Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Безіменна зірка »
На пероні провінційного вокзалу випадково зустрілися скромний учитель та вишукана дама. Серця молодих людей, які належать до різних світів, з’єднав спалах взаємного кохання. Вони проводять разом лише одну ніч під зірковим небом. Та ці декілька годин освітлюватимуть все подальше їхнє життя.
У виставі глядач знайде не лише ліричні, але й гострокомедійні сцени, насичені іронією і простодушним гумором.
Він і Вона зустрілись у вагоні СВ, здавалось би, – банальний сюжет. Можливо. Але чому Вона ховає в валізі револьвер, а Він здригається від телефонного дзвінка? І хто ті люди, що з’являються та зникають? І чи люди вони взагалі? Майже детектив на дві дії з танцями, бійками та любов’ю чекає на вас у ліричній комедії «Кінцева станція – «Кохання».
Вони давно розлучилися. Вона спокійна, врівноважена і по-своєму щаслива... без нього. У неї - успішний чоловік, налагоджений бізнес, двоє дітей. Його життя теж залагодилося в повсякденних турботах: роки буденності притупили біль зради... Але раптовий телефонний дзвінок порушує звичний плин життя, повертає їх у минуле і змушує поставити всі крапки над «i». Чи можливо повернути те, що здавалося вже назавжди втраченим? Одна жінка і двоє чоловіків. На перший погляд – звичайний любовний трикутник. Але один з персонажів йде на ризикований психологічний експеримент. Ось тут-то і настає іспит для кожного з героїв, де вибір вкрай жорсткий: порядність і підлість, честь і зрада... І класична любовна історія переростає до фіналу в захоплюючий трилер.
«...На вулиці до молодого чоловіка, який поспішає на ділову зустріч, раптом з проханням про допомогу звертається незнайома жінка. Вона пропонує йому гроші, але не каже прямо, яка послуга їй необхідна. Згодом з'ясовується, що їй потрібна... «суща дрібниця»... Яка?.. Про це глядач дізнається, відвідавши нашу виставу, під час якої відбудеться багато цікавого і несподіваного». (Д. Морозов) «Ненормальна» - це жорстка історія, часом трагічного, часом комічного змісту, що тримає глядача в напрузі до останньої репліки. Недарма кажуть: якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Жінці і справді нічого не може завадити... окрім любові.
П'єса, у якій два персонажі – Цензор і Автор. Цензор робить свої зауваження, Автор редагує свій текст. І далеко не завжди ці виправлення шкодять драматургічному матеріалу, який розглядається. Долаючи труднощі, авторська фантазія вирує! А деякі ідеї від Цензора взагалі на зразок «зумисне не вигадаєш». Окрім «роботи» над комедійною п'єсою, вони провадять цілком життєві розмови. І, оскільки майже тиждень щодня «працюють» пліч-о-пліч, розкриваються їхні характери. В'їдливо-відповідальний Цензор («Я не маю почуття гумору зовсім») і запопадливий, готовий зробити все, аби п'єсу взяли, Автор. Покірність драматурга – це спосіб боротьби з цензурою, усі прискіпування до п'єси перетворюються у жарти, і Цензор (позбавлений почуття гумору!), як не дивно, стає співавтором цих жартів ... АЛЕ як змінюється до фінального діалогу-поєдинку ставлення Цензора і до Автора, і до його комедії, та й до самого театру... А текст п'єси водночас можна розбирати на цитати! Мистецтво змінює людей, сміх лікує. А, як відомо, у сміху, як і в суперечці, народжується істина.
Отже, уявіть, в помешканні ветерана в’єтнамської війни з’являється не одна жінка, а цілих три. І всі вони дуже різні. Актриса, громадська активістка і менеджер з продажу нерухомості. Різні життя, різні світогляди, різна віра і нічого спільного, окрім нестримного бажання кожної довести, що вона «THE BEST»! І все це – у виконанні улюблених акторів Театру Франка!
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру.
Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб), до якої входили молоді режисери й актори.
На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести «Березіль» як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова.
У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення у «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, а потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша.
Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. У 1947 році театр одержав звання академічного. Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР.
1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. 1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру.
Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року.
У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років.
З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка.
Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981) та Олександра Бєляцького (1983–1989). 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу – «Млин щастя» В. Мережка. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін.
У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях «Березіль-93» (Харків), «Золотий лев» (Львів), «Мистецьке березілля» (Київ). У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак.
У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО. Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів.
З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік.
З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією.
У 2013-18 рр. художнім керівником театру був народний артист України Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали.
З кінця 2019 р. на посаду головного режисера повернувся заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією, активну участь в міжнародних театральних фестивалях.
« Безіменна зірка »
