Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Червоний Елвіс »
Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з’явилась п’єса «Червоний Елвіс».
Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел:
Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх.
Своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї ще ненародженої дитини. У виставі використаний активний відео-компонент у поєднанні з сучасним дизайном, хореографією та музикою.
« Емма »
« Не плачте за мною ніколи... »
Моновистава
« На дні »
Драма
« Останнє приземлення, або один день із життя внутрішнього органу »
Комедія
« Сойчине крило »
Драма
Ми народилися на уламках імперії зла. Нам було 12-13 років, коли у совєцькому концтаборі загинув український поет- політв’язень В.Стус. Це було всього-на- всього в 1985 році. За рік вибухнув Чорнобиль. Це був очевидний кінець імперії. Коли ми були студентами, навчання не забирало аж так багато часу. В університетських курсах, наприклад літератури, було забагато прогалин. Професори ще не встигли прочитати ті книжки, що були заборонені роками, і щойно почали видаватися чи з’являтися в журналах. Тож читати книжки було цікавіше, ніж ходити на лекції.
У нас іще не було нічних клубів, MTV, комп’ютерів, інтернету та Google. У кінотеатрах розмістилися меблеві крамниці. Алкоголь, наркотики і навіть тютюн були важкодоступними. Наші батьки боролись за виживання, коли їм по декілька місяців не виплачували зарплати. Отже, нам особливо нічого іншого й не лишалося, крім книжок і нас самих. Так, у пошуках книжки, що вийшла на Заході, ми і потрапили до Харківського літературного музею. Крім потрібної книжки ми знайшли там архів: листи письменників, художників, театральних діячів початку ХХ століття, їхні книжки з автографами, їхні особисті речі, - все це просто було розкладено на підлозі у двох невеличких експозиційних залах. Серед експонатів був останній паспорт Леся Курбаса, з яким його арештували.
Ми дуже вдячні керівництву Харківського літературного музею за те, що нас не проганяли, а запросили до співпраці у створенні виставки до 100-річчя Миколи Хвильового. Нашу першу виставу «Шлях до загірної комуни» (за творами М.Хвильового) ми показали 13 ГРУДНЯ 1993 року. У день народження Миколи Хвильового. Ми грали її в музеї серед документів та особистих речей розстріляних українських письменників.
Лише через три роки після першої вистави (1996) з’явилася назва театру – «Арабески». Так називалася вистава, що увібрала в себе попередні експерименти – це справді були арабески – такий собі орнамент з наших несвідомих пошуків. Зрештою, ми зрозуміли, що з групи друзів ми перетворюємося на професійний театр. Осип Зінкевич, який організовував наше перше турне в США і Канаді, вимагав, щоб ми знайшли час на вигадування назви для театру - він не міг рекламувати театр без назви.
« Червоний Елвіс »
