Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Два мільйони за шпильки »
Водевіль «Два мільйони за шпильки» – легка іскрометна музична вистава про сватання легковажного сина багатого сімейства.
Що, скажіть, робити молодій людині – симпатичному, доброму, та ще мріє одружитися? Ви відповісте: «Знайти наречену, запропонувати їй руку і серце»... І будете абсолютно праві. Але що робити цьому юнакові, якщо його серце буквально тане від любові, побачивши будь-яку молоденьку дівчину?
Дія п'єси відбувається в позаминулому столітті, але інтригуючий сюжет привертає увагу і сьогодні. Вистава не сходить зі сцен театрів уже півтора століття, адже тема непідкупною любові актуальна в усі часи. Положення в суспільстві та фінансовий добробут не можуть стати мірилом людського щастя – в цьому головна ідея твору.
« Моя професія - синьйор з вищого світу »
Комедія
« Два анекдоти на вечерю »
Комедія
« Пані міністерша »
Комедія
« «Ведмідь» і «Освідчення» »
Комедія
« Сватання на Гончарівці »
Комедія
Чудесный искрометный юмор, веселые ситуации, актуальные и в наше время. Поучительный добрый спектакль. Поиск спутника жизни для молодого человека - это всегда сложная ситуация, во все времена. В спектакле показан парень из богатой семьи, который ищет невесту. Веселые ситуации, поучительные сюжеты - интересный насыщенный событиями спектакль никого не оставит равнодушным. Актеры сыграли на 5+, каждый отлично раскрыл свою роль, прекрасные костюмы и декорации. Весь спектакль понравился, время пролетело незаметно.
Было интересно наблюдать за всем , что происходило на сцене. Было смешно, забавно , громко и очень эмоционально.Представление подарило лёгкость и повеселило. Начало все к криков и поисков Анастасия. Актриса так с таким упорством искала и звала ее , глядя в зрительный зал, что я думала она седить среди зрителей. Но нет. Среди зрителей ее не было. Она вышла из закулисье , следом за ней , ещё одна девушка и мужчина. Начало постановки дало понять ,что персонажи не дадут спокойной посидеть зрителю и сделают все ,что бы в этот вечер они не скучали. История о женитьбе, о парня с очень влюбчивым сердце и о двух миллионах на булавки. При чём тут вообще два миллиона и за чем на них покупать булавки , вы поймёте в конце. Мне очень понравились костюмы , в каких выступали актеры, они сразу перенесли во времена баллов, пышных платьев и дам сердца. Актёрам удались образы, они смогли сыграть бледного влюбленного, которому одновременно зритель смог и посочувствовать и над которым немного посмеялся. Актрисы смогли очень хорошое перевоплотиться в своих персонажей и показать женское лукавство. Во время спектакля было весело, иногда ситуации накалялась и этого было заметно , когда актеры повышали голоса, задавали вопросы зрителю. Представление подойдёт людем, которые хотят отдохнуть и посмотреть романтическую историю с красивым костюмами. Мне понравилось помещения, на первом этаже присутствует несколько фотозон , стариные вещи, два зеркала и гардероб. Зал находится на втором этаж. Он просторный похож на актовый зал в учебном заведении. Стульчики деревянные.
Було смішно майже весь час. Сюжет був легким та зрозумілим для кожного, це звісно сподобалося. Гра акторів була чудовою, я повністью відчула їхні емоції та переживання. Раджу всім хто хоче гарно провести вечір, відпочити та посміятися.
Водевиль- подзабытый жанр в наших театрах, тем более водевили Владимира Соллогуба, дворянина, писателя, современника Пушкина и Гоголя, написанный в 1850 году. Тогда в России этот жанр был весьман популярен. Сегодня он выглядит в театре несколько архаично, но меня привлек автор, режиссер и театр.Тема- самая актуальная во все времена и в наших театрах особенно- как выйти замуж за богатого, если на одного жениха 3 невесты. Соллогуб едко высмеивал нравы современных ему мещан , сегодня это выглядит наивно. Актёры все немного переигрывали, иногда кричали, стараясь передать эмоции. Лица и голоса, манера поведения у них никак не напоминала дворян, поэтому мне было сложно им поверить. Но они старались, пошлости не было, а это уже достижение . Этот спектакль подойдёт молодежи, школьникам, ну и для свидания вообще отличное зрелище. Театралам, ищущим глубину, этот спектакль можно пропустить.
Водевиль- сложный жанр, особенно исторически отдаленный сюжетно. Для успеха спектакля нужен синтез понимания и воплощения бытовой достоверности и возможности грамотно донести юмористический сюжет до современного зрителя. Подбор исполнителей для режиссера комедийного спектакля в жанре водевиля поставил сложную задачу найти исполнителей, обладающих не только сценическим мастерством, но и блестяще владеющих и искусством танца, вокальными данными, а, главное, искромётным юмором. К чести исключительно молодежной актерской команды, нужно отметить, что исполнительницы и мужской и женских непростых ролей отлично справились с воплощением характеров и избалованных купеческих дочурок и их мамаш, рвущихся в "высший свет". Нельзя не отметить и успех воплощения возрастным актером образа отца -миллионера перманентно влюбленного сына "на выданье". Молодому коллективу все оказалось под силу, хотя уменьшить степень буффонадности в игре не помешало бы. Всем зрителям, желающим улучшить настроение с удовольствием порекомендую посетить спектакль, а для себя сформировала мнение, что стоит продолжить знакомство с этим коллективом и углубиться в репертуар, надеясь не разочароваться.
Творча кар'єра Людмили Лимар почалася в Росії. Закінчивши училище мистецтв у Волгограді, вона стала актрисою Волгоградського театру юного глядача і незабаром була запрошена в Ростов-на-Дону в молодіжний театр ім. Ленінського комсомола. Через кілька років отримала запрошення в Ростовський-на-Дону академічний театр ім. Горького, де стала провідною актрисою і незабаром отримала державну премію ім. К. С. Станіславського за роль Ксенії Астахової в спектаклі «Тихий Дон».
На запрошення Нар. Арт. Україна Е. М. Митницького приїхала до Києва і була однією з активних учасниць створення театру Драми і комедії на лівому березі Дніпра, де стала провідною актрисою з великим репертуаром класичних і сучасних ролей. За роботу в театрі драми і комедії Людмила Лимар отримала звання Заслуженої артистки України.
Актриса багато і плідно працювала над жанром моно-вистави в київському театрі «Сузір'я». Вистави в її виконанні були відомі не тільки киянам, а й стали учасниками багатьох міжнародних театральних фестивалів, в тому числі і Единбурзького.
У 1997 році Людмила Лимар разом з чоловіком Коротовим Юрієм заснувала незалежний театр «Срібний острів», який став творчою майстернею для неї і її однодумців. У «Срібному острові» Людмила Лимар дебютувала як режисер. А також вона продовжувала грати моноспектакль «Прощальна вечеря» за романсами Олександра Вертинського, який перенесла зі сцени театру «Сузір'я».
Крім роботи над виставами Л. Лимар є керівником соціально-творчого проекту по роботі з молоддю, який носить назву «Срібна дорога до юних сердець». З 2002 року триває робота над цим проектом за підтримки таких міжнародних організацій, як: ЮНІСЕФ при ООН, посольства Королівства Нідерланди в Україні.
Захопившись роботою з акторами, Людмила закінчила режисерський факультет Київського міжнародного університету і паралельно з творчою роботою на «Срібному острові» зайнялася викладацькою діяльністю. Вона викладає майстерність актора. Випустила три акторських курси в театральному інституті Київського міжнародного університету і з 2012 року Людмила – доцент інституту журналістики Київського національного університету ім. Шевченко на факультеті кінотелемистецтва.
Народився в 1977 році. У 1999 році закінчив КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. Майстерня Ю. Висоцького.
У трупу театру «Срібний острів» запрошений в 2003 році.
2015 року навчається в Коледжі КіМУ на факультеті акторської майстерності. Майстерня Ю. Раєвського.
З 2018 року став актором студії театру «Срібний острів».
З 2016 року почала своє навчання в КНУ ім. Т. Шевченка за спеціальністю режисура кіно- і телемистецтва. Майстерня І. Толстих.
У 2018 році була запрошена в театр «Срібний острів».
У 2017 році закінчила Інститут ТКВТ КіМУ, майстерня н. арт. Україна Сомова Л.Н.
У трупі театру «Срібний острів» перебуває з 2018 року.
У 2015 році закінчила Коледж КіМУ, факультет акторської майстерності. Майстерня з. арт. України Лимар Л. Д. З 2015 по 2017 рік навчалася в Інституті ТКВТ КіМУ в майстерні нар.
арт. Україна Сомова Л.Н. А в 2019 закінчила навчання в Інституті КТІ КіМУ, за фахом – режисер кіно і телебачення.
У трупу театру «Срібний острів» запрошена в 2015 році.
Закінчила музичну школу імені Турчака за класом фортепіано і вокал.
У 2017 році закінчила Київський міжнародний університет (майстерня н. арт. Україна Сомова Л. Н.), відтоді навчається в КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого за фахом режисер драматичного театру (майстерня Дубініна К. М.).
З 2017 року працює в виїзному дитячому театрі «Теремок». У цьому ж році увійшла до складу трупи театру «Срібний острів».
Закінчила в 2014 році Інститут ТКВТ КіМУ. Майстерня з. арт. Україна Лимар Л.Д.
У трупу театру «Срібний острів» була запрошена будучи ще студенткою.
До вступу до театрального ВНЗ отримав два технічних освіти: у 2006 році закінчив Київський технікум електронних приладів, в 2011 – Інститут ІДС НАУ.
У 2014 році закінчив Інститут ТКВТ КіМУ (майстерня з. арт. України Л. Лимар). У 2016 закінчив КНУТКіТ ім.Карпенка-Карого за фахом режисер драматичного театру (майстерня В. Чхаїдзе).
З 2014 по 2017 роки працював в Київському академічному театрі на Липках (ТЮГ).
У трупу театру «Срібний острів» запрошений в 2014 році.
Все почалося в далекому 1997 році. За підтримки ТОВ «Чорнобиль-Відродження» та його Генерального директора Гладкого В. М. виник театр, тобто підприємство, як годиться з усіх юридичних правилами, який назвали «Срібний острів». Якщо розшифровувати, то за цією назвою – образ людини, але людини духовної, людини, яка переживає. Кожна людина у певні мірі – «острів», а срібло – елемент, який очищує. Ось і було поставлено за мету очистити простір навколо за допомогою вічного, як світ, мистецтва театру. Тобто такий ось художній і моральний орієнтир і напрямок для творчого пошуку.
З 2002 року продовжується проект театру за підтримки ЮНІСЕФ при ООН, посольства Королівства Нідерланди в Україні, який називається «Срібна дорога до юних сердець». В рамках цього проекту театр дав багато вистав для дитячих будинків, інтернатів, для дітей інвалідів та дітей з малозабезпечених сімей.
Театр провів гастролі по всій Україні, даючи вистави у всіх виховних колоніях для неповнолітніх правопорушників.
« Два мільйони за шпильки »
