цю виставу
В основі сюжету п'єси «Іфігенія» – майже детективна історія. Загадковий гість Нік Деметріос втручається в життя сім'ї, шантажує Майкла Райана якимись подіями з минулого, все вище і вище піднімаючи ціну за мовчання. Чим може пожертвувати людина заради власного порятунку? Ще стародавні греки показали: дуже і дуже дуже і дуже багато чим. З тих пір, схоже, нічого не змінилося.
Я в захваті від вистави! Вражає все :постановка, атмосфера, декорації, музичний супровід, акторська гра. Незвичні і оригінальні діалоги, рухи. Дуже сподобалась гра акторів, особливо Анастасія Пустовіт, що грала Лексі. Шкода, що на такій геніальній виставі так мало було глядачів. Вистава «дім на краю душі»-прекрасний зразок сучасного театрального мистецтва. Окрім того що видовищна вона і змістовна, розкриваються складні життєві теми і переживання. Рекомендую для перегляду.
Неймовірна вистава, гра акторів просто вражаюча і пронизлива. Прекрасна ідея постановки, декорація на сцені, музика підібрані по темі. Міфологія в основі сюжету, що було закручено як цілий детектив, з неочікуваною розвязкою і драмою вкінці. Кохання і помста в основі вистави, любовний трикутник, терплячість в сімї. Фраза що запамяталась, "женщинам не обязательно использовать свой ум" ) Актори викладалися по повній на сцені, просто браво! Обов'язково пораджу сходити на виставу.
Якщо вам хочеться головоломок. Якщо хочеться гостроти та різних не тривіальних відчуттів, то рекомендую цю виставу. Вона дуже незвичним способом говорить про сім’ю, про наслідки симбіотичних відносин. Вистава вражає своєю відвертістю. Пропонує відчути самі заборонені переживання від підводних каменів сімейних таємниць. «Порятунок тільки в любові, яку ми егоїстично використовуємо її», закриваючи очі на свої жертви заради дотримання сімейного міфу. Вистава епатажна. Викликає багато сильних почуттів, незнайомих або архаїчних почуттів з якими не відразу розумієш, як бути. Але таку відвертість повинен спробувати кожний. Це не передати тільки словами і це не схоже ні на що інше.
люди почали тікати через 20 хвилин після початку. Але колись (once upon a time)одна розумна людина сказала мені: "Щоб сказати, що книга погана треба прочитати ії всю!" Я додивилась. хоча екранізацію підручника "Квантова фізика" я все ще сподіваюсь дочекатись, але сьогодні зрозуміла, що перед виставою варто було прочитати іфігєнію. все, дочитую колобка і берусь за фігєнію. Сюжет цікавий і подача "смачна". я не втікла. я взагалі йшла з однією думкою - порахувати кількість туалетів в театрі (так, я прочитала попередні питання - готувалась;)
Вистава висвітлює одвічні питання кохання, ревнощів, суперництва, заміну батьківської любові на гіперопіку. Весь цей “коктейль” й зпричиняє основний конфлікт п'єси. Щодо акторів: хочу відзначити акторський талант дівчат, які зображають в постановці сестер. Своєю реалістичною емоційною грою вони змушують співпереживати героям, відчути їх страждання власною шкірою. Сама постановка в першому акті видається не дуже зрозумілою, відчуваються спроби надати виставі надсучасного стилю, при тому, що загалом п'єсу сучасною не назовеш. Однак вже у другому акті, з розвитком сюжету, цей символізм починає подобатися та стає більш зрозумілим.
Дія вистави відбувається у відлюдному домі. У ньому живе дивна сім’я зі своїм спокійним укладом. Батько цікавиться тільки своєю роботою і перечитує міфи Древноі Греції, його нещаслива дружина страждає від самотності і топить горе в чарці. У них є двоє доньок, яких батьки оберігають від усього на світі. Але в один день до них в дім вривається гість - знайомий батька сімейства. Він нестерпно хоче помститися йому за гріхи далекого минулого. В результаті чоловік вибирає надто суворе покарання... «Дім на краю душі» - вистава непроста, місцями депресивна, але з глибоким змістом. Її буде цікаво переглянути підготовленому глядачу, який готовий до незвичних режисерських рішень. П’єса ставить перед глядачем ряд філософських питань: на що готова люди заради свого спасіння, яке місце займає людяність, чесність і почуття у нашому житті, чи завжди наші близькі бажають нам добра. Якщо є бажання порозмислити над нашим буттям, тоді вистава вам має сподобатись.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2010 року.
З ранніх років почав зніматися в кіно, дебютувавши на екрані в 10-річному віці в серіалі «Серцю не накажеш».
Пізніше, в 14 років, він зіграв помітну роль – Макса – в спортивній драмі режисера Ахтема Сейтаблаєва «Чемпіони з підворіття».
Йому пропонували знятися в популярному проекті «День народження Буржуя» – світила роль сина головного героя (Буржуя), однак тоді, будучи підлітком, Макар відмовився: у нього були інші інтереси.
Після закінчення школи вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Грав на сцені Київського академічного Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – був зайнятий у виставі «Дванадцята ніч». Знявся в картинах «Смерть шпигунам. Прихований ворог» (Юрій Корецький), «Лінія світла» (Лисий), «Коли мене полюбиш ти» (Гоша), «Киборги»(Мажор). Виконав одну з головних ролей в мелодрамі Романа Бровко «Квіти дощу».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1996 року.
У 2004 році нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за кращу жіночу роль фестивалю (к / ф «Гунька»).
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «Краща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя (2007).
Лауреат премії ім. Віри Левицької (2009).
У 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
З 1996 по 2001 рік працював в Київському академічному Театрі юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року (з перервою 2006-2012 рр.)
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
Батько — міліціонер, а мати — косметолог. У 1996 році родина переїхала до селища Немішаєве Бородянського району Київської області.
З третього класу вона співала в народному хорі «Калинка». Пізніше стала брати участь в конкурсах читців віршів. Далі займалася зі своєю сусідкою, яка закінчила театральний інститут. Під її впливом і сама вирішила стати актрисою.
Після 9-го класу Анастасія Пустовіт вступила до акторського коледжу. Вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого вона змогла лише з третього разу і лише на контракт у 2014 році за спеціалізацією «Акторське мистецтво драматичного театру і кіно (жінки, український курс)».
Третій курс навчання оплатила з гонорару за зйомки у серіалі «Коли падають дерева». Після цього її перевели на бюджетне навчання.
Паралельно з навчанням Анастасія Пустовіт грає в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі.
З 2017 року почала зніматися в кіно. Першими роботами стали невеликі ролі в стрічках «Пташка співоча» (Арина) та «Підкидьки-2» (Світлана Писарюк).
У 2018 році зіграла головну роль Лариси в соціальній драмі Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». Також зіграла головну роль у 95-серійному серіалі «Таємниці».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки. 21 грудня 1990 р. виставою «Я завжди твоя наречена» за О. Іоселіані відбулося офіційне відкриття приміщення театру на Лівому березі.
Театр працює двома мовами. Вистава «Брехня» за п'єсою В. Винниченка (1992 р., реж. О. Балабан) стала першою українською виставою у російськомовному театрі. Новаторський підхід до сценічної інтерпретації української класики сприяв руйнації стереотипів, що склалися у сприйнятті традиційної української драматургії. «Чарівниця» за «Безталанною» І. Карпенка-Карого, (реж. Д. Богомазов), «Олеся» за М. Кропивницьким (реж. Д. Лазорко), «Нехай одразу двох не любить…» за «Ой, не ходи, Грицю…» М. Старицького (реж. М. Яремків) – яскраві сучасні театральні версії найвідоміших українських класичних п'єс.
Театр гастролював у Росії, Грузії, Білорусі, Латвії, Литві, Німеччині. В Україні вистави грали у Дніпропетровську, Одесі, Севастополі, Чернігові, Львові, Івано-Франківську, Полтаві, Тернополі, Дрогобичі, Ужгороді… За період 2000-2004 рр. театр брав участь у різноманітних міжнародних театральних фестивалях: Міжнародному фестивалі країн СНД та Балтії «Балтійський дім» у Санкт-Петербурзі, «Біла Вежа» у Бресті, «Граємо Гоголя» у Полтаві, фестивалях російської класики у Гомелі, Тольятті, Брянську, Міжнародному фестивалі «Херсонеські ігри» у Севастополі, Міжнародному фестивалі «Золотий Лев» у Львові, фестивалі «Добрий театр» у Енергодарі, «Вересневі самоцвіти» у Кіровограді, «Прем'єри сезону» у Івано-Франківську та ін., а також Днях української культури за кордоном (виставу «Трохи вина… або 70 обертів» за Л. Піранделло грали у Парижі та Нансі, а виставою «Майн Кампф» за п'єсою Д. Таборі було представлено київську театральну культуру під час проведення днів культури Києва).
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
