Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Червоні вітрила »
Свою знамениту повість-феєрію Грін написав у першій чверті XX століття, подарувавши світові одну з найкрасивіших романтичних історій про піднесену мрію, непохитну віру в диво і любов, яка робить неймовірне можливим. Її сюжет взяли за основу автори сценічної фантазії театру. Смертоносні шторми і розбійницькі набіги, хитромудрі інтриги і підступні задуми ворогів очікують юну Ассоль і шляхетного капітана Грея, перш ніж збудеться давнє пророцтво. А яскраві музичні номери – веселі корабельні куплети, ліричні пісні, запальні танці, запеклі битви, допоможуть вам повною мірою відчути атмосферу морської романтики і неабияке загострення пристрастей.
Вода дарує життя. Та на ранчо сім'ї Карі вже кілька місяців панує засуха. 101 градус не тільки за вікном, а і у стосунках між героями. Батьку не терпиться видати заміж доньку, що «засиділася» у дівках, але помічник Шерифа (чудова партія, на думку сім'ї Карі) зовсім не хоче її брати за дружину; молодшому кортить скуштувати дорослого життя, а старший - воліє позбутися тягаря відповідальності. А вже зовсім доросла дівчинка Лізі ще вірить, що до неї прийде щастя. Та в один із найспекотніших вечорів у їх двері заходить Продавець дощу… Історія кліматичної катастрофи, розказана Річардом Нешем, звучить, як небанальна історія пошуку щастя, а ще більш виразною її робить жанр мюзиклу. Потужний і несподіваний драматичний сюжет, оригінальна музика та пісні, якраві балетні номери зробили виставу насправді ідеальним поєднанням музичного і драматичного начал.
В п’єсі «Ромео і Джульєтта» кохання та пристрасть почуттів відображено на найвищому щаблі драматизму. Це і є мотивацією актуальністю твору впродовж століть. Сучасна сценічна версія Академічного театру на Липках у жанрі мюзиклу акцентує увагу на почуттях героїв. Як зауважив І. Франко: «головна принада твору, той час молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури».
За твором «Очі блакитного собаки» Габрієля Гарсія Маркеса. Вони зустрілись… уві сні. А потім ще раз… і ще… І тепер, кожного разу прокинувшись, вони блукають вулицями міста, сподіваючись на зустріч. Здається, вона неминуча, адже у них є пароль, щоб не розминутись, – чудернацькі слова... Та чи зможуть вони відчути одне одного, доторкнутися, спіймати подих, тепло рук?.. А можливо, вони живуть на різних півкулях планети, у різні часи і епохи, та їхнє кохання так і залишиться всього лише сном....
«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.
Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.
Артур народився і виріс в Маріуполі. Актором мріяв стати з дитинства. Здебільшого це сталося завдяки любові до кіномистецтва. Вже закінчуючи школу, хлопець вирішив, що потрібно спробувати себе в акторській професії. Навіть хотів спочатку освоїти спеціальність психолога і з цього боку розкрити для себе акторську майстерність. Проте за проханням батьків він вступив до Приазовського державного технічного університету. Втім участь у студентському театрі «СТЕМ» допомогла зрозуміти, що йому слід змінити спеціальність. Наразі він магістр театрального мистецтва Луганської академії культури і мистецтв. Проте навчатися акторській майстерності почав у Театральній студії Костянтина Добрунова, якого вважає своїм вчителем. До речі, саме Костянтин Володимирович запросив Артура грати у Маріупольському драматичному театрі.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2003 р.)
В театрі працює з 2003 р.
Народився Сергій Мусієнко в 1965 році в Казахстані в родині військовослужбовця. Пізніше переїхали в Черкаську область на батьківщину батька, який бачив у сині художника, а не актора.
У 1989 році закінчив Дніпропетровське театральне училище за спеціальністю «Актор драми», після чого переїхав в Білорусь та працював в Брестському обласному російському драматичному театрі. Також Сергій працював в Павлодарському обласному драматичному театрі ім. А. Чехова.
З 1992 року Сергій Мусієнко – актор Донецького обласного драматичного театру.
Крім акторської освіти, Сергій Миколайович отримав ще й режисерську – в Луганському державному інституті культури і мистецтва.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2003 р.)
В театрі працює з 2003 р.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2015), Маріупольський коледж мистецтв (2016)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2015)
В театрі працює з 2008 р.
Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (2007 р.)
З 2003 до 2014 року працював у Театрі Лесі Українки (м. Кам'янське)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2017 р.)
В театрі працює з 1993 р.
Закінчила Бердянський державний педагогічний університет (2006) та Харківську Державну Академію Культури (2019)
В театрі працює з 2002 року.
грають декілька акторів
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.
« Червоні вітрила »
