Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« ЦАХЕС »
У фантастичній картині світу «Цахеса» нагромаджуються різні смислові нашарування: цей світ перетворюється, деформується, його функціонування стає абсурдним. Подібна абсурдність виявляє справжню суть людей та взаємин між ними, яка прихована за масками, ролями, уявленнями.
Цахес – потвора, від захвату перед якою всі божеволіють. Його огидна поведінка підкреслює зовнішню і внутрішню потворність. Цахес створює навколо себе світ, у якому все відбувається навпаки: його огидні дії приписуються людям, чиїми досягненнями він користується. Підміну помічає тільки Бальтазар, але він не розуміє, що відбувається з людьми. Його здоровий глузд виявляється безсилим проти колективного запаморочення.
Чари Феї, які отримав Цахес, виявили аморфність суспільної свідомості, не здатної опиратися духовному насильству, не здатної навіть його помітити. Люди бездумно вихваляють Цахеса, а він так само бездумно користується дією чарів. Деформація у свідомості всього суспільства є настільки глобальною, що майже ніхто навіть не здогадується про їх існування, оскільки нічий погляд, за винятком Бальтазарового, не проникає за межі видимого чи того, що таким здається.
У виставі чітко виражено парадоксальну закономірність: волю людей підкорили, а вони від цього не страждають, бо не усвідомлюють своєї духовної несвободи.
Герої «Каліки з острова Інішмаан» живуть на маленькому покинутому ірландському острові, де всі один одного знають, люблять і ненавидять одночасно. Кожен проклинає свою долю, кожен мріє виїхати, але не кожен розуміє, чим може обернутися втілення мрії. Каліці Біллі, найрозумнішому і в той же час найнещасливішому жителю острова, випадає шанс змінити життя. Саме він, хто живе під опікою двох дивних тіточок і мріє дізнатися таємницю свого народження, вирушить на Фабрику Мрій слідом за голлівудськими режисерами, які затіяли зйомки фільму про ірландських рибалок.
“THE TIME” (Время) — вистава-променад, де завіса відкривається на Пішохідному мосту у Києві й поєднує у собі елементи аудіо-перфомансу та імерсивної вистави. Глядач одягає навушники, відкриває очі й потрапляє у театр. Голос Часу у навушниках веде містом. Історію у навушниках доповнюють пісні Сергія Бабкіна та музика, яку спеціально створив композитор Дмитро Саратський. Випадкові перехожі здаються акторами, місто стає декорацією та сенсом, який відкриває глибокі та закриті кути нашого «Я». Після вистави глядачі отримують фотографії, які назавжди зберігають прожиті емоції.
Чи може людина бути винною не знаючи своїх злочинів? І що ж буде якщо відкрити очі на її життя? Успішний Альфредо Трапс випадково вечеряє в компанії чотирьох жінок та ненароком приймає участь у дивній грі, яка дійсно починає здаватися йому реальністю. Для нього це заклик подумати про своє життя, про відповідальність, про совість, про покаяння, про Страшний суд... Яке ж рішення прийме цей Суд? Простити чи не можна помилувати?
У звичайну театральну трупу приходить юна, красива і талановита актриса, що створює ефект вибуху бомби в колективі! Їй відразу дають прізвисько «Курка». Вона має успіх не лише на сцені, але й у чоловіків. Магія її чарівності захоплює і керівництво театру, включаючи головного режисера та адміністратора. Усі стабільні відносини в театрі під загрозою!Закулісний світ заповнюється вогнем пристрасті, змін і несподіваних поворотів ...
Яскрава музична комедія за п’єсою «Ліки від ревнощів» сучасної української драматургині Наталії Коломієць, в якій задіяні молоді актори. Про що вистава: Любов, ревнощі, непорозуміння. Й все через квіти. Таке можливо лише в «комедії помилок».
Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою».
Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.
Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька.
Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області.
У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта».
З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову.
У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин».
З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери.
24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а.
На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1.
Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.
Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.
« ЦАХЕС »
