Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Бери од жизні всьо »
Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi.
Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз.
Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.
Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».
«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).
Вистава про сьогоднішній день. Хто рухає «колесо історії»: люди, які вміють робити гроші або ж інтелігенція, праця якої оплачується мінімально? Відповідь на це питання Ви будете шукати разом з персонажами п'єси, сміючись крізь сльози.
На машині без гальм дві чарівні дами мчать ... на цвинтар! Щоб відзначити День пам'яті чоловіка одне з них. Але! Коли вони приїжджають, то бачать – біля пам'ятника вже лежать квіти. Ви думаєте, що події розгортатимуться в цьому напрямку? Частково – так. Але тільки частково! Парадоксальність комедії «Дура, це любов!» – в самих дам. У їхньому житті було все, і печаль теж, але про неї в спектаклі – побіжно, тільки щоб зрозуміліше стали характери героїв, їх відчайдушність, відвага і невичерпне почуття гумору. Вражаюча любовна історія ... Детектив ... Призводять до здивування герої ... Приголомшливий гумор ... Чого тільки немає в цій комедії!
Запальна комедія від кращого бродвейського комедіографа останнього десятиріччя – Кена Людвіга. Майстерно виписаний сюжет, в якому є все для блискучої комедії положень – несподівані переодягання, спадкоємці, пісні, танці і, звичайно, пристрасне кохання – не відпускатиме Вас впродовж всієї вистави.
Два провінціали з пристрастю до алкоголю Віктор і Павлік мріють про бабло, ТВ-шоу та участь у порнушці... І це той випадок, коли "мрії збуваються". Але чи на краще це? І які висновки вони зроблять у фіналі? Вистава про буремні 90-ті, досвід куріння "травки "в гуртожитках кулька, щоденні перипетії молодих мам, досуг вчительок та інше - у цій феєричній виставі) Вона з тих, про які кажуть "на любителя": з нецензурною лексикою, відвертими діалогами, гола правда та "життя, яким воно також буває"
Уже около года радует новая-старая локация,Довженко центр,что на Васильковской,1(м.Голосеевская),фасад пока не тронут,но внутри фвнтастически современно,креативно и грамотно!получилось очень привлекательное арт-пространство,где можно и фильмы показывать,и спектакли,и различные перфомансы проводить.Очень удобное расположение(буквально десять метров от метро),очень стильный интерьер,очень творческая атмосфера!здесь из недавних мероприятий проходили в течение нескольких месяцев кинопоказы Oldschool с украинскими фильмами соц.реализма 30-х годов,на этой площадке работает Дикий театр,эту же сцену использует и театр Золотые ворота(все же основная сцена на ул.Шелковичной 7а крошечная,вмещает человек 50,а здесь зал на 300 зрителей,некоторые спектакли не терпят камерности,а этот был именн такой).Выбирая спектакль "Бери од жизні всьо",я понимала что меня ожидает и на что я могу расчитывать,ибо хорошо знаю чем известны и почему любимы народом авторы Руслан Горовый и Татуся Бо.не так давно я присутствовала на такой своеобразной читанке пьес Татуси Бо на сцене Золотых ворот,потом сама Татьяна читала свои искрометные и хулиганские стихи и це було неперевершено!В принципе весь спектакль это сцены из нашей жизни(акцент сделан на жизнь глубокой провинции,поэтому зрителя ожидает полтора часа утомительного суржика,низкопробного юмора и аматорской "в полноги" игры артистов,кроме конечно Виталины Библив,она просто не умеет играть плохо и блестяще справляется с любыми задачами!остальные артисты во главе с молоденькой режиссершей Таней Губрий собрались,что-то там изобразили ,надеюсь,сами хоть какое-то удовольствие получили и разбежались по своим делам,такой себе междусобойчик.Все же данная работа имеет свою целевую аудиторию,молодежи нравилось,периодически было действительно смешно,но лучше наслаждаться перлами Татуси Бо(она же Татьяна Борисенко),подписавшись на ее страничку в фб,лично я именно так и поступила!
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
Закінчив Київський Національний Університет Культури і Мистецтв майстерні Ходос Валерії. У 2020 році закінчив Київський Національний Університет Театру Кіно і Телебачення ім Карпенка-Карого, майстерня О.С. Замятіна.
Працював в Івано-Франківському Національному театрі ім. Івана Франка, у Київському Академічному Театрі «Золоті Ворота». У театрі Актор задіяний у виставі «7 розгніваних джентельменів», «Здрастуйте, я ваша тітонька».
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
Займався футболом, три роки провчився на юриста, щоб зрозуміти, що хоче бути актором.
Навчався у КНУКіМ (майстерня Самініної А.Є.).
Грає у Дикому театрі «Гей-парад». Театр «Золоті Ворота» – «Бери од жизні всьо».
Роботи в театрі «Актор»: «7 розгніваних джентльменах», «Ніч перед Різдвом», «Здрастуйте, я ваша тітонька».
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
« Бери од жизні всьо »
