Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Чотири причини вийти заміж »
Христина, через рік після смерті чоловіка, збирається переїхати в інше місто. Старий товариш її родини, такий же вдівець, Герман намагається цьому перешкодити, атакуючи Христину чотирма «вагомими» причинами для заміжжя. Йому доведеться добре попрацювати, щоб зламати її стереотипи і упередження. А у робітників транспортної компанії «Ваш дім» виникають свої причини для подиву: чи виносити запаковані речі замовниці, чи розпаковувати?
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Що таке сім’я? Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Неминучий супротив батьків та дітей. Те, що мало величезне значення для старшого покоління, дуже швидко перестає цінуватись їх нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, саме тоді коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів, на зломі часів, при зміні правлінь. І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte». Як же без них? Адже, режисер цієї вистави – Маттео Спіацці (Італія). Рецензія на виставу тут.
Діють Він та Вона, Чоловік та Дружина. Історія про те, як одного дня цілком нормальна жінка, яка, загалом, не обділена життям і не обтяжена комплексами, мало не покинула свого чоловіка. Вистава пронизана до болю знайомими кожному з нас атрибутами повсякденності, до найдрібніших предметів, деталей, які активно заповнюють кожну середньостатистичну квартиру середньостатистичного громадянина. Дача, вечеря, півлітра, стоптані шльопанці - все це віртуозно обіграють актори, викликаючи у глядачів сміх крізь сльози. Та, як з’ясувалося, справжню любов не можна переконати, нав'язати, дати у доважок, немов залежаний товар, насильно прищепити або, зрештою, навіть виховати в собі. Вона - як талант, дар Божий: або є, або цілком відсутня. І щоб вона собі була, так просто – неможливо за жодних обставин. А якщо сімейне життя рухається за інерцією, то неминучість її краху виникає сама собою. Хай це і буде вкрай повільно, підспудно, подібно до не одного століття падаючої Пізанської вежі. Вистава - гаряча взаємна сповідь як чоловіка, так і дружини на тему спільної двадцятої річниці життя. При цьому багато чого змінюється у поглядах, диктуючи інші критерії поведінки. Обидва виконавці доводять своїх героїв до такого фіналу щиро і правдиво.
Театр і його лаштунки – такі, які вони є. Всім акторам, режисерам і театралам присвячується! Вже дуже скоро глядачі побачать нову ексклюзивну виставу Театру Маскам Рад ... про Театр – по іншу його сторону від завіси. Гримерка – таємниче закулісся для глядачів, куди не пускають сторонніх. Гримерка – рідний дім для акторів. Гримерка – зберігає безліч таємниць і одкровень, любовних історій, щасливих і не дуже. Гримерка – рясно зрошена слізьми радості від успіху і сльозами горя через провали і нереалізованості. Гримерка наповнена ароматом квітів, шампанського, косметики та парфумів, костюмами наївних пастушок і доблесних лицарів. Гримерка, де можна почути тільки відгомони оплесків, їх відлуння, і реальність набагато ближче, ніж в яскравих променях софітів на сцені. Вистава дасть глядачам унікальну можливість відкрити для себе щільну завісу в святая святих Театру: в грімуборной або, як часто говорять, в гримерку.
Прекрасный спектакль. Рекомендую. Море положительных эмоций и прекрасно проведенное время. Приятный и легкий на первый взгляд, но затрагивает очень глубокие вопросы - может ли быть личная жизнь, после смерти второй половинки, когда тебе уже за 60...и как часто мы бежим от себя и своих истинных желаний, думая, что сможем изменить все просто сменив картинку вокруг... )) очень трогательно! Мне понравилось все! И сама атмосфера и игра актеров, и главное не затяну то))
Были ли счастливы мы рядом со своими половинками и чувствовали ли они нашу любовь? Что такое семья и не являемся ли мы обузой взрослым детям? И если перемены в жизни случаются, то нужны ли они нам и всегда ли идут на пользу? Эти и другие вопросы затрагивала на первый взгляд простая и веселая постановка. Старые друзья Герман и Кристина овдовели несколько лет назад, но продолжали испытывать теплые отношения друг к другу. Сможет ли Герман быть убедительным в своих доводах создать семью с вдовой друга и на какие ухищрения готов идти об этом в спектакле «Четыре причины выйти замуж». Легкая комедия пропитанная тонким юмором, разбавлена живой мимикой и потрясающей игрой О. Ганноченко и С. Золотько. Комедия рекомендуется к просмотру в любой компании, каждый найдет для себя поводы для смеха и для размышлений. Некоторые сцены немного затянуты; не хватило сценографики. Приятны глазу были цветовые решения костюмов героев. Отличный спектакль. Актеры великолепны.
Дуже легка та романтична комедія розповідає історію відносин між двома головними героями п'єси, вже немолодими та самотніми чоловіком та жінкою, які втратили своїх "половинок". Чи будуть вони разом? Чи зможуть вони бути знову щасливими? Чи буде у них спільне майбутнє? І які саме чотири причини для того, щоб вийти заміж? Про це дізнаємося лише у фіналі. У виставі грають лише чотири персонажі, але їм вдалося створити особливу атмосферу, завдяки чому співчуваєш головним героям. За щастя варто боротися, навіть тоді, коли, здається, шансів немає...
Дуже цікава вистава для людей кому за....50. Життева сітуація про літних людей, котрі залишилися самотніми. Чи є причини для одруження? Мабуть так, але.... Легкий сюжет життя з комічними нотками. Дуже гарна гра акторів, котра у повній мірі передає сюжет та емоції вистави. Два головних героя, та два другорядних актора. Мінімум декорацій та звичайні "костюми" акторів. Виставі бракувало музичного та світлового супроводу. Мені не дуже сподобалась вистави, тк вона більш для літніх людей.
Чоловік і жінка, котрі знайомі вже значну частину свого життя та стали вдовцями , вирішують з‘єднати свої долі і жити під одним дахом. Справа с тому, що Кристина збірає свої речі, нанімає двох працівників, котри допомогають їй у цій справі. Герман приїжджає до неї і намагається переконати жінку цього не робити. В першій половині вистави вони один одному вставляють шпильки, роблять актори це дуже кумедно. Герман пропонує руку і серце, достає список, в котрим вказує чотири причини для їхнього шлюбу, ні в одній з них не йде мова про кохання, це бентежить Крістину. Яскрава гра акторів. Їх танок вийще всяких похвал. Друга половина вистави зворушлива і романтична.Кожен з них розуміє, що одинок, діти дорослі та живуть своїм життям. Справжні сльози героїні торкаються душі. Ролі робітників не головні, але вони впоралися з ними яскраво.
Вистава "чотири причини вийти заміж"- чудовий привід замислитися над тим, що кохання завжди поруч, але закохана пара завжди шукає собі привід щоб не бути разом, проте є перевага -кохання , яке притягує. Цікава вистава, наповнена тонким гумором.Гарна гра акторів. Не дивлячись на те,що у виставі грало всього чотири актора, вистава виявилась наповненою та змістовною.перевагою даної вистави є це цікаві та зрозумілі діалоги головних героїв, у побутовому рівні. Вистава близька до глядачів, адже події які виникли у виставі, можливо побачити я в реальному житті.
Дуже весела вистава
Закінчив Київський педагогічний інститут (1956) та Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1964), де з 1993 р. його професор.
Працював у театрах Рязані, Києва.
1973—1975 — художній керівник Київського театру оперети.
З 1994 року — художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 1952 року був одружений на піаністці, доньці Михайла Вериківського Олені Вериківській (1932—2004). Від неї є син Дмитро (нар. 1958) — музикант, працює в оперному театрі міста Гера, Німеччина. Другий шлюб — музикантка Лариса Аблова (нар. 1945).
Критики називають Едуарда Марковича батьком нової режисерської школи в Україні; справжнім майстром, спектаклі якого визначають "пульс" сучасності. Він створив свій театр — Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. На сценах різних країн поставив гучні вистави. У Литві, наприклад, в одній газеті так і написали: "Якби опинився цей режисер у Білокам'яній, він би запросто потіснив з п'єдесталу тамтешніх метрів режисури".
Народився у театральній сім'ї.
З 1988 по 1995 роки працював в Київському національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
Пише під псевдонімом Лев Хохлов. Автор п'єс «Гіркий роман», «Довершений Чарлі», сценаріїв серіалів «Замкова щілина», «Прибулець». Здійснив пластичне рішення і створив хореографію в 15 виставах, серед яких: «Рогоносець» Фернана Кроммелінка (1998), «Небезпечні стосунки» П'єра Шодерло де Лакло (2007).
Лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі другого плану» за роль Міши у виставі «Море… Ніч… Свічки…» за п'єсою Йосефа Бар-Йосефа «Це велике море».
Режисер телесеріалів «Колишня» (2008), «Лише кохання» (2010).
У 2009 році на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» поставив виставу за своєю п'єсою «Довершений Чарлі».
Українська акторка театру та кіно, Заслужена артистка України.
В ранньому дитинстві мріяла стати професійною балериною, однак батько випадково записав її у драматичний кружок. За словами самої акторки, вона про це не шкодує.
З 1973-1975 працює у Миколаївському драматичному театрі ім. Чкалова, з 1975 по 1988 — у Кримському академічному російському драматичному театрі ім. М. Горького, з 1988 по 1992 — у київському Молодіжному (нині Молодому) театрі.
З 1992 — акторка Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Одружена з Олександром Ганноченком — актором Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Має двох дітей від нинішнього шлюбу.
1974 - 1988 - актор Кримського академічного драматичного театру ім. М.Горького
1988 - 1990 - актор Київського Молодіжного театру (нині Молодий театр).
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1990 року.
З 2010 року обіймав посаду заступника директора, а з 2014 по 2016 - директора-розпорядника театру.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль»
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Порфирія Петровича у виставі «Голубчики мої! ..» за творами Ф. Достоєвського і А. Володіна (2007).
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Учителя гнусу в спектаклі «Співай, Лоло, співай!» за романом Г. Манна «Учитель Гнус» (2015).
У 2018 році присвоєно почесне звання "Народний артист України".
Закінчив Луганське культпросвіт училище в 1969 році.
Керівники курсу засл. артист України Б. Замуреенко, А. Дядюра.
1970-2003 - артист Луганського обласного російського драматичного театру (до 1990 р Ворошиловградський обл. Драм. Театр).
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
У театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
З 1996 по 2001 рік працював в Київському академічному Театрі юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року (з перервою 2006-2012 рр.)
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України, нар. артиста України Л.С. Танюка.
2003 - 2011 - артист Київського театру «Вільна сцена».
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2011 року.
грають декілька акторів
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Чотири причини вийти заміж »
