Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Сюжет п’єси побудований на основі реальної історії родини з Буковини. Драматургиня, описуючи життя персонажів, зобразила українське село на межі глобалізації з існуючими пограничними станами: бідності і уявлення про заможність, убогості культури та прагнення до нематеріальних благ цивілізації. Головна героїня твору – Буна (з буковинського діалекту «бабуся») – уособлює українські традиції, забобони, вірування. Вона жива представниця людини, що ввібрала в себе національну пам’ять з її автентичністю та «скелетами в шафі». Як сказала режисерка Олена Роман: «Буна – це гостро схоплений Вірою образ України, яка пройшла через радянську добу і не загубила коріння».
Події в житті персонажів п’єси розвертаються так, що старенькій Буні доводиться самотужки виховувати дев’ятнадцятирічну онуку Орисю. Але це виховання для сучасної людини виглядає жорстким: Буна контролює ледь не кожен крок онуки. Орися – нове покоління, котре вже не може жити в межах традиційних консервативних форм, але як жити по новому вона ще не знає. Лише увесь час мріє поїхати до столиці, вступити в університет. Натомість вона переживає руйнацію мрій і, коли вже доходить до межі відчаю, відважується на відчайдушний крок – їде на заробітки до Сполучених Штатів.
Якою вона повернеться і чи повернеться взагалі – питання які знаходять розв’язку в п’єсі, але для більшості сучасної молоді вони лишаються відкритими.
Спочатку вас здаватиметься, що цей голос живе у вас в голові. Потім ви скажете собі. що це просто дурні думки, ще за мить ви зрозумієте, що вас огортає морок... Ви забажаєте вибратися й розгадати таємницю, приховану у розповідях головних героїв. Вистава-загадка, де відповідь може коштувати вам життя!
«Дикий театр», Львівський театр імені Лесі Українки і «Мистецький Арсенал» представляють: вперше в Україні вистава за п’єсою відомого канадця, сценариста і письменника Мішеля Марка Бушара «Том на фермі» у перекладі Ростислава Нємцева. Том приїздить на похорон свого друга, що трагічно загинув. Він знайомиться з його сім’єю, і виявляється, що ніхто: ні матір, ні брат, і навіть він – не знали загиблого по-справжньому.
«Механічний Апельсин» – нова вистава Дикого театру, створена за мотивами всесвітньо відомого роману Ентоні Берджеса. Харизматичний і жорстокий Алекс щовечора з друзями влаштовує специфічне культурне дозвілля, яке одного разу перетинає межу з кримілалом і Алекс потрапляє за грати. У в’язниці він дізнається про експериментальний метод лікування ув’язнених – і вирішує стати лабораторним пацюком, щоб тільки вирватись на волю. Метод лікування виявляється ефективним, Алекс більше не може чинити зла. Та чи зможе він вижити в реаліях, які, на відміну від нього, не змінилися?
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті
Навчався у Миколаївській художній школі, закінчив Миколаївське вище училище культури, кафедра Образотворчого мистецтва.
У 2009 році був засновником та художником Незалежного Театрального Журналу «Коза».
У 2017 році був півфіналістом міжнародного конкурсу режисури та сценічного дизайну «Ring Award 2017» (м. Грац, Австрія), проект сценографії та костюмів до опери «Дон Паскуале» Г. Доніцетті (режисерська концепція Ю. Журавкова).
1978 — закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Олекса Ріпко).
1985 — закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
З 1978 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Як драматург написала п'єсу «Загублена в снігах Сибіру» про репресовану українську актрису Ніну Певну.
Співає українські пісні, має записи.
Також Олександра Богданівна бере активну участь у громадському житті, зокрема у проєкті «Відчинилося життя» (турбота про людей з вадами зору). 2009 року разом з композитором Юрієм Саєнком створювала аудіоверсію абетки для незрячих.
2012 року озвучила інструкції для незрячих людей до 103 лікарських засобів.
Озвучила також відому абетку видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» для незрячих малюків.
Народилася 7 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Нагороди:
2007 рік – «краща жіноча роль» Міжнародного театрального фестивалю «Слов’янський вінець», м. Москва, вистава «Дім з мезоніном» А. Чехова, роль Місюсь (режисер народна артистка України Алла Бабенко);
2007 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – роль Невідомої у виставі «Безіменна зірка» М. Себастьяна (режисер Богдан Ревкевич);
2012 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – роль Полліанни у виставі «Полліанна» Е. Портер (режисер Богдан Ревкевич).
Народилася 22 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічна мова – Святослав Васильович Максимчук.
У 2010 році Світлана отримала Першу премію за найкращий дебют Всеукраїнського фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької у Ніжині за роль Єви у виставі «Завчасна паморозь» Райнер Марія Рільке.
Народився 31 жовтня 1958 року.
Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого
Народився 30 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна (2003-2008 роки).
Богдан Ревкевич вдало поєднує акторську й режисерську діяльність. Його постановки брали участь у фестивалях й отримували відзнаки:
2007 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – вистава «Безіменна зірка» М. Себастьяна отримала премії за режисерський дебют (Богдан Ревкевич), кращу головну жіночу роль (Наталія Боймук) та кращу чоловічу роль другого плану (Назарій Московець);
2009 рік – VII Театральний фестиваль «Прем’єри сезону–2009» в Івано-Франківську – вистава «Два дні… Дві ночі…» Б. Ревкевича за В. Шекспіром перемогла у 3-х номінаціях: кращий режисерський дебют (Богдан Ревкевич), краща чоловіча роль другого плану (Рифф – Юрій Хвостенко), краще хореографічне рішення (Олена Балаян);
2012 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – вистава «Полліанна» Е. Портер перемогла в чотирьох номінаціях: за режисуру, головну жіноча роль (Полліанна – Наталія Боймук), жіночу роль другого плану (Місіс Сноу – народна артистка України Дарія Зелізна), музичне оформлення (композитор Богдан Сегін);
2013 рік – Лауреат ІІ фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса з виставою «Катерина» Т. Шевченка;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют» – Диплом за режисуру І ступеня за виставу «Катерина» Т. Шевченка. Також вистава відзначена ще у трьох номінаціях: «акторський ансамбль», «музичне оформлення», «сценографія».
Богдан Ревкевич був режисером-постановником двох концертів з оркестром театру імені Марії Заньковецької – «Мелодії літньої ночі» та «Мелодії серця», а також першого Фестивалю української середньовічної культури в Тустані.
Народився 29 січня 1992 року у місті Ходорів, Жидачівського району, Львівської області. З 2009 по 2014 рік навчався на факультеті культури і мистецтв (кафедра театрознавства та акторської майстерності) у Львівському національному університеті імені Івана Франка (спеціальність — актор драматичного театру і кіно) у майстрів курсу Федора Макуловича, Олексія Кравчука, Богдана Козака, Людмили Колосович
З січня 2011 року і до сьогодні працює штатним актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Навчався у державному педагогічному університеті ім.І.Гнатюка, пізніше музичне училище ім. С. Крушельницької, театральний факультет, актор драми, майстерня народного артиста України В’ячеслава Хім’яка. Пізніше Рівненський державний гуманітарний університет, театральне відділення, актор драматичного театру та кіно, майстерня народної артистки України Ліни Ізарової. 2013 -2019 рр. працює у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. З 2019 р. – актор Національного академічного українського драматичного театру ім М.Заньковецької З 2015 по 2017 ведучий програми «Лікарські таємниці» на телеканалі ZIK.
«Життєвого креда немає, просто намагаються бути чесним у всьому ,і з усіма.»
Акторка Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, засновниця та учасниця гурту автентичного співу «YAGÓDY»,викладачка кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ імені Івана Франка, викладачка сценічної мови та автентичного співу у «Шкільному театрі» УКУ.
Народилася у с. Бабинці, Борщівського району (Тернопільська область). У 1997 році закінчила 9-й клас. З 1997 по 2001 рр. навчається у Педагогічному коледжі при Львівському національному університеті імені Івана Франка (музичне відділення), спеціальність — «Вчитель музики, музичний керівник у дитячих навчальних закладах». По закінченні коледжу, у 2001 році, відразу ж вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності. Навчалася на курсі заслуженого діяча мистецтв України і художнього керівника Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимира Кучинського. Здобуває диплом бакалавра за спеціальністю «Актриса драматичного театру та кіно».
Закінчивши навчання Зоряна Дибовська поїхала працювати у м. Донецьк. З серпня 2005 року починає працювати актрисою драми першої категорії у Донецькому національному музично-драматичному театрі. З 2010 по 2014 рр. була керівником самодіяльного колективу «Хрущі у борщі» (автентичний вокал) на базі «Театру пісні і танцю» Геннадія Дибовського, заслуженого діяча мистецтв України.
Влітку 2014 року у зв'язку з військовими діями Зоряна Дибовська повернулася у м. Львів. З жовтня 2015 року починає працювати актрисою у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Паралельно з роботою в драматичному театрі актриса працює у Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди і ляльки» з 2016 по 2017 рік. З вересня 2015 року працює викладачем сценічної мови на кафедрі театрознавства та акторської майстерності, факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
Народилася 1 квітня.
Освіта:
– Львівське музичне училище імені Станіслава Людкевича, естрадне відділення, фортепіано (1994-1999 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Відзнаки та нагороди:
2002 рік – стипендія імені Мирона Чолгана;
2002 року – грамота Спілки театральних діячів України за роль Прюннети у виставі «Мізантроп» Е. Лабіша;
2003 рік – стипендія імені Володимира та Євдокії Блавацьких.
У 1986 році закінчила Львівську ЗОШ № 38 (мікрорайон Рясне-2).
1986 та 1987 роках робила спроби вступити до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси.
У 1988 році пройшла іспити на хорове відділення Львівського училища культури і мистецтв (теперішня назва). 1989 року перевелася на спеціальність «Керівник самодіяльного театрального колективу».
З 1990 по 1994 роки вчилася у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка) на акторському відділенні, курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1993 року акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Від початку навчання у консерваторії зіграла п'ятдесят п'ять ролей, з яких двадцять дві головні, а також епізодичні та другорядні.
В 1995 — закінчила Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ. Викладач майстерності актора — народний артист України Федір Стригун, сценічна мова — народний артист України Святослав Максимчук.
З 1994 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса-експериментатор, окрім класичних ролей, експериментує із власними моно-виставами-проектами.
Актриса співпрацює з радіостанціями, Львівським телебачення, озвучила ряд аудіокниг. Читала в ефірі у програмі заслуженого журналіста України Зиновія Суходуба твори Павла Федюка, Ірини Вільде, Євгенії Божик, новели Стефаника. Має у доробку аудіозапис поезії молодої поетеси Оксани Максимчук «Лови». Записала казки Андерсена, Кіплінга для дітей з вадами зору, їх передали у бібліотеки для незрячих.
У 2011 році актриса випустила дві книжки — «Олена Теліга. Або-Або» та «Я — вогонь! Я — вихор!» У 2013 році вийшло два буклета — «Театр… Театр! Актор — Андрій Козак» та «Театр — калейдоскоп чуттів! Акторка — Наталя Лісова» авторства Н Лісової.
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.