Сьогодні працює в київському театрі «Актор», де брав участь у п'єсах «Здрастуйте, я ваша тітка» і «7 розгніваних джентльменів». Роль у кіноіндустрії з'явилася в біографії Ігоря Качура у 2016 році. Молодий актор зіграв у детективі «Поганий хороший коп» телеканалу ICTV.
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Б. Бенюка). Артист театру і кіно.
Роботи у театрі «Актор»: «Здрастуйте, я ваша тітонька» Б. Томаса, «7 розгніваних джентльменів» Джона Стерджеса, «Патріс», «Дім божевільних» Е. Скарпетта, «Ведмідь і Освідчення» А. Чехова.
Народився 22 серпня. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Б. Бенюка). Артист театру і кіно. Роботи у театрі «Актор»: «Бійцівський клуб» Ч. Паланіка, «Здрастуйте, я ваша тітонька» Б. Томаса, «Лускунчик та Мишачий король» Е.Т.А. Гофмана, «7 розгніваних джентльменів» Джона Стерджеса, «Попелюшка», «Схід-Захід», майстер-клас з публічного виступу «Великі диктатори», «Ведмідь і Освідчення» А. Чехова, «Патріс», «Дім божевільних» Е.Скарпетта.
У 2003 році закінчив Дніпропетровський державний обласний театрально-художній коледж.
У 2003-2005 рр. – актор Одеського російського драматичного театру.
Деякий час працював в Криворізькому театрі драми і музичної комедії ім. Т.Шевченка.
Актор Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру.
Заслужена артистка України, «голос» таких відомих серіалів як «Беверлі Гілз», «Всі жінки відьми», «Секретні матеріали», «Гра престолів», «Роксолана. Величне століття». Зараз актриса успішно знімається в телефільмах та серіалах: Віолетта в «Реальній містиці», Ганна Григорівна в «Лікар Ковальчук», Інга в «Специ» і багато інших.
Народилася 18 січня.
Закінчила Київський театральний інститут імені І.К.Карпенка-Карого , майстерню Народної артистки України В.І.Зимньої. В театрі Актор залучена у виставах «Дім божевільних», «Здрастуйте, я ваша тітонька», прем’єрній постановці «Естроген».
В юності танцювала у ансамблі імені Павла Вірського.
З 1995 року акторка дубляжу студії «1+1».
Також співпрацювала із такими студіями: «Le Doyen», «AdiozProduction», «Postmodern Postproduction», «Tretyakoff Production», та інші.
З 1989 року служить в Києвському театрі юного глядача на Липках.
Акторка вперше знялася в кіно у 1994 році в серіалі «Царівна»
Після Інна Мірошниченко часто знімалась, але в основному у серіалах.
В 2014 році починає навчатися у НМАУ ім. П.І.Чайковского, також навчалась в КССМШ ім. Н.В. Лисенка.
Закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого у 2020 році, майстерня Мойсеєва.
З листопада 2020 працює в Київському Національному Академічному Драматичному театрі ім. І. Франка.
Автор акторських програм по Пелевину, Маркесу, Зощенко, О'Генрі, Стругацким.
Викладач акторської майстерності в Українській Академії Лідерства.
Актриса театру і кіно.
Навчалась у школі-студії при Київському інституті музики імені Глієра.
Студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення. Майстерня Шаварського Олега Микитовича.
Серед робіт у театрі «Актор»: «Здрастуйте, я ваша тітонька», «Дім Божевільних», «Схід-Захід», «Ніч перед Різдвом», «Патріс», «Дон Жуан.Коктейль».
Знялася у короткометражних фільмах: «Anger», «Future is now», «Зорепад». У серіалах «Весна моего сердца», «Виходьте без дзвінка» (1 сезон), «Тайные двери», «Доктор Віра», «Старший слідчий».
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Н. Биченко). Артист театру і кіно.
Роботи у театрі «Актор»: «7 розгніваних джентльменів» Джона Стерджеса, «Дім божевільних» Е. Скарпетта, «Здрастуйте, я ваша тітонька», «Ніч перед Різдвом».
У 2016 році закінчив музичне училище (ЗМУ ім. Майбороди) по класу вокал.
Закінчує Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко Карого, майстерня Шаварського.
Задіяний у виставах театру Актор: «7 розгніваних джентльменів», « Дім божевільних», «Ніч перед Різдвом».
Театр «Актор» був заснований у 1987 році відомим актором театру і кіно, народним артистом України Валентином Шестопаловим. Саме він поставив на перше місце у театрі особистість артиста: «Для мене театр «Актор» – це спосіб самоствердження, реалізація потаємних творчих мрій... Ми не зачиняємо двері ні перед ким». Перші чотири сезони «Актор» працював у новому для Києва форматі театру-кафе.
У 2017 році директором та художнім керівником театру «Актор» став Слава Жила. Зберігаючи і поважаючи надбання минулого, команда створює сучасну мистецьку історію – робить театр, де гармонійно співіснуватимуть сучасні та класичні, перевірені часом вистави, від молодих та досвідчених режисерів.
Театр розвиває свою діяльність у чотирьох напрямках:
Актор. КЛАСИКА – традиційні вистави за класичними творами;
Актор.UNDERGROUND – постановки творів сучасних українських і закордонних авторів;
Актор.KIDS – дитячі казки у виконанні відомих акторів театру та кіно;
Актор. ДОМАШНІЙ ТЕАТР – це лабораторія, де професійні режисери працюють із непрофесійними акторами.