Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Дім на краю душі »
В основі сюжету п'єси «Іфігенія» – майже детективна історія. Загадковий гість Нік Деметріос втручається в життя сім'ї, шантажує Майкла Райана якимись подіями з минулого, все вище і вище піднімаючи ціну за мовчання. Чим може пожертвувати людина заради власного порятунку? Ще стародавні греки показали: дуже і дуже дуже і дуже багато чим. З тих пір, схоже, нічого не змінилося.
У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
Двоє французів приїздять до українського села на запрошення подруги по Facebook — Оксани. А у неї, виявляється, завтра — весілля. То як тут без самогону, весільних традицій, ворожіння… Так, невинна поїздка перетворюється на справжній міжнародний екшн! І повірте, зустріч з Вієм – це не найстрашніше, що може тут відбутися! Цій виставі аплодували стоячи 30 директорів європейських театрів на Kiev Theatre Showcase, гаряче зустрічали на Гогольфесті та Festival divadiel strednej Európy у Словаччині, вистава перемогла у трьох номінаціях Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії».
«Король Убю. Вистава про владу, розіграну рабами», за мотивами п'єси геніального в своєму пророцтві і творчому божевіллі Альфреда Жаррі відрізняється від усього того, що ви бачили на українській театральній сцені! Якщо ви готові, що вас будуть поливати холодною водою, обсипати нецензурною лайкою і безцеремонно наступати на больові точки – ризикніть і приходьте на виставу. Відповідно до законів «театру жорстокості» публіка буде шокована і обурена, а сама вистава, в якій зашкалює їдка, місцями злісна подача матеріалу, несподівано стає лакмусовим папірцем готовності глядача до цього гостро-сучасного і актуального в усьому світі театру. Тут дуже точно поєднуються брутальність, виклик, провокація – це одночасно і перебільшена пародія, і дзеркало, в якому відбивається без цензури і перекручувань навколишній світ. Твір, у якого спочатку склалася скандальна репутація, своєю люто бурхливою енергією, концентрацією грубості, цинізму, розпусти, брехні, вульгарності і невігластва зможе зачепити за живе столичну публіку і в наш час! У вас теж є шанс розбити свої рожеві окуляри і побачити за допомогою мистецтва нашу з вами реальність без зручних ракурсів! Як сказав сам Альфреда Жаррі: «Жорстокість в світі є! Ми можемо не приймати її, ми можемо кидати в неї стільці, або закривати очі, але вона є...»
«Річард ІІІ» – саме про політику, про боротьбу за владу, про цинізм та жорстокість тих, хто претендує на вищий пост у державі. Герцог Глостер, майбутній король Річард ІІІ, йде на свій трон у буквальному сенсі по трупах своїх братів. Він знищує усіх родичів, які згідно із законом про наслідування престолу, відділяють його від мети. Несподівано цю криваву історію режисерка Корнелія Кромбгольц, арт-директорка Магдебурзького театру, та драматург театру Давід Шлізінг транспонують для сімох актрис. Якби світом керували жінки – чи щось би змінилося? Може, поменшало би ненависті чи заздрості, люті чи знущань? Які прогнози? Посеред сцени стоїть гігантський басейн із багном – як символ політичної арени – і чекає всіх, хто наївно сподівається залишитися чистим. Попередження: усі збіги спектаклю та його героїв із сюжетами та дійовими особами українського політичного життя – випадковість. Адже ницість українського політикуму перевершує навіть фантазію генія Шекспіра. Фото та анотації надано театром.
Я в захваті від вистави! Вражає все :постановка, атмосфера, декорації, музичний супровід, акторська гра. Незвичні і оригінальні діалоги, рухи. Дуже сподобалась гра акторів, особливо Анастасія Пустовіт, що грала Лексі. Шкода, що на такій геніальній виставі так мало було глядачів. Вистава «дім на краю душі»-прекрасний зразок сучасного театрального мистецтва. Окрім того що видовищна вона і змістовна, розкриваються складні життєві теми і переживання. Рекомендую для перегляду.
Неймовірна вистава, гра акторів просто вражаюча і пронизлива. Прекрасна ідея постановки, декорація на сцені, музика підібрані по темі. Міфологія в основі сюжету, що було закручено як цілий детектив, з неочікуваною розвязкою і драмою вкінці. Кохання і помста в основі вистави, любовний трикутник, терплячість в сімї. Фраза що запамяталась, "женщинам не обязательно использовать свой ум" ) Актори викладалися по повній на сцені, просто браво! Обов'язково пораджу сходити на виставу.
Якщо вам хочеться головоломок. Якщо хочеться гостроти та різних не тривіальних відчуттів, то рекомендую цю виставу. Вона дуже незвичним способом говорить про сім’ю, про наслідки симбіотичних відносин. Вистава вражає своєю відвертістю. Пропонує відчути самі заборонені переживання від підводних каменів сімейних таємниць. «Порятунок тільки в любові, яку ми егоїстично використовуємо її», закриваючи очі на свої жертви заради дотримання сімейного міфу. Вистава епатажна. Викликає багато сильних почуттів, незнайомих або архаїчних почуттів з якими не відразу розумієш, як бути. Але таку відвертість повинен спробувати кожний. Це не передати тільки словами і це не схоже ні на що інше.
люди почали тікати через 20 хвилин після початку. Але колись (once upon a time)одна розумна людина сказала мені: "Щоб сказати, що книга погана треба прочитати ії всю!" Я додивилась. хоча екранізацію підручника "Квантова фізика" я все ще сподіваюсь дочекатись, але сьогодні зрозуміла, що перед виставою варто було прочитати іфігєнію. все, дочитую колобка і берусь за фігєнію. Сюжет цікавий і подача "смачна". я не втікла. я взагалі йшла з однією думкою - порахувати кількість туалетів в театрі (так, я прочитала попередні питання - готувалась;)
Вистава висвітлює одвічні питання кохання, ревнощів, суперництва, заміну батьківської любові на гіперопіку. Весь цей “коктейль” й зпричиняє основний конфлікт п'єси. Щодо акторів: хочу відзначити акторський талант дівчат, які зображають в постановці сестер. Своєю реалістичною емоційною грою вони змушують співпереживати героям, відчути їх страждання власною шкірою. Сама постановка в першому акті видається не дуже зрозумілою, відчуваються спроби надати виставі надсучасного стилю, при тому, що загалом п'єсу сучасною не назовеш. Однак вже у другому акті, з розвитком сюжету, цей символізм починає подобатися та стає більш зрозумілим.
Дія вистави відбувається у відлюдному домі. У ньому живе дивна сім’я зі своїм спокійним укладом. Батько цікавиться тільки своєю роботою і перечитує міфи Древноі Греції, його нещаслива дружина страждає від самотності і топить горе в чарці. У них є двоє доньок, яких батьки оберігають від усього на світі. Але в один день до них в дім вривається гість - знайомий батька сімейства. Він нестерпно хоче помститися йому за гріхи далекого минулого. В результаті чоловік вибирає надто суворе покарання... «Дім на краю душі» - вистава непроста, місцями депресивна, але з глибоким змістом. Її буде цікаво переглянути підготовленому глядачу, який готовий до незвичних режисерських рішень. П’єса ставить перед глядачем ряд філософських питань: на що готова люди заради свого спасіння, яке місце займає людяність, чесність і почуття у нашому житті, чи завжди наші близькі бажають нам добра. Якщо є бажання порозмислити над нашим буттям, тоді вистава вам має сподобатись.
У 1999-2004 рр. навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю «перекладач». У 2009 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисерський факультет, курс народного артиста України, народного артиста Росії, професора Едуарда Митницького. Поєднує творчу та викладацьку діяльність (у 2008-2013 роках – у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, на режисерському курсі Едуарда Митницького; від 2018 року – художній керівник курсу заочної режисури). Від 2011 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 2016 році була членом журі Міжнародного фестивалю Edinburgh Fringe (Великобританія). У 2016 році Тамара Трунова стала переможцем конкурсної театральної програми Taking the Stage (організатор – Британська Рада в Україні). Вистава «Саша, винеси сміття» за п’єсою Наталії Ворожбит зайняла 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2017», а «Погані дороги» за п’єсою Наталії Ворожбит – 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2018».
Театральна премія «Київська Пектораль»: вистава «Том Сойєр» була номінантом як «Краща вистава для дітей» (2008), вистава «Пасажир у валізі» за п’єсою У. Хуба «Біля ковчега о восьмій» (2012) стала лауреатом у номінації «Краща вистава для дітей», вистава «Дві пані у бік півночі» була номінантом як «Краща камерна вистава» (2013).
Тамара Трунова – учасниця майстер-класів та фестивалів: «Курбалесія» (2012), Фестиваль молодої режисури (2012, 2013, 2014), Фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» (2012, 2013, 2014, 2016), Workshop Гогольфеста (2013), Черкаська театральна лабораторія (2013-2014), Міжнародний театральний фестиваль «Документ» (2014), Міжнародний фестиваль-лабораторія «Telpa Daugavpils» (Латвія, 2014), Міжнародна партнерська лабораторія (Білорусь, 2015). «Фестиваль театрів» (Львів, 2017), Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (Херсон, 2018). За «Пасажир у валізі» Тамара Трунова була нагороджена Дипломом «За елегантність режисерської форми» на І-му Всеукраїнському фестивалі молодої режисури імені Леся Курбаса (2012). Також Тамара Трунова як автор п’єси «Улун» брала участь у Фестивалі молодої драматургії «Любимівка», де отримала особливу відзнаку журі (2017)
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2010 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Якось саме так склалося
– Яку роль мрієте зіграти?
Не думав ніколи і конкретної ролі не було
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Не брав участь
– Чим любите займатися у вільний час?
Озвучення, дублювання
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Обожнюю солодке
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
З ранніх років почав зніматися в кіно, дебютувавши на екрані в 10-річному віці в серіалі «Серцю не накажеш».
Пізніше, в 14 років, він зіграв помітну роль – Макса – в спортивній драмі режисера Ахтема Сейтаблаєва «Чемпіони з підворіття».
Йому пропонували знятися в популярному проекті «День народження Буржуя» – світила роль сина головного героя (Буржуя), однак тоді, будучи підлітком, Макар відмовився: у нього були інші інтереси.
Після закінчення школи вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Грав на сцені Київського академічного Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – був зайнятий у виставі «Дванадцята ніч». Знявся в картинах «Смерть шпигунам. Прихований ворог» (Юрій Корецький), «Лінія світла» (Лисий), «Коли мене полюбиш ти» (Гоша), «Киборги»(Мажор). Виконав одну з головних ролей в мелодрамі Романа Бровко «Квіти дощу».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1996 року.
У 2004 році нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за кращу жіночу роль фестивалю (к / ф «Гунька»).
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «Краща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя (2007).
Лауреат премії ім. Віри Левицької (2009).
У 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
З 1996 по 2001 рік працював в Київському академічному Театрі юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року (з перервою 2006-2012 рр.)
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
Батько — міліціонер, а мати — косметолог. У 1996 році родина переїхала до селища Немішаєве Бородянського району Київської області.
З третього класу вона співала в народному хорі «Калинка». Пізніше стала брати участь в конкурсах читців віршів. Далі займалася зі своєю сусідкою, яка закінчила театральний інститут. Під її впливом і сама вирішила стати актрисою.
Після 9-го класу Анастасія Пустовіт вступила до акторського коледжу. Вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого вона змогла лише з третього разу і лише на контракт у 2014 році за спеціалізацією «Акторське мистецтво драматичного театру і кіно (жінки, український курс)».
Третій курс навчання оплатила з гонорару за зйомки у серіалі «Коли падають дерева». Після цього її перевели на бюджетне навчання.
Паралельно з навчанням Анастасія Пустовіт грає в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі.
З 2017 року почала зніматися в кіно. Першими роботами стали невеликі ролі в стрічках «Пташка співоча» (Арина) та «Підкидьки-2» (Світлана Писарюк).
У 2018 році зіграла головну роль Лариси в соціальній драмі Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». Також зіграла головну роль у 95-серійному серіалі «Таємниці».
грають декілька акторів
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Дім на краю душі »
