« Cвятою ніччю »

Сподобався авторський задум: короткі історії про кохання, кожна зі своєю мораллю, абсолютно непов'язані між собою, сплітаються в один клубочок - закохані йдуть до церкви святити пасочки в ніч перед Великоднем, їх перевозить на плоту послушник і ділиться життєвою мудрістю. Життєві замальовки сприймаються легко і просто, кожен глядач може знайти відгук в своєму серці, бо мав подібний досвід чи задавав собі питання про вічне. Окрема подяка за "смішну історію" дівчинки для своїх кавалерів - я то посміялася до сліз.

Дякую за надану можливість відвідати постановку " Святою ніччю". Я не вмію писати довгих та зарозумних слів, але це була чудова вистава, в якій було показано, як виникають ті чи інші відносини між людьми. Актори показали на простих прикладах як люди шукають щастя, любов та сенс життя. Якщо розглядати виставу в цілому, то дуже ефектно було, коли актори грали між рядами глядачів і поза ними. Це додало ефекту центрової присутності в виставі. Ніби реально знаходишся серед цих подій.

Дуже важко говорити про цю виставу. Весь перший акт я просто чекала, коли вона, нарешті, закінчиться. Другий акт був трохи кращим. На афіші написано, що вистава за п'єсами Антона Чехова, мабуть це якесь нове бачення, адже весь використаний Чеховський матеріал перекрутили, змінили і зробили щось своє. По відношенню до кого-небудь іншого це ще можна пробачити, але щодо Чехова...це просто злочин проти великого классика. Другий акт сподобався мені трохи більше за перший, адже в ньому на сцені з'явилась Катерина Кістень, яка прикрасила виставу. На скільки я зрозуміла, частина глядачів прийшла саме заради неї, і тепер я зрозуміла чому.

Очень удачно попала на спектакль «Святой ночью» перед Пасхой. 7 рассказов Чехова, из которых состоит спектакль, соотносятся с днями Страстной недели: с понедельника, через «кризисные» пятницу и субботу до радостного воскресенья. При минимуме декораций в спектакле оказалось максимум человеческих историй, эмоций и полутонов. Весь первый акт и первый эпизод из второго оказались для меня историями о том, как человек живет в своих иллюзиях: о себе, о других и о мире. Не слышит, что ему говорят, понимает чужие слова по-своему. А потом каким-то неведомым образом спектакль от этой разрозненности и непонимания переходит к какой-то общечеловеческой общности. От только проговоренной, «теоретической» взаимосвязи времен в «Студенте» к вполне «материальному» объединению всех героев в финальном эпизоде-рассказе, давшем название всему спектаклю. Немного обидно за «Студента», который, на мой взгляд, является не только лучшим рассказом Чехова, но и в принципе одним из лучших текстов мировой литературы. А здесь он получился каким-то проходным и еще почему-то, если действительно, создатели спектакля хотели соотнести рассказы с днями Страстной недели, соответствующим не пятнице, а субботе. Самым сильным эпизодом, наверное, должен был стать последний, но стал рассказ «После театра», завершающий первый акт. Вне связи с общей пасхальной концепцией он получился ярким, энергичным, без дурновкусия смешным. Про те самые иллюзии, но еще детские, мимолетные, поэтому милые.

Вистава поставлена з любов'ю до творів Чехова, бо під час її пепегляду таке почуття наче це ваша власна інтерпретація п'єс автора. Це вдалося завдяки камерності постановки, декорацій, одягу, і неймовірній передачі характерів персонажів акторами. Спостерігаючи за ними, неможливо уявити, що вистава скінчиться, вони скинуть костюми й підуть жити сучасним життям. Дуже живі, емоційні діалоги, від яких усмішка майже всю виставу не сходила з обличчя. Хочеться особливо виділити гру молодої актриси Марії Трепікової. Вся зала з захватом спостерігала за її героїнею, що відчайдушно намагалася відворити у своєму житті любовну драму з "Онєгіна". Я однозначно раджу побувати на виставі всім любителям театру, бо сюжет, актори, неймовірно вдала робота зі світлом - точно залишать вам емоцію, і в кожного вона буде своя.

Спектакль поставлен по нескольким рассказам Антона Чехова, один из которых дал название всему действу. Чехов - это уровень понимания жизни, любви между мужчиной и женщиной, доброты, человечности, это тонкий юмор, часто с грустью. Всё это было сегодня на сцене представлено в полной мере. Спектакль идёт уже около 10 лет, но актуальность его только растёт, актеры, видео, любят его всей душой. Блестяще сыграны женские персонажи Анной Лебедевой, Алёной Мамсуров, Катериной Кистень. Им под стать были и некоторые мужские роли Руслана Сокольника, Владислава Мамчура, Артура Зайцева. В каждом рассказе есть глубокий душевный подтекст, который заставляет вспомнить свою жизнь и отношения. Рекомендую всем, кто любит русскую классическую литературу к просмотру, потому что костюмы соответствуют эпохе, выразительные декорации и музыкальное оформление.