Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Cвятою ніччю »
Герої вистави знаходяться у пошуку. Вони йдуть по дорогах, пливуть по річці в пошуках Людини, а разом з ним – і любові, і щастя, і сенсу свого існування.
Вони шукають один одного, навіть, коли стоять облияччям один до одного: зворушливі, смішні, жорстокі і такі ніжні. Як говорить Огнєв, один з героїв: «На світі немає нічого дорожчого за людей!».
Вистава за оповіданнями Чехова «Святою ніччю», «Княгиня», «Єгер», «Вірочка», «На підводі». Усі вони є історіями про кохання.
«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.
Вистава за бестселером одного з найвідоміших астрофізиків сучасності – Стівена Хокінга. Прикутий до інвалідного візка вчений веде нас до кордонів людського пізнання. Який наш Всесвіт? Чи є у нього початок? Що таке матерія? Звідки з'явилося життя? Чи ми є одні у Всесвіті? Про те, як сміливість кількох вчених може перевернути наше уявлення про світ і відкрити нові незвідані горизонти, і про те, як неосвіченість тягне людство в морок невідання.
Ця вистава - історія кохання, світлого, зворушливого, трохи сумного. Випадкова зустріч у повоєнній Москві колишнього фронтовика, який став студентом і вивчає виноробство, та польської дівчини, майбутньої співачки, яка навчається у консерваторії, переросла в міцні, теплі, взаємні почуття. І ось вже незабаром щаслива розв'язка, але... вийшов урядовий Указ про заборону в СРСР шлюбів з іноземцями... Мине багато років, перш ніж Віктор та Гелена зустрінуться знову - у кожного своє життя, сім'я. Спогади про першу зустріч ще свіжі і живі, але безглузді умовності, через які неможливо переступити в силу політичних, культурних та етнічних обставин, назавжди заважають героям піднестися над сутністю буття, розпочати все спочатку, з'єднати свої долі і стати щасливими.
За повістю Андрія Платонова «Река Потудань». Дар і потреба любити дається душі одразу. Це - пам'ять почуттів. Необхідно лише не втрачати її й берегти протягом усього життя. Ці почуття чисті, але далеко не завжди і одразу дарують щастя. Адже духовна любов інколи конфліктує з фізичною. А її сила приносить слабкість. Зворушлива, щемка любов Нікіти до Люби була настільки великою і всепоглинаючою, що у найвідповідальнішу для чоловіка мить позбавила його сили… Та воно все-таки прийшло… Їх давно очікуване, вистраждане щастя. Виставу створено спільно з Новим драматичним театром на Печерську.
У напрочуд затишній Камінній залі театру розгортається дійство, в якому змішані епохи. Бачимо старовинні вікна й балкони вишуканого будинку. Але цю гармонію порушує сучасний мотоцикл. Актори виходять на сцену в одязі, дещо стилізованому під шекспірівські часи, але їхня манера розмови й поведінки їхніх героїв теж дуже вже наближені до наших днів. Однак хвилюють їх ті ж питання, що й їхніх прототипів і двісті, і триста років тому – любов, подружні стосунки, вічна єдність і боротьба двох статей. Що таке кохання і як не перетворити його на буденщину? Як знайти свою половинку? А тим більше її завоювати або виховати й приручити? Над цими непростими питаннями ламають вони голови. І співають серенади, тільки в естрадних та джазових ритмах…
Сподобався авторський задум: короткі історії про кохання, кожна зі своєю мораллю, абсолютно непов'язані між собою, сплітаються в один клубочок - закохані йдуть до церкви святити пасочки в ніч перед Великоднем, їх перевозить на плоту послушник і ділиться життєвою мудрістю. Життєві замальовки сприймаються легко і просто, кожен глядач може знайти відгук в своєму серці, бо мав подібний досвід чи задавав собі питання про вічне. Окрема подяка за "смішну історію" дівчинки для своїх кавалерів - я то посміялася до сліз.
Дякую за надану можливість відвідати постановку " Святою ніччю". Я не вмію писати довгих та зарозумних слів, але це була чудова вистава, в якій було показано, як виникають ті чи інші відносини між людьми. Актори показали на простих прикладах як люди шукають щастя, любов та сенс життя. Якщо розглядати виставу в цілому, то дуже ефектно було, коли актори грали між рядами глядачів і поза ними. Це додало ефекту центрової присутності в виставі. Ніби реально знаходишся серед цих подій.
Дуже важко говорити про цю виставу. Весь перший акт я просто чекала, коли вона, нарешті, закінчиться. Другий акт був трохи кращим. На афіші написано, що вистава за п'єсами Антона Чехова, мабуть це якесь нове бачення, адже весь використаний Чеховський матеріал перекрутили, змінили і зробили щось своє. По відношенню до кого-небудь іншого це ще можна пробачити, але щодо Чехова...це просто злочин проти великого классика. Другий акт сподобався мені трохи більше за перший, адже в ньому на сцені з'явилась Катерина Кістень, яка прикрасила виставу. На скільки я зрозуміла, частина глядачів прийшла саме заради неї, і тепер я зрозуміла чому.
Очень удачно попала на спектакль «Святой ночью» перед Пасхой. 7 рассказов Чехова, из которых состоит спектакль, соотносятся с днями Страстной недели: с понедельника, через «кризисные» пятницу и субботу до радостного воскресенья. При минимуме декораций в спектакле оказалось максимум человеческих историй, эмоций и полутонов. Весь первый акт и первый эпизод из второго оказались для меня историями о том, как человек живет в своих иллюзиях: о себе, о других и о мире. Не слышит, что ему говорят, понимает чужие слова по-своему. А потом каким-то неведомым образом спектакль от этой разрозненности и непонимания переходит к какой-то общечеловеческой общности. От только проговоренной, «теоретической» взаимосвязи времен в «Студенте» к вполне «материальному» объединению всех героев в финальном эпизоде-рассказе, давшем название всему спектаклю. Немного обидно за «Студента», который, на мой взгляд, является не только лучшим рассказом Чехова, но и в принципе одним из лучших текстов мировой литературы. А здесь он получился каким-то проходным и еще почему-то, если действительно, создатели спектакля хотели соотнести рассказы с днями Страстной недели, соответствующим не пятнице, а субботе. Самым сильным эпизодом, наверное, должен был стать последний, но стал рассказ «После театра», завершающий первый акт. Вне связи с общей пасхальной концепцией он получился ярким, энергичным, без дурновкусия смешным. Про те самые иллюзии, но еще детские, мимолетные, поэтому милые.
Вистава поставлена з любов'ю до творів Чехова, бо під час її пепегляду таке почуття наче це ваша власна інтерпретація п'єс автора. Це вдалося завдяки камерності постановки, декорацій, одягу, і неймовірній передачі характерів персонажів акторами. Спостерігаючи за ними, неможливо уявити, що вистава скінчиться, вони скинуть костюми й підуть жити сучасним життям. Дуже живі, емоційні діалоги, від яких усмішка майже всю виставу не сходила з обличчя. Хочеться особливо виділити гру молодої актриси Марії Трепікової. Вся зала з захватом спостерігала за її героїнею, що відчайдушно намагалася відворити у своєму житті любовну драму з "Онєгіна". Я однозначно раджу побувати на виставі всім любителям театру, бо сюжет, актори, неймовірно вдала робота зі світлом - точно залишать вам емоцію, і в кожного вона буде своя.
Спектакль поставлен по нескольким рассказам Антона Чехова, один из которых дал название всему действу. Чехов - это уровень понимания жизни, любви между мужчиной и женщиной, доброты, человечности, это тонкий юмор, часто с грустью. Всё это было сегодня на сцене представлено в полной мере. Спектакль идёт уже около 10 лет, но актуальность его только растёт, актеры, видео, любят его всей душой. Блестяще сыграны женские персонажи Анной Лебедевой, Алёной Мамсуров, Катериной Кистень. Им под стать были и некоторые мужские роли Руслана Сокольника, Владислава Мамчура, Артура Зайцева. В каждом рассказе есть глубокий душевный подтекст, который заставляет вспомнить свою жизнь и отношения. Рекомендую всем, кто любит русскую классическую литературу к просмотру, потому что костюмы соответствуют эпохе, выразительные декорации и музыкальное оформление.
З 1999 року – актриса «Нового драматичного театру на Печерську».
Лауреат премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий дебют» (1998). Отримано разом з курсом за спектаклі «Майстер і Маргарита» і «Людина з Ламанчі».
У 2015 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (курс Ю.Мажугі). З 2016 року – актриса Нового театру на Печерську (Київ).
Закінчив дитячу театральну школу (Одеса).
У 2016 році закінчив КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого (курс Ю.Ф.Висоцкого).
З 2016 року – актор Нового театру на Печерську.
З 2016 року – працює в Новому театрі на Печерську.Після закінчення вишу Юлія Першута працювала у академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра в Києві. Так, у 2013 році дебютувала як режисер у виставі «Фрекен Жюлі».
З 2016 року працює у трупі Нового драматичного театру на Печерську.
Дебютувала у кіно у 2017 році епізодичною роллю санітарки у телесеріалі «Кохати та вірити». Потім були цілий ряд інших епізодичних ролей.
Найактивнішим став 2018 рік – коли Юлія знялась у дев'яти фільмах.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого; спеціальність: організація театральної справи в 2008 році. Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого; спеціальність: актор драматичного театру (російський курс професора М.М. Рушковського) в 2011 році.
У театрі з 2011 року.
Незважаючи на безліч творчих талантів, далеко не відразу зрозуміла, що може стати актрисою. Тому після школи вирушила в музичне училище по класу вокалу, яке успішно закінчила.
Однак роботу за фахом знайти було дуже важко, тому Анна вирішила спробувати в театральний. І хоча на той момент їй вже виповнилося 22 роки, а брали тільки тих, кому менше, педагоги все-таки високо оцінили її таланти і зарахували майбутню знаменитість на курс Миколи Рушковського.
Акторський шлях Лебедєвої виглядає переконливо - вона бере участь в театральних постановках і багато часу приділяє кінематографу. Анну часто запрошують на знімальні майданчики серіалів.
Участь у телевізійній новелі «Не зарікайся» стало однією з кращих робіт знаменитості. Перед цим вона знімалася в не менше популярних серіалах «Жіночий лікар» і «Клан ювелірів».
Уже багато років Лебедєва є однією з провідних актрис Нового драматичного театру на Печерську.
Закінчив навчання в 2009 році, а роком пізніше отримав диплом Міжнародної Літньої Театральної Школи СТД РФ. Продовжив вчитися і в 2012 році закінчив Київську Академію евритмія при Вищій Вільної Школі Духовної Науки і Мистецтва Гетеанум (Дорнах, Швейцарія).
В Київському Новому театрі на Печерську працює з 2007 року. Користується успіхом в якості театрального актора, часто грає різнопланові ролі, іноді в одних і тих же постановках. Кінематографу приділяє мало час, весь вільний час актор і далі присвячує театру.
З 2007 року – актриса Нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – актриса Київського Молодого театру.
Народився 18 вересня.
Отримав акторську освіту в Швейцарії в рамках чотирирічного навчання на лікувально-педагогічному курсі в школі Р. Штайнера "Heilpädagogische Seminar Dornach" .Там же були пройдені курс еврітміі (мистецтво руху) і курс мистецтва мови, широко використовувався М. Чеховим в його театральній діяльності.
З 2009 року - актор Нового театру на Печерську (м.Київ).
З чотирирічного віку (протягом дванадцяти років) професійно займалася народними та історико-побутовими танцями в Ансамблі народної пісні і танцю «Світанок». Гастролі: міста Італії, Краківський фестиваль у Польщі, ювілейний концерт «80 років Артеку».
З п'яти років навчалася в Музичній школі по класу фортепіано. Закінчила 7 класів.
З 1996 по 1999 р. навчалася в Київському обласному училищі культури на факультеті режисури театралізованих заходів та масових видовищ в майстерні Горбова А.с..
Отримала червоний диплом. Там же брала уроки естрадного вокалу, брала участь в конкурсі «Червона Рута-1999», концертах та ін.
У 2003 році закінчила Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Н. Н. Рушковського).
Професійно займалася класичної хореографією, естрадним вокалом, аргентинським танго, озвучуванням кіно.
З 2003 р. акторка Нового драматичного театру на Печерську.
У 1999 році закінчив Київський театральний інститут за фахом актор театру і кіно, російський курс (майстерня проф. Рушковського).
З 2000 року – актор «Нового театру на Печерську».
Київський академічний театр на Печерську було створено в 2000 році.
Основою театру став випускний російський курс Київського Національного Університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (керівник курсу н.а. України М. М. Рушковський). У студентські роки ця трупа створила вистави, які послужили основою для репертуару майбутнього театру.
В роки становлення театру допомагав народний артист СРСР Кирило Юрійович Лавров. Було здійснено ремонт в приміщенні театру на вулиці Шовковична, 3. З 2004 року саме тут театр знайшов своє перше притулок. У 2010 році театр переїхав на нове місце по вулиці Немировича-Данченка, 5, де продовжує свою роботу і нині.
На сьогоднішній день в театрі працює 32 актора: 13 – в трупі, а також – запрошені з інших театрів. Всі ці роки художній керівник театру – Олександр Крижановський.
« Cвятою ніччю »
