Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Дія п'єси відбувається в 18 столітті в часи Руїни. П'єса складається із двох частин: місцем дії першої є Лівобережна Україна, а місцем дії другої є Москва. До оригінальних елементів п'єси також доданий і сучасний елемент — гопники, які мають продемонструвати негативний вплив сучасної Росії на українців а також зв'язати події п'єси із сьогоденням. Окрім безпосередньої участі в виставі, гопники проводять інтерактив з глядачами до і після вистав.
Всі знають відомий вислів "Без минулого немає майбутнього". Всі знають, та чому ж не всі користуються порадою? А для України та українців небажання пам'ятати власну історію виявляється фатальним от уже не одне століття. Нагадати нам про історію та наголосити на важливості вибору кожної людини взялися Леся Українка та Чесний театр у виставі "Бояриня", за однойменною поемою письменниці. Я не знаю категорії людей, якій би я не рекомендувала відвідування "Боярині". По-перше, через гостру актуальність питань, освітлених у виставі. Ви чітко побачите як крок за кроком втрачається воля: спочатку ви одягаєте іноземний одяг та говорите іншою мовою, потім підкорюєтеся чужим традиціям, а потім доводиться відмовитися від батьків та рідних, від незалежності. А що ж далі? Подальше майбутнє таких зневолених людей може відрізнятися. Припускаю, що мало людей від туги за волею та рідним краєм йдуть з життя, як головна героїня Оксана. Більшість "еволюціонують" так, щоб порожнеча від втраченої волі не причиняла жодних страждань. "Що роблять гопніки та чікса в класичній виставі?" - запитаєте ви. Вони, як і Оксана, були позбавлені можливості відстоювати самостійність батьківщини, а може і взагалі не отримали при народженні любові до рідного краю. Вони не вміють відстоювати незалежність та гідність, бо навіщо відстоювати те, чого немає? По-друге, ви будете захоплені грою акторів. І не тільки під час вистави, коли серце просто розривається від співпереживання любові Оксани. Спочатку ніжної, юної та щирої любові до Степана, а потім такої тужливої та гіркої любові до "втихомириної" батьківщини. Але персонажі вас підстерігатимуть до того, як пролунає третій дзвіночок. Бо на порозі театру ви отримаєте шанс поспілкуватися з парою ""харизматичних юнаків"" та ""милою паняночкою"", які навчать вас сидіти навпочіпки, розмовляти по телефону, пити пиво та лузати насіння в театрі. І хто знає, чи шокує вас це спілкування, чи надихне, або ж ви навіть зустрінете однодумця. Так чи інакше, байдужими ви не залишитеся. Та, по-третє, якщо після прочитаного вище ви досі не купили квиточки на "Бояриню", та продовжуєте втрачати шанс побачити відточену роботу світла, звуку, вдалого використання деталей в реквізиті та загального відчуття любові Чесного театру до своєї справи - задайте собі питання: "Яким я бачу моє майбутнє через 5 років?". І якщо не можете дати чіткої відповіді, або відповідь вас не тішить - зверніться за мотивацією до Чесного театру. Вони не дадуть вашим душам заржавіти!
Після вистави «Бояриня», мені захотілось почитати твір, про який я взагалі не чула. Я думала режисер сі сценаристом осучаснили твір, настільки він близький до сьогодення. Але ні. Це таки все написала Леся Українка. Познайомившись з історією написання та поемою, я зрозуміла чому він такий актуальний. Історія про українську дівчинку, доньку знатного козака зі старшин, яка після одруження переїздить до Москви. Але ніякі гроші, ніяке високе становище при дворі, ні кохання милого серцю чоловіка не можуть побороти невимовну тугу за Україною. Сама вистава надихає на роздуми, аналіз помилок в історії України . Актори грали чудово. Особливо сподобалась гра Ганни Сухомлин (Оксана), Владислава Лисака (Степан) та Наталки Кобізької (мати Степана). Вони не грали, вони жили на сцені. Дуже не сподобались «вкраплини» сучасності, коли при зміні місця дії, на сцену виходили гопники: два парубки та дівчина. Їх вульгарність, безтактність, розбещеність на фоні ніжної драми, викликає обурення та запитання: «Що цим хотів показати режисер? Це те за чим сумувала Оксана? Це те чого виборола Україна? Ні! Заради ТАКОГО теперішнього, не треба було проливати кров». Дуже сумно.
Якщо у мене запитають про що вистава Чесного Театру "Бояриня" то моя відповідь - про любов. Саме цим почуттям у різних його проявах пронизано дійових осіб. Це і любов до коханої людини, до сім'ї і, сильнішої ніж всі інші, любов до рідного краю. Надзвичайно красива, мотивуюча, повчальна вистава Чесного Театру за однойменною п'єсою Лесі України - те що потрібно для кожного українця, не залежно від віку, статі чи соціального становища. Вихор емоцій полонить вас від початку вистави та не втихає до її завершення. Відчувається не тільки акторська майстерність (яку, до речі, слід визнати неперевершеною), а і любов до своєї справи кожного з учасників Чесного Театру. Окрім цього варто відзнатичи злагодженість світла та звуку під час вистави, адже саме ці фактори додали проникливості кожному слову та дії на сцені. Не менш важливими є декорації, які виконували роль не тільки меблів, а і деталей-символів, завдяки яким глядачі могли зрозуміти те, що не опишеш словами. Наболілу тему розкрито у виставі додатковими дійовими особами, про яких навіть не підозрювала Леся Українка - гопниками. Талановиті актори в образах гопників зустрічають відвідувачів на вході до театру та на власному прикладі демонструють ті негативні риси, які притаманні багатьом з нас, змушуючи переглянути власну поведінку і цінності. Адже на шляху боротьби за незалежніть та щасливе майбутнє Україні необхідно побороти не тільки зовнішніх ворогів, а що важливіше - внутрішніх, які оточують нас щодня та зводять нанівець всі реформи чи модернізації. Тож рекомендую всім відвідати виставу Чесного Театру "Бояриня", а колективу театру бажаю творчих успіхів та наснаги. З нетерпінням чекатиму нові вистави!
Даний театр відвідую не вперше. Але гра акторів не перестає мене дивувати. Зіграно на високому рівні. Акторська гра була настільки реальною, що всі емоції, які були на сцені, були пережиті мною. Моментами навіть хотілося заплакати, бо настільки була розчулена. Були прості декорації, але в цьому щось було душевне й тепле. Костюми акторів були дуже гарними-українськими... Вцілому, я знову залишилася приємно вираженою... Сподіваюсь, що незабаром потраплю на нову виставу даного театру.)
Народилася 7 серпня 1991 року в селі Рашівка, Гадяцького району Полтавської області. Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв у 2014 році, акторський курс Нінель Антонівни Биченко.
З 2015 року Наталка Кобізька грає у виставах театрального колективу «Чесний театр» (режисерка — Катерина Чепура), а з 2016 року — в українському незалежному театрі «Дикий Театр». У виставі «Афродизіак» режисера Максима Голенко з 2016 року виконує роль Аврори. Зніматися в кіно почала ще в студентські роки. Перша роль — Ганна Сомко у фільмі «Гетьман», що вийшов в широкий прокат в 2015 році. В 2017 році знялась в ролі Данусі у фільмі режисера Альони Дем'яненко «Гуцулка Ксенія».
ЧЕсний театр – київський незалежний театр, що існує на кількох загальних принципах: українська мова, камерність, інтерактив із глядачем, соціальна значимість для українського простору.
Сам театр описує себе так: «Чесний театр – це театральна співдружність тих, хто прагне змінити світ. Без перебільшень і пафосу. Матеріал, який підбираємо для роботи обов'язково містить у собі питання, які є вкрай конфліктними для суспільства. Ми обираємо подібні теми саме для того, аби розв'язати проблеми, осмислити їх, і жити далі з новим поглядом на власний всесвіт. Чесний театр засновано на принципах поваги до самих себе, до своїх колег, і до землі, на якій ми живемо, і на якій творимо. Наш колектив є цілком відкритим для сторонніх поглядів, будь-хто може відвідати будь-яку репетицію, по завершенню поставити будь-які запитання чи висловити зауваження. Репетиції наших вистав відбуваються як в театральних залах, так і на міських площах, в парках та кав'ярнях. Ми експериментуємо і проводимо досліди, закликаючи публіку взяти в них участь».
Майбутній творчий склад Чесного театру зібрався для реалізації постановки драми «Між двох сил» за п'єсою Володимира Винниченка. Переважна більшість акторів, включно із режисеркою Катериною Чепурою, були одногрупниками, які навчалися в КНУКіМ на курсі викладачки Нінель Биченко. Перший показ цієї вистави відбувся в КНУКіМ, оскільки це була дипломна робота режисерки Катерини Чепури. Після цього виставу почали ставити на інших неуніверситетських майданчиках, зокрема у Київському будинку актора. Саме на цій постановці зародився майбутній колектив Чесного театру.