« Божественна комедія... АнДанте »

За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького. Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.

Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Нерозділене кохання руйнує долі чеховських героїв. Теплий літній вечір, публіка збирається на березі річки для перегляду вистави в стилі «нове мистецтво». Її спеціально для своєї коханої Ніни Зарічної придумав та поставив молодий драматург Трепльов. Та всі його зусилля марні. На березі цього романтичного місця і Ніна, і ті, що зібралися споглядати дійство – люди, що страждають від нерозділеного кохання. Перед глядачем розгортаються історії людей, які втратили напрямок, людей з невлаштованими долями та болісними пошуками розуміння...

Одна з найпоетичніших п'єс Лесі Українки «Лісова пісня» є драмою-феєрією. Наш театр дотримується цього жанру, створюючи на сцені справжній фантастичний світ. Це унікальна постановка театру для вечірньої сцени, в якій поєднуються засоби виразності живого виконавця і однієї з найвишуканіших видів театральної ляльки – маріонетки. За задумом постановників місце дії вистави – древнє слов'янське капище, жертовник. У виставі відображено весь календарний цикл ритуальних обрядів стародавніх слов'ян. На очах у глядача змінюються пори року, що символічно перегукується з етапами життя людини – юністю, молодістю, зрілістю і старістю. Всі ці етапи переживають і головні герої драми-феєрії: Мавка, Лукаш, дядько Лев, Мати Лукаша, Килина, Перелесник. У виставі тонко відображено поетичний світ драматургії Лесі Українки і яскраво представлено неповторний фольклорний світ Волині, в який була закохана сама драматург.