« Бояриня »

Всі знають відомий вислів "Без минулого немає майбутнього". Всі знають, та чому ж не всі користуються порадою? А для України та українців небажання пам'ятати власну історію виявляється фатальним от уже не одне століття. Нагадати нам про історію та наголосити на важливості вибору кожної людини взялися Леся Українка та Чесний театр у виставі "Бояриня", за однойменною поемою письменниці. Я не знаю категорії людей, якій би я не рекомендувала відвідування "Боярині". По-перше, через гостру актуальність питань, освітлених у виставі. Ви чітко побачите як крок за кроком втрачається воля: спочатку ви одягаєте іноземний одяг та говорите іншою мовою, потім підкорюєтеся чужим традиціям, а потім доводиться відмовитися від батьків та рідних, від незалежності. А що ж далі? Подальше майбутнє таких зневолених людей може відрізнятися. Припускаю, що мало людей від туги за волею та рідним краєм йдуть з життя, як головна героїня Оксана. Більшість "еволюціонують" так, щоб порожнеча від втраченої волі не причиняла жодних страждань. "Що роблять гопніки та чікса в класичній виставі?" - запитаєте ви. Вони, як і Оксана, були позбавлені можливості відстоювати самостійність батьківщини, а може і взагалі не отримали при народженні любові до рідного краю. Вони не вміють відстоювати незалежність та гідність, бо навіщо відстоювати те, чого немає? По-друге, ви будете захоплені грою акторів. І не тільки під час вистави, коли серце просто розривається від співпереживання любові Оксани. Спочатку ніжної, юної та щирої любові до Степана, а потім такої тужливої та гіркої любові до "втихомириної" батьківщини. Але персонажі вас підстерігатимуть до того, як пролунає третій дзвіночок. Бо на порозі театру ви отримаєте шанс поспілкуватися з парою ""харизматичних юнаків"" та ""милою паняночкою"", які навчать вас сидіти навпочіпки, розмовляти по телефону, пити пиво та лузати насіння в театрі. І хто знає, чи шокує вас це спілкування, чи надихне, або ж ви навіть зустрінете однодумця. Так чи інакше, байдужими ви не залишитеся. Та, по-третє, якщо після прочитаного вище ви досі не купили квиточки на "Бояриню", та продовжуєте втрачати шанс побачити відточену роботу світла, звуку, вдалого використання деталей в реквізиті та загального відчуття любові Чесного театру до своєї справи - задайте собі питання: "Яким я бачу моє майбутнє через 5 років?". І якщо не можете дати чіткої відповіді, або відповідь вас не тішить - зверніться за мотивацією до Чесного театру. Вони не дадуть вашим душам заржавіти!

Після вистави «Бояриня», мені захотілось почитати твір, про який я взагалі не чула. Я думала режисер сі сценаристом осучаснили твір, настільки він близький до сьогодення. Але ні. Це таки все написала Леся Українка. Познайомившись з історією написання та поемою, я зрозуміла чому він такий актуальний. Історія про українську дівчинку, доньку знатного козака зі старшин, яка після одруження переїздить до Москви. Але ніякі гроші, ніяке високе становище при дворі, ні кохання милого серцю чоловіка не можуть побороти невимовну тугу за Україною. Сама вистава надихає на роздуми, аналіз помилок в історії України . Актори грали чудово. Особливо сподобалась гра Ганни Сухомлин (Оксана), Владислава Лисака (Степан) та Наталки Кобізької (мати Степана). Вони не грали, вони жили на сцені. Дуже не сподобались «вкраплини» сучасності, коли при зміні місця дії, на сцену виходили гопники: два парубки та дівчина. Їх вульгарність, безтактність, розбещеність на фоні ніжної драми, викликає обурення та запитання: «Що цим хотів показати режисер? Це те за чим сумувала Оксана? Це те чого виборола Україна? Ні! Заради ТАКОГО теперішнього, не треба було проливати кров». Дуже сумно.

Якщо у мене запитають про що вистава Чесного Театру "Бояриня" то моя відповідь - про любов. Саме цим почуттям у різних його проявах пронизано дійових осіб. Це і любов до коханої людини, до сім'ї і, сильнішої ніж всі інші, любов до рідного краю. Надзвичайно красива, мотивуюча, повчальна вистава Чесного Театру за однойменною п'єсою Лесі України - те що потрібно для кожного українця, не залежно від віку, статі чи соціального становища. Вихор емоцій полонить вас від початку вистави та не втихає до її завершення. Відчувається не тільки акторська майстерність (яку, до речі, слід визнати неперевершеною), а і любов до своєї справи кожного з учасників Чесного Театру. Окрім цього варто відзнатичи злагодженість світла та звуку під час вистави, адже саме ці фактори додали проникливості кожному слову та дії на сцені. Не менш важливими є декорації, які виконували роль не тільки меблів, а і деталей-символів, завдяки яким глядачі могли зрозуміти те, що не опишеш словами. Наболілу тему розкрито у виставі додатковими дійовими особами, про яких навіть не підозрювала Леся Українка - гопниками. Талановиті актори в образах гопників зустрічають відвідувачів на вході до театру та на власному прикладі демонструють ті негативні риси, які притаманні багатьом з нас, змушуючи переглянути власну поведінку і цінності. Адже на шляху боротьби за незалежніть та щасливе майбутнє Україні необхідно побороти не тільки зовнішніх ворогів, а що важливіше - внутрішніх, які оточують нас щодня та зводять нанівець всі реформи чи модернізації. Тож рекомендую всім відвідати виставу Чесного Театру "Бояриня", а колективу театру бажаю творчих успіхів та наснаги. З нетерпінням чекатиму нові вистави!

Даний театр відвідую не вперше. Але гра акторів не перестає мене дивувати. Зіграно на високому рівні. Акторська гра була настільки реальною, що всі емоції, які були на сцені, були пережиті мною. Моментами навіть хотілося заплакати, бо настільки була розчулена. Були прості декорації, але в цьому щось було душевне й тепле. Костюми акторів були дуже гарними-українськими... Вцілому, я знову залишилася приємно вираженою... Сподіваюсь, що незабаром потраплю на нову виставу даного театру.)