Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Безприданниця – молода, вродлива, але бідна дівчина Лариса Огудалова. Її оточують четверо шанувальників, кожен з яких намагається домогтися її уваги. Це «господарі життя» – великий ділок Кнуров, судновласник Паратов, багатий торговець Вожеватов і «маленька людина» – дрібний чиновник Карандишев. У їхніх стосунках змішується справжня любов, ревнощі, цинічні задуми і гонорові претензії. Лариса ж закохана тільки в одного з них – Сергія Паратова. Він теж відповідав їй взаємністю, але раптово поїхав без пояснення причин. А через рік, коли з відчаю Лариса погодилася на шлюб з Карандишевим, в місто несподівано повертається Паратов. І Лариса безоглядно віддається колишньому пристрасному почуттю…
С первых минут спектакль так увлекает, что ты даже не замечаешь как быстро бежит время, и, огорчаешься, когда объявляют антракт, потому что очень интересно узнать финал. Действия развивается стремительно, никакой тягомотины. Не смотря на трагичность пьесы, в спектакле много юмористических моментов. Актеры - мастера своего дела, очень удачно подобраны. Играли замечательно! Интересные костюмы. Я в восторге от спектакля! Спасибо большое!! Получила море удовольствия от просмотра!
Вчора побувала на виставі Безприданниця. Версія. Цікава і захоплююча вистава! Постановка, гра акторів гідна вищої похвали. Головна героїня безприданниця - Огудалова Лариса Дмитрівна полюбила судновласника Паратова Сергія Сергійовича. Незабаром Паратов терміново виїхав у невідкладних справах. Лариса рік страждала, рік не могла забути. І зважилася вийти заміж за першого зустрічного, Карандишева. Але знову з'явився Паратов зі словами: ""Залиш все, я твій!"" Лариса, повіривши словам Сергія Сергійовича, погодилася на прогулянку по Волзі. Після прогулянки Паратов зізнався, що заручений. Після такого зізнання, Лариса бажає для себе тільки смерті. Розлючений ревнивець Карадишев не зміг пробачити Ларисі ганьби, і не підозрюючи виконав заповітне бажання дівчини. Вистава мені дуже сподобалась. Якщо буде можливість, обов'язково піду ще вдруге.
Я аплодую стоячи та довгий час! Браво! Та так хочеться крикнути «А можно щє раз!» Дійсно, «версія», дійсно фарс, але трагедія ледве відчувалась, зараз поясню чому! Я дивилась фільм «Безприданниця» та, як пам‘ятаю, плакала на кінці дуже довго, але подившившись «версію»-чомусь ні! Так, сумно, але це той спектакль, після котрого емоції змішані! Неочікувано перший акт сміялась вся зала, гумор, який був доречний, легкий... ось за рахунок цього не відчувалась «трагедія» зі сльозми у другому акті, і це для меня було приємним аспектом. Сюжет вистави пробуджує думки про кохання і усі витікаючи з нього, стосунки, поступки, дії жінок і чоловіків, як хотілось би і як відбувається... любити, але не губити себе, важко, але наслідки можуть бути непередбачуванні! Згадала вислів: «Коли в театрі живе лише класика-він на шазі від закриття»! Я за новизну, за новий подих та подих по-новому! Може для покоління старшого віку-вистава буде абсурдною, але саме для меня-це класика через призму сучасності! Браво акторам! Юрій Радіонов-молодий та талановитий! Неперевершена гра!
В цілому пєса цікава, доволі круто показано проблему не розділеного кохання, при цьому с гумором. Це не давло заскучити. Повина відзначити гру актора, що грає Карандишева. Повина замітити, що актор взаємодіє із залою що підкупляє. І дуже добре відігрує емоції і їх зміну. З мінусів, занад-то затягнутий сюжет, деякі сцени були не зрозумілі і зал трохи починав нудьгувати. Ще хотілось би звернуть увагу, на коня який виглядав із-за куліс. Це була фішка постанови.
У 1999-2004 рр. навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю «перекладач». У 2009 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисерський факультет, курс народного артиста України, народного артиста Росії, професора Едуарда Митницького. Поєднує творчу та викладацьку діяльність (у 2008-2013 роках – у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, на режисерському курсі Едуарда Митницького; від 2018 року – художній керівник курсу заочної режисури). Від 2011 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 2016 році була членом журі Міжнародного фестивалю Edinburgh Fringe (Великобританія). У 2016 році Тамара Трунова стала переможцем конкурсної театральної програми Taking the Stage (організатор – Британська Рада в Україні). Вистава «Саша, винеси сміття» за п’єсою Наталії Ворожбит зайняла 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2017», а «Погані дороги» за п’єсою Наталії Ворожбит – 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2018».
Театральна премія «Київська Пектораль»: вистава «Том Сойєр» була номінантом як «Краща вистава для дітей» (2008), вистава «Пасажир у валізі» за п’єсою У. Хуба «Біля ковчега о восьмій» (2012) стала лауреатом у номінації «Краща вистава для дітей», вистава «Дві пані у бік півночі» була номінантом як «Краща камерна вистава» (2013).
Тамара Трунова – учасниця майстер-класів та фестивалів: «Курбалесія» (2012), Фестиваль молодої режисури (2012, 2013, 2014), Фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» (2012, 2013, 2014, 2016), Workshop Гогольфеста (2013), Черкаська театральна лабораторія (2013-2014), Міжнародний театральний фестиваль «Документ» (2014), Міжнародний фестиваль-лабораторія «Telpa Daugavpils» (Латвія, 2014), Міжнародна партнерська лабораторія (Білорусь, 2015). «Фестиваль театрів» (Львів, 2017), Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (Херсон, 2018). За «Пасажир у валізі» Тамара Трунова була нагороджена Дипломом «За елегантність режисерської форми» на І-му Всеукраїнському фестивалі молодої режисури імені Леся Курбаса (2012). Також Тамара Трунова як автор п’єси «Улун» брала участь у Фестивалі молодої драматургії «Любимівка», де отримала особливу відзнаку журі (2017)
Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1996 року.
У 2004 році нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за кращу жіночу роль фестивалю (к / ф «Гунька»).
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «Краща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя (2007).
Лауреат премії ім. Віри Левицької (2009).
У 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1994 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Більше нічого не цікавило))
– Яку роль мрієте зіграти?
В якій були б всі прояви людської натури)
– Чим любите займатися у вільний час?
Різним. Найбільше люблю гуляти і дивитись на небо).
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Подобаються прикольні люди які вирізняються з загалу)
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
У 1979 році закінчив Харківський державний інститут мистецтв ім. І.П. Котляревського (нині Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського).
1979-1994 - артист Запорізького театру юного глядача, один із засновників цього театру.
1994-1995 - артист Московського камерного театру.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
У 2014 році присвоєно почесне звання «Народний артист України».
З 2004 року викладає акторську майстерність у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого на кафедрі режисури і майстерства актора (курс Е.М. Митницького, курс Д.М. Богомазова).
1974 - 1988 - актор Кримського академічного драматичного театру ім. М.Горького
1988 - 1990 - актор Київського Молодіжного театру (нині Молодий театр).
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1990 року.
З 2010 року обіймав посаду заступника директора, а з 2014 по 2016 - директора-розпорядника театру.
У 1998 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль»
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Порфирія Петровича у виставі «Голубчики мої! ..» за творами Ф. Достоєвського і А. Володіна (2007).
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Учителя гнусу в спектаклі «Співай, Лоло, співай!» за романом Г. Манна «Учитель Гнус» (2015).
У 2018 році присвоєно почесне звання "Народний артист України".
У дитинстві захоплювався різними видами спорту, зокрема, вільною боротьбою, баскетболом, волейболом. У шкільній команді виборов кубок з КВН серед школярів України в Одесі.
У 2008 році закінчив Запорізький національний університет (факультет театрального мистецтва).
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2008 року.
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
У 1995 закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (в той час — Київський інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого), навчався на курсі народного артиста України Миколи Рушковського.
З 1997 працює у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
У 2009 разом з актором та режисером Олександром Кобзарем написав інсценування та поставив спектакль «Граємо Чонкіна» (рос. Играем Чонкина) – за романом Володимира Войновича «Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна».
Регулярно бере участь у дублюванні іноземних фільмів для українського прокату. Голос Андрія можна почути в таких мультиплікаційних та художніх фільмах: «Шрек Третій», «Шрек назавжди», «Мадагаскар 2», «Мадагаскар 3», «Кіт у чоботях», «Гангстер», «Операція „Валькірія“», «Завжди кажи „Так“», «Грім у тропіках», «Безславні виродки», «Копи на підхваті», «Гаррі Поттер та смертельні реліквії», «Місія неможлива: протокол „Фантом“», «Вище неба», «Похмілля у Вегасі», «Джанґо вільний» та ін. В українських кінотеатрах голосом Андрія Самініна майже постійно говорить Джонні Депп («Вороги суспільства», «Турист», «Джек і Джилл», «Похмурі тіні», «Мачо і ботан»).
Одружений з Лесею Самаєвою – акторкою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Українська акторка театру та кіно, Заслужена артистка України.
В ранньому дитинстві мріяла стати професійною балериною, однак батько випадково записав її у драматичний кружок. За словами самої акторки, вона про це не шкодує.
З 1973-1975 працює у Миколаївському драматичному театрі ім. Чкалова, з 1975 по 1988 — у Кримському академічному російському драматичному театрі ім. М. Горького, з 1988 по 1992 — у київському Молодіжному (нині Молодому) театрі.
З 1992 — акторка Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Одружена з Олександром Ганноченком — актором Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Має двох дітей від нинішнього шлюбу.
Народилася Ксенія Ніколаєва в родині акторки Ганни Ніколаєвої.
В 1979 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Миколи Рушковського.
З 1980 по 1994 роки працювала в Київському академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1994 року.
Лауреат Всеукраїнських конкурсів чтеців в 1992 і 1993 році. Лауреат Київської театральної премії «Бронек» (2009).
Бере участь в програмах благодійного фонду «Рідний дім», є членом опікунської ради.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2010 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Якось саме так склалося
– Яку роль мрієте зіграти?
Не думав ніколи і конкретної ролі не було
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Не брав участь
– Чим любите займатися у вільний час?
Озвучення, дублювання
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Обожнюю солодке
З 1996 по 2001 рік працював в Київському академічному Театрі юного глядача на Липках.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року (з перервою 2006-2012 рр.)
У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії, професора Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2008 року.
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України, нар. артиста України Л.С. Танюка.
2003 - 2011 - артист Київського театру «Вільна сцена».
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2011 року.
Актор Театру на Подолі.
Працює в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з 2010 року.
Працює в Театрі на Подолі з 2018 року.
Учасник музичного гурту «КукаТаБанда» керівник Михайло Кукуюк. Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник.
Учасник музичного гурту «Дичка» керівник Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст.
Учасник музичного гурту «Swich on the light» керівник Валентин Бойко. Флейта, вокал.
Учасник музичного гурту «Furman band» керівник Олексей Великий. Акордеоніст, соліст.
Артистка-вокалістка Київського національного академічного театру оперети.
У 2004 році стала лауреатом всеукраїнського конкурсу «Нові імена».
Вперше вийшла на сцену оперети в ролі Попелюшки «Карнавал казок в Україні», Дюймовочки «Дюймовочка». Потім зіграла Лізу у «Вогнях рампи», а також зайнята у виставах: «Білосніжка та семеро гномів» В.Домшанського (Білосніжка), «Чіполіно» В.Домшинського (Чіполліно), «Маріца» І. Кальмана (Ліза), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (Лялька), «Сільва» І. Кальман (Стассі), «Голандочка» (Еллі), «Карнавал казок в Україні» (Попелюшка), «Лампа Аладдіна» (Бад аль Будур), «Дюймовочка» (Дюймовочка), «Сорочинський ярмарок» О. Рябова.
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.