Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Білі мотилі, плетені ланцюги »
Вистава не має конкретного сюжету. Вона складається з галереї жіночих образів, поданих у різних іпостасіях, що разом узяті відтворюють життя Людини, яка проходить усі випробування долі. У важку хвилину Вона намагається згадати мамину пісню, повернутися до втраченого дитинства, до своїх джерел.
Але повернутися можна лише до могил, над якими вітер навесні розносить білий вишневий цвіт. Це театральна рефлексія на тему любові і страждання, гріха і покути, зневіри і надії, з ритмом і ритуальними піснями Карпатського регіону.
«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.
Вистава за п'єсою Лідії Чупіс «Життя на трьох». Мелодраматичний трагіглюк. Ви колись бачили себе у дзеркалі? А коли те дзеркало давно розбилося, а ви все одно себе бачите? І це відображення живе своїм життям, таким, про яке ви напевно мріяли, але не досягли. А ще є кохання – таке ж омріяне і недосяжне. Може настав час зустрітися всім утрьох?
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Людина у кімнаті. Так просто, так зрозуміло... І можна пройти повз, а можна затриматися і спробувати її почути. Вистава, яка не потребує пафосних слів. Це історія про людину, яка жадає людського тепла та дотику... «Людина у кімнаті» – безпрецедентна подія в Україні! Акторська гра – метод Майкла Чехова у дії! Кожне слово, рух і навіть подих можна роздивлятися з позиції Психологічного жесту, який ще недавно здавався нам чимось незрозумілим та містичним. Техніка, якою «жонглюють» американські та європейські актори, віднедавна з'явилася і в Україні. У червні на сцені «Сузір'я» глядач побачить результат роботи із загадковим методом Майкла Чехова, де активна уява породжує атмосферу та відчуття живої гри. Проте не тільки актори використовують доробок Чехова, але і сама режисер відверто користується режисерським розбором, яким поділився зі світом великий актор та педагог. Перформанс, у якому возз'єдналися «чотири брати» Майкла Чехова: почуття легкості, краси, форми та почуття цілого на сцені театру... Для режисера Алєсі Савченко «Людина у кімнаті» – ювілейна 10-та вистава і перша, поставлена українською мовою. Також у перформансі використовується пластика рук, що стало результатом етюдної роботи разом з актрисою Маріанною Модоло. Кохання, пристрасть, жага до життя – це іноді просто слова. «Людина у кімнаті» відкриває нам екзистенціальний, глибокий світ душі людської, яка просить торкнутися до її «оголених струн».
Це історія про те як жінка пройшовши багато всього у своєму житті, прагне повернутися до мами, у своє дитинство, але повертається лише до її могили. Всі свої емоції героїня дуже чуттєво передає через звуки та рухи, а вірш про білий вишневий цвіт на могилі, який розносить вітер, примушує задуматися. Я повірив усім емоцієм героїні. Дуже імпульсивна вистава протягом якої пронизували різні емоції, і смуток, і хвилювання, місцями радість, але загалом це вистава протизана темою щастя буття.
Режисер, історик театру, театральний критик, етнограф. Кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Закінчила театрознавчий факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії(тепер Санкт – Петербург,1992р.).
Працює на посаді старшого наукового співробітника відділу мистецтв Інституту народознавства Національної академії наук України(Львів).
Автор наукових монографій: «Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX - початку XX століть.(Київ. 1993). «Театральна юність Леся Курбаса»(Львів. 1993). Монографія «Лідія Данильчук: дорога до себе» (Вроцлав,Польща. 2015).
В 1995 році разом з акторкою Лідією Данильчук створили в місті Львові Незалежну Творчу Майстерню «Театр у кошику» . Ірина Волицька є художнім керівником і режисером цього театру. Поставила 13 вистав, з української, зарубіжної і сучасної драматургії: Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, Вільям Шекспір, Матей Вішнєк, Єжен Йонеско, Есхіл. Вистави театру часто беруть участь в Міжнародних театральних фестивалях і отримали добрі відгуки української і зарубіжної театральної критики.
В 1978р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого акторський курс нар.арт. України , професора Ірини Олександрівни Молостової. З 1978р. по 1990 р. працювала в Одеському українському театрі ім. Жовтневої революції. За цей період роботи зіграла чимало яскравих головних ролей з української
класики, сучасної драматургії . за що була нагороджена преміями СТД України. Цікаві акторські роботи створені акторкою в телевізійних виставах на Одеському телебаченні .Лідія Данильчук належить до унікальних акторок українського театру. Діапазон зіграних нею ролей надзвичайно широкий. Це актриса виразно драматичного, навіть трагедійного обдарування, якій, разом з тим, притаманні риси характерного і комедійного плану та інтелектуальне осмислення кожної ролі. Образи, створені у виставах «Театру у кошику», відзначаються експериментальністю, новаторством, внутрішньою експресією, оригінальним пластичним виявом і яскравою естетичною формою. Особливо значущими роботами Л. Данильчук є ролі на матеріалі української класики, де найбільше проявилася національна самобутність актриси, модерність інтерпретації та переосмилення традицій. Мистецтво Л. Данильчук глибоке національне за своєю суттю і сучасне за естетичним виразом. Воно щоразу викликає резонанс як у вітчизняній, так і зарубіжній пресі, досліджується науковцями-театрознавцями. Високий рівень майстерності актриси, а також її громадянську позицію засвідчують численні нагороди на престижних європейських фестивалях.
«Театр у кошику» був створений в 1997 році режисером Іриною Волицькою та актрисою Лідією Данильчук як незалежне, некомерційне творче об’єднання, що протягом 7-ми років існував на власному ентузіазмі без жодної державної підтримки. З 2004 по 2012 рік стає творчою майстернею Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
На сьогодні є Громадською Організацією Творча Майстерня «Театр у кошику» в місті Львові. Театр не має свого приміщення і показує свої вистави на різних театральних площадках, музеях, галереях і на театральних фестивалях.
Творча майстерня «Театр у кошику» постав з потреби духовної, культурної, національної самоідентифікації на стикові модерністських та постмодерністських естетичних засад. Це свого роду унікальний театр, який займає елітарну нішу в культурному просторі України.
Творча майстерня проводить дослідження у сфері театрального знаку, символу, метафори, вибудовуючи власні, самобутні засоби сценічної виразності та експресії.
Ірина Волицька-Зубко – режисер «Театру у кошику», заслужений діяч мистецтв України, театрознавець, кандидат наук, лауреатка театральної премії ім. Леся Курбаса та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького. театральної премії «Бронек». Закінчила Інститут театру, музики і кінематографії в Санкт-Петербурзі.
Лідія Данильчук – акторка «Театру у кошику», заслужена артистка України, лауреатка театральної премії ім. Івана Котляревського та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького, театральної премії «Бронек». Освіту отримала в Театральному інституті ім. Карпенка-Карого(акторський курс нар. арт. України Ірини Молостової). Працювала в Одеському музично-драматичному театрі ім. В.Василька в Театрі ім. Леся Курбаса у Львові.
« Білі мотилі, плетені ланцюги »
