Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Бабине літо »
Айвон Менчелл - один із найпопулярніших американських комедіографів нашого часу. Він є автором низки п'єс і кіносценаріїв. Знайомий глядачеві насамперед, як творець американського першоджерела телесеріалу "Моя прекрасна няня".
"Бабине літо" - смішна і зворушлива історія трьох жінок із Нью-Йорку, яким вже "добре за п'ятдесят". Дружні взаємини пов'язують їхні родини протягом багатьох років. Кожна їхня зустріч - це каскад комічних ситуацій, у яких яскраво проявляються характери трьох неординарних персонажів. Сміх, сльози, любов, радість і смуток проходять крізь усе їхнє життя. Тонкий, витончений сюжет п'єси пронизаний теплом і неповторним гумором.
"Бабине літо" - незабутнє театральне видовище з яскравими персонажами у виконанні блискучих акторів, чудовими декораціями, костюмами та музикою.
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Пам'ятайте комічну домоправительку / домомучітельніцю зі старого мультика? Забудьте! Перед вами зворушлива і глибока історія про жіночу долю, кохання і мрії! Приходьте і ви почуєте справжню історію незрівнянної Фрекен Бок!
За п`єсою І. Горовіца «Моя літня пані» Отримавши квартиру у спадок, він знаходить у ній двох жінок. Отже, спокійне життя йому не світить – із сімейних шаф дістаються приховані роками скелети й відкривається така незручна правда... Цей заповіт повністю перевернув його життя. Чи вдасться врешті-решт учасникам історії зберегти людяність та пробачити любов?
З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.
Наді́я Дми́трівна Кондрато́вська — українська актриса театру і кіно, народна артистка України (2018), лауреат премії «Київська пектораль» (2008 і 2013).
1968—1969 — навчання в Естрадно-цирковій студії при Львівському державному цирку.
1974 — закінчила Київський інститут театрального мистецтва (викладач О. Соломарський).
1969—1970; 1974—1978 — актриса Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
З 1978 — актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
Яремчук Лідія Григорівна — українська акторка. Народна артистка України (1999). Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1983).
Народилася 8 грудня 1945 р. в Києві. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1968).
Акторка Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки (грала у виставах: «Камінний господар», «Кафедра», «Гравець», «Вишневий сад», «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічках» та ін.).
У 1980-1995 роках працював актором Київського театру юного глядача.
У 1995 році Олександр Гетьманський перейшов до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 2004 року він актор Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
1983-1987гг. – Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К. Карпенко-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого).
1987-1991 рр. – Новосибірський театр «Червоний факел» (Росія)
1991-1996 рр. – АБДТ ім. Горького (нині БДТ ім. Г. А. Товстоногова), м. Санкт-Петербург (Росія)
З 1.10. 1996 г. – Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Бабине літо »
