« Чотири причини вийти заміж »
Христина, через рік після смерті чоловіка, збирається переїхати в інше місто. Старий товариш її родини, такий же вдівець, Герман намагається цьому перешкодити, атакуючи Христину чотирма «вагомими» причинами для заміжжя. Йому доведеться добре попрацювати, щоб зламати її стереотипи і упередження. А у робітників транспортної компанії «Ваш дім» виникають свої причини для подиву: чи виносити запаковані речі замовниці, чи розпаковувати?
Дуже легка та романтична комедія розповідає історію відносин між двома головними героями п'єси, вже немолодими та самотніми чоловіком та жінкою, які втратили своїх "половинок". Чи будуть вони разом? Чи зможуть вони бути знову щасливими? Чи буде у них спільне майбутнє? І які саме чотири причини для того, щоб вийти заміж? Про це дізнаємося лише у фіналі. У виставі грають лише чотири персонажі, але їм вдалося створити особливу атмосферу, завдяки чому співчуваєш головним героям. За щастя варто боротися, навіть тоді, коли, здається, шансів немає...
Дуже цікава вистава для людей кому за....50. Життева сітуація про літних людей, котрі залишилися самотніми. Чи є причини для одруження? Мабуть так, але.... Легкий сюжет життя з комічними нотками. Дуже гарна гра акторів, котра у повній мірі передає сюжет та емоції вистави. Два головних героя, та два другорядних актора. Мінімум декорацій та звичайні "костюми" акторів. Виставі бракувало музичного та світлового супроводу. Мені не дуже сподобалась вистави, тк вона більш для літніх людей.
Чоловік і жінка, котрі знайомі вже значну частину свого життя та стали вдовцями , вирішують з‘єднати свої долі і жити під одним дахом. Справа с тому, що Кристина збірає свої речі, нанімає двох працівників, котри допомогають їй у цій справі. Герман приїжджає до неї і намагається переконати жінку цього не робити. В першій половині вистави вони один одному вставляють шпильки, роблять актори це дуже кумедно. Герман пропонує руку і серце, достає список, в котрим вказує чотири причини для їхнього шлюбу, ні в одній з них не йде мова про кохання, це бентежить Крістину. Яскрава гра акторів. Їх танок вийще всяких похвал. Друга половина вистави зворушлива і романтична.Кожен з них розуміє, що одинок, діти дорослі та живуть своїм життям. Справжні сльози героїні торкаються душі. Ролі робітників не головні, але вони впоралися з ними яскраво.
Вистава "чотири причини вийти заміж"- чудовий привід замислитися над тим, що кохання завжди поруч, але закохана пара завжди шукає собі привід щоб не бути разом, проте є перевага -кохання , яке притягує. Цікава вистава, наповнена тонким гумором.Гарна гра акторів. Не дивлячись на те,що у виставі грало всього чотири актора, вистава виявилась наповненою та змістовною.перевагою даної вистави є це цікаві та зрозумілі діалоги головних героїв, у побутовому рівні. Вистава близька до глядачів, адже події які виникли у виставі, можливо побачити я в реальному житті.
Дуже весела вистава
Закінчив Київський педагогічний інститут (1956) та Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1964), де з 1993 р. його професор.
Працював у театрах Рязані, Києва.
1973—1975 — художній керівник Київського театру оперети.
З 1994 року — художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 1952 року був одружений на піаністці, доньці Михайла Вериківського Олені Вериківській (1932—2004). Від неї є син Дмитро (нар. 1958) — музикант, працює в оперному театрі міста Гера, Німеччина. Другий шлюб — музикантка Лариса Аблова (нар. 1945).
Критики називають Едуарда Марковича батьком нової режисерської школи в Україні; справжнім майстром, спектаклі якого визначають "пульс" сучасності. Він створив свій театр — Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. На сценах різних країн поставив гучні вистави. У Литві, наприклад, в одній газеті так і написали: "Якби опинився цей режисер у Білокам'яній, він би запросто потіснив з п'єдесталу тамтешніх метрів режисури".
Народився у театральній сім'ї.
З 1988 по 1995 роки працював в Київському національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
Пише під псевдонімом Лев Хохлов. Автор п'єс «Гіркий роман», «Довершений Чарлі», сценаріїв серіалів «Замкова щілина», «Прибулець». Здійснив пластичне рішення і створив хореографію в 15 виставах, серед яких: «Рогоносець» Фернана Кроммелінка (1998), «Небезпечні стосунки» П'єра Шодерло де Лакло (2007).
Лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі другого плану» за роль Міши у виставі «Море… Ніч… Свічки…» за п'єсою Йосефа Бар-Йосефа «Це велике море».
Режисер телесеріалів «Колишня» (2008), «Лише кохання» (2010).
У 2009 році на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» поставив виставу за своєю п'єсою «Довершений Чарлі».
1974 - 1988 - актор Кримського академічного драматичного театру ім. М.Горького
1988 - 1990 - актор Київського Молодіжного театру (нині Молодий театр).
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1990 року.
З 2010 року обіймав посаду заступника директора, а з 2014 по 2016 - директора-розпорядника театру.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль»
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Порфирія Петровича у виставі «Голубчики мої! ..» за творами Ф. Достоєвського і А. Володіна (2007).
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Учителя гнусу в спектаклі «Співай, Лоло, співай!» за романом Г. Манна «Учитель Гнус» (2015).
У 2018 році присвоєно почесне звання "Народний артист України".
Закінчив Луганське культпросвіт училище в 1969 році.
Керівники курсу засл. артист України Б. Замуреенко, А. Дядюра.
1970-2003 - артист Луганського обласного російського драматичного театру (до 1990 р Ворошиловградський обл. Драм. Театр).
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
У театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
З 1996 по 2001 рік працював в Київському академічному Театрі юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року (з перервою 2006-2012 рр.)
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Чотири причини вийти заміж »
