Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Все незвичайно і неочікувано в цій, здавалося б, відомій казці. Похід Червоної Шапочки до бабусі стає захопливою подорожжю з небезпеками, погонями, перевтіленнями, справжньою дружбою та несподіваними зустрічами, наприклад, відразу з двома вовками. Йти через ліс стає вдвічі небезпечно. Але допомога може підійти, звідки її зовсім не чекаєш. Любов до театру творить чудеса, а небайдужий глядач завжди стає співучасником того, що відбувається на сцені!
Якщо тобі у спадок дістався лише кіт, у той час як старшим братам – млин та осел, не варто впадати у відчай! Ще невідомо, кому пощастило більше. Хоча, як це не відомо? Відомо! Звичайно, власнику кота, бо цей кіт не простий. І справа тут зовсім не в чоботях та капелюсі, а гострому розумі, спритності та винахідливості. Хоча чоботи і капелюх також відіграли свою роль… Запрошуємо дорослих і малюків на веселу, дотепну і надзвичайно музичну казку «Кіт у чоботях». Станьте свідками того, як розумник Кіт подарував своєму хазяїну щастя і пів королівства на додаток.
Чого боялися ви в дитинстві, пам’ятаєте? Те відчуття, коли мама лишала Вас насамоті у ліжку і вимикала світло. Що знаходиться там, в темряві? В чорних кутках спальні, під скрипучим ліжком або ж між вашими улюбленими м’якими іграшками? В темряві є все. І воно довкола. Еммі та Гансу – дітлахам славнозвісних Лускунчика та ляльки Марі – доведеться зазирнути у найчорніші закутки, залишитися сам-на-сам зі страшними таємницями свого будинку. Адже десь там, на горищі схований чарівний горіх, що виконує бажання. Чи правда це – дітям невідомо, але вони напевне знають, що Мишильда здатна на все, аби відомстити Лускунчику за свого батька. І вона зробить будь-що, щоб зупинити дітей. А що чекає їх попереду? Страхи, з якими необхідно зустрітися сам-на-сам і подолати їх. Заради батьків, добра і справедливості. Адже напередодні Різдва можливо все! Казка, що поєднує класику і сучасність. Казка, що робить дітей сміливішими. Казка, що змушує повірити в дива! Тож, готуйтесь! Емма та Ганс готові розповісти вам наймагічнішу різдвяну історію…
Прем'єра від творців хіта «Зубата втрата». Постановка за мотивами казки братів Грімм, сюжетів народних казок та сучасних трендів, стрімів, стилів. Як так? А ось як - сюжет вистави вам та вашим дітям буде знайомий: хитрий Вовк хоче вкрасти козенят, поки матінки Кози немає вдома. Але це вистава для сучасних дітей та батьків, тому мама Коза займатиметься з козенятами йогою і фітнесом, замість базару купуватиме своїм діточкам смаколики у знайомому нам супермаркеті. А підступний Вовк намагатиметься бути схожим на Козу, але у цьому йому допомагатимуть Півень-артист, Баран-стиліст з фешн агенства та Свинка-піцайоло з модного закладу харчування. Отже, буде сучасно, стильно, цікаво та несподівано. Буде чому повчитися малим глядачам та над чим посміятися дорослим.
Чудовий мюзикл для перегляду всією родиною. Вистава представляє мікс жанрів: комедію, фарс, буфонаду, ексцентріаду, циркове шоу, ліричну мелодраму, шпигунський детектив, а також багато чого ще! Будьте певні — в нашій виставі буде багато веселого (веселий юнак Трубадур та його друзі: Пес, Півень, Кіт та Віслюк!), буде багато чарівного (чарівна Принцеса!), буде багато жахливого (жахливі лісові розбійники!), буде навіть дещо геніальне (геніальний Сищик!), але і трохи дурного (дурний Король!).
Наш театр знову звертається до світової класики літератури. Цього разу на сцені оживуть образи найвідомішої казки німецького письменника Вільгельма Гауффа «Карлик Ніс». Не сумнівайтеся – на вас чекає неймовірний мюзикл для сімейного перегляду з перетвореннями, чаклунством, чарами, містикою та фантастикою. А чи може бути інакше, коли стара Чаклунка перетворила зухвалого хлопчика Якова за його глузування та жарти на адресу її непривабливого вигляду, зокрема довжелезного носа, на потворного карлика із ще довшим та ще огиднішим носом. Запроторений у чуже тіло, Яків вимушений тікати з рідного містечка, де його не впізнають сусіди та рідні, а його батьки – мати, зеленщиця на ім'я Ханна, та батько, швець на ім'я Фрідріх – виганяють з дому. Нині вигнанець, Яків вирушає у мандри. Позбавлений свого звичайного вигляду, молодості та юнацького хисту, він виявляється тепер неабияким вправним кухарем. Завдяки своєму довгому носу Яків може відчути аромати найвишуканіших страв та напоїв, приготувати найсмачніші наїдки, достойні навіть першого столу королівства. Так новоспечений Карлик Ніс опиняється на кухні самого герцога, де він знайомиться з Гускою. Птаха одразу здалася хлопчику незвичайною. Виявляється, що і вона – жертва чарів старої Чаклунки. У тілі білої гуски заховано маленьку дівчинку на ім'я Гретхен. Разом діти тікають з палацу Герцога та звільняються від чарів, повертаючи собі свій звичайний вигляд. Однак тепер дітлахи мають повернутися додому, де, на жаль, на їх повернення вже ніхто навіть не сподівається.
Народилася 16 серпня 1967 року в Самарській області.
У 1993 році закінчила Київський інститут культури.
З 2002 року – режисер-постановник Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Неодноразово виступала також автором сценічної основи та художником-постановником своїх вистав. Створила низку образів на сцені театру як актриса.
2002-2006 рр. – режисер-педагог студії при театрі.
З 2010 року – викладач акторської майстерності і сценічної мови відділення «Акторська майстерність» Маріупольського коледжу мистецтв. Поставила дипломні спектаклі «А зорі тут тихі» за Б. Васильєвим, «Загонщики вогню» С. Шальтяніса, Л. Яцінявічуса, «Водевілі» А. Чехова, «П’єро і Коломбіна» за п’єсою Є. Тищука «Сонечко всередині».
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2015), Маріупольський коледж мистецтв (2016)
В театрі працює з 2015 р.
Артур народився і виріс в Маріуполі. Актором мріяв стати з дитинства. Здебільшого це сталося завдяки любові до кіномистецтва. Вже закінчуючи школу, хлопець вирішив, що потрібно спробувати себе в акторській професії. Навіть хотів спочатку освоїти спеціальність психолога і з цього боку розкрити для себе акторську майстерність. Проте за проханням батьків він вступив до Приазовського державного технічного університету. Втім участь у студентському театрі «СТЕМ» допомогла зрозуміти, що йому слід змінити спеціальність. Наразі він магістр театрального мистецтва Луганської академії культури і мистецтв. Проте навчатися акторській майстерності почав у Театральній студії Костянтина Добрунова, якого вважає своїм вчителем. До речі, саме Костянтин Володимирович запросив Артура грати у Маріупольському драматичному театрі.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.