Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Білка, яка прожила 100 років »
Ви колись бували у Швеції? Навіть, якщо ні – то ви точно маєте знати, що столиця Швеції – затишне місто Стокгольм. У самісінькому центрі Стокгольму є надзвичайний парк, що носить назву «Скансен» і в цьому парку живе дуже багато білок. Тваринки вони милі та смішні, але мають облізлі хвости, бо недоїдають. «Як так? Їх же напевне годують туристи» – подумаєте ви і будете мати рацію. Але у білок в парку «Скансен» просто жахлива пам’ять: вони ховають горіхи і потім забувають де їх закопали, тому і голодують.
За цими білками дуже любить спостерігати головна героїня цієї вистави, яка нічого не забуває. Все 20 сторіччя, вона вчилася любити і відпускати тих, кого полюбила, вчилася приймати себе і оточуючих. Хтось сприймав її, а хтось просто не помічав, що вона існує. Її життя здається маленьким та незначним у масштабі подій цілого століття, але хіба так буває, щоб чиєсь життя було неважливим?
Її життя – сентиментальна, затишна, весела і зворушлива історія тривалістю у 100 років. Вона довго шукала, кому ж довірити свої секрети. Шукала когось, хто зможе зрозуміти її, когось хто здатен розповісти її історію в театрі. Цим «кимось» виявився режисер Стас Жирков, який одного дня годуючи білок у Маріїнському парку раптом зрозумів, що настав час світові дізнатися про Білку, яка прожила ціле століття.
Вона говоритиме з вами зі сцени театру «Золоті ворота» голосом Віталіни Біблів, використовуючи її почуття гумору та фантазію. То як? Ви готові почути неймовірну історію однієї маленької і незначної білки, яка прожила сто років?
« Горобець, що гарчить. Едіт Піаф »
Моновистава
« Розстріляні Від(ро)дження »
« Бережіть Флорес »
Комедія
« Містер Моджо Райзен »
Моновистава
« Небесна геометрія »
Притча
Я в захваті від акторської гри Віталіни. Вона грала так, що не можливо було відірватися. Хотілося чути кожне слово! Вона розповідала різні історії з життя, які або викликали сміх, співчуття, або навіть жах, смуток. Після вистави відчувала печаль, весь час згадувала сюжет, з чимось погоджувалась, щось намагалася зрозуміти. У виставі грає одна актриса. І вона розповідає про своє довге складне життя. Ця розповідь неймовірно захоплююча. Часом смішна, часом сумна і навіть страшна. Героїня – ровесниця буремного 20-го століття. І пережила складні часи. Вона виросла у тяжких умовах, піддавалась насильству, шукала любов, втрачала близьких, та попри все це, залишалася з гумором, вірою у життя і людей. Героїня під час вистави перевтілювалася то в маленьку дівчинку, то в молоду жінку, то в стару бабусю. Всі ці перевтілення були зрозумілі і доречні. Актриса жила на сцені! Вона пила вино і чай, смакувала оселедець, палила, танцювала і показувала нам своє життя і життя близьких. Будь-який предмет декорацій був мистецьки використаний. Весь час було цікаво, а що за цими або іншими дверцятами, які вона відчиняла. З самого початку актриса заволоділа увагою глядачів, кидаючи нас в емоції то вгору, то вниз, і ми були повністю під магією її гри – плакали і сміялися разом з нею. Щиро вдячна театру і актрисі за пережиті емоції. За глибину.
Одразу виникаю ефект відвідувача магазину ІКЕА. Декорації в стилі скандинавського хюґе. Потім з'являється неймовірна білка вбрана у модний пуховик. І захоплення лише зростає. І так буде всю виставу. Це моновистава (що дуже складно для актора), з великою кількістю тексту та емоцій, це робить її більш відвертою. Актор відкритий як на сеансі у психолога, ще так близько до глядача, що будь-яка хибна емоція буде помітна. І саме в цій виставі акторка буде відверта на всі 100 відсотків, що викликає тільки захоплення і співпереживання. Сюжет розкриває нам різні етапи життя однієї людини. Про проблеми батьків і дітей, про внутрішні конфлікти, про щире кохання, і що можна дозволити собі закохатися. Про події, які залишають рубці на душі. Акторка органічно виглядала, як в ролі білки, так і в ролі маленької дівчинки, чи старої бабусі. І ці перевтілення іноді були дуже різкі, але ніяк не плутали глядача. У всіх рухах була легкість. Цілісна гра, яка передала багато емоцій, характерів для глядача. Костюм білки він неймовірний. Одразу вся жіноча частина захотіла мати такий пуховик. Все таке біле і чисте, що в принципі налаштовує на позитивну ноту. В мене були приємні враження від початку і до кінця. Все в цій історії наштовхувало мене на думки, що все буде добре і позитивно. Білого і чистого в нашому житті дуже багато, варто тільки це побачити в собі. У цієї вистави немає обмежень. Вона відверта і чесна, тому буде цікаво різному глядачу незалежно від статі, віку і т.д..
У виставі «Білка, яка прожила 100 років» фрекен Бок уже на схилі своїх літ розповідає про своє минуле та про всі визначні моменти у своєму житті. Стас Жирков та Віталіна Біблів зробили неймовірне — вони змогли прикувати очі всіх глядачі на годину 45 хвилин до однієї актриси та однієї життєвої історії. Увагу глядачів Віталіна не відпускала ні на мить завдяки майстерному перевтіленню в різних персонажів та в саму себе різного віку. Вже під кінець вистави актриса стає такою рідною та близькою, що її не хочеться відпускати навіть після третього виходу під крики «Браво». І не лише актриса стає близькою, але й декорації, в яких опиняється героїня. Сцена — це маленька затишна кухня в білих тонах, у якій кожен елемент інтер’єру використовується у виставі.
Закінчив акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Стас Жирков разом із Ксенією Ромашенко заснували незалежний театр «Відкритий погляд».
У 2011 році Жирков став лауреатом театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий режисерський дебют» – вистава «Наташина мрія» Ярослави Пулінович.
З 2014 року – художній керівник театру «Золоті ворота».
Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса.
У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» – сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя».
У 2014-2017 рр. викладав режисуру у Київському національному університеті культури та мистецтв.
З 2016 року очолює напрям молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України.
Багаторазовий лауреат театральних премій та міжнародних фестивалів. Зокрема, вистави «Сталкери» та «Слава героям» у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».
У 2017 році був нагроджений почесним званням "Заслужений артист України".
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
« Білка, яка прожила 100 років »
