« Азалія »
Комедія
Ми відвідали
цю виставу
російська

Невловимі нюанси, які нагадують аромат дивовижної квітки азалії. Французький шарм і гумор, істинність почуттів, закоханість і кохання. Ів Жаміак сучасний французький драматург, п'єси якого з успіхом грають у кращих театрах світу.

Режисер постановник:
Команда супроводу:
Художник-постановник
Автор музичного оформлення
Відгуки (2)
Иннола Ивановна

Азалия на языке цветов в соответствии с восточными поверьями отождествляется с печалью. И хотя автор известнейшей пьесы, идущей на подмостках не только французской сцены, позиционирует ее как комедию, это скорее мелодрама с широким спектром человеческих эмоций, рожденых реалиями их жизненных ситуаций. "Се ля ви", представленная нам на сцене, постоянно заставляет вспоминать ещё одно Франко- интернациональное выражение "шерше ля фам". Действительно, главная сценарная начинка -судьбы трёх женщин, разными социально-эмоциональными узами связанные с двумя мужскими персонажами. Мне показалось, что наиболее сложной задачей исполнителей было не оставить у зрителей впечатление излишней прагматичности своих персонажей,безнравственно-сти их поведения, а убедить в искренности чувств как материнских и сыновьих, так и страстно-нежных со стороны Давида и Леа.Что ж, квинтет исполнителей, выставленный режиссером для воплощения сценарных замыслов, вызывает восхищение, как и достигнутый результат. Не имею морального права оставить какую-то из фамилий за кадром, поэтому всем респект и продолжение действия для тысяч новых поклонников!

Юлія Миколаївна

Мені дуже сподобалася вистава "Азалія" - вона мене приємно вразила, змусила задуматись, залишила приємний післясмак і дуже велике бажання поділитися побаченим, грою акторів, емоціями, бажання поділитися історією Леа і Давида з друзями та обсудити це, адже таких і схожих життєвих ситуацій я знаю багато серед мого оточення. Хочу відвідати цю виставу повторно, щоб знову співчувати героям (і дивуватись, як актори так грають, наче розповідають про власне життя) і щоб отримати (почути, побачити, обдумати) те, на що в мене з першого разу не вистачило уваги і розуміння вловити, хочу ще раз подивитись виставу і порівняти мої власні враження. Вистава змушує задуматись, піднімає питання, на які немає відповіді "чорне чи біле", як і немає правил, як жити "правильно". Відповіді у кожного будуть свої і для кожного своя правда в подібних ситуаціях. Одинока жінка чи вільна, чи почувається вільна жінка одинокою, як люди живуть в сім'ях роками в брехні (і чи винен той, хто бреше, чи може, він таки як той Дон Кіхот, живе мріями), і як один із подружжя закриває на це очі з певних причин - це все життєво, складно, актуально. Не знаю. Особисто меня треба ще переглянути виставу. І не один раз, мабуть. Бо питань, поставлених, ні, викликаних цією виставю, багато, і вони складні і не мають однозначних відповідей. Але вистава легка, приємна, приголомшлива! Чи можна дозволити собі і чи взагалі потрібно дозволяти собі закохатися, якщо вже не вісімнадцять, вже дуєш на холодну воду і "...Все, в час ночі, таким же голосом мені вже все говорили...". Так, складно дозволити собі знову повірити , що тебе кохають, бо знаєш, чим це закінчується. Але..."А что, если никто и никогда не полюбит тебя так, как буду любить тебя я?" Так, нажаль, такі моменти в житті бувають, втрачені можливості, втрачене кохання, втрачені люди через страх чергової невдачі. Вразила фраза про ставки, читай, право дати собі жити вільно у відчуттях, дати право собі на коханням і Давид правий:"... Мы уже не дети. Спеши делать ставку. Еще немного, и ставок больше не будет". Так, дійсно, час спливає і життя минає так швидко, що ми не помічаємо, як опиняємось в часовому просторі, коли "ставок більше немає, зустріти кохання вже запізно і нереально, бо вік таки вже не той". Ці питання також не легкі, але це не перетворило виставу на важку. "А разве честность и любовные отношения не две разные вещи?" - спочатку мене це вразило і я сама собі відповіла, що це одне. Але після подальших слів Давида я задумалась. А він правий, мабуть, але подумаю про це завтра, бо вистава триває і треба дивитись далі. І таких моментів продовж вистави, "я подумаю про це завтра, а поки - вистава", було багато. І це дуже мені сподобалось! Вистава легка, цікава, місцями весела, але водночас не поверхова, не пуста, хоча вона і є ліричною комедією, але це дуже змістовна, серьозна вистава, вона не порожня. Хочу ще раз подивитись "Азалію" , щоб знову отримати задоволення від цієї вистави. Дякую всім акторам!