« Архітектор »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
Вистава містить нецензурну лексику або сцени насильства
4.5

Перша вистава театрального бюро Promin' за одноіменною п'єсою сучасного драматурга Олексія Доричевського.

12-поверховий самострой, самотня корова, що стоїть посеред міста, локомотив «Иосиф Сталин 2» – проміжні персонажі п'єси. Але саме вони і формують її характер. Із чого ліпити життя? –основне питання вистави.

Головний герой ліпить його із зефіру, будівельників і компросів.
Але історія п'єси «Архітектор» не лише про архітектуру. А про всю пост-радянську ментальність. Події розгортаються в 70 рр минулого століття, а 80% житлового фонду лишилось нам саме з радянських часів.

У цій роботі ми звертаємось до мислення комуністичної доби. Намагаємось зрозуміти, як та ідеологія впливає на наше сьогодення. За якими моделями ми створюємо своє життя? Що це за «Архітектор», який будує наш світ?

Тривалість: 1 година 40 хвилин
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Розлучник
На краю світу
Венецiaнець
Відгуки
Віткорія І.

Це смішно і сумно водночас. Іноді - надзвичайно зворушливо, аж до щему.. В деяких моментах - дуууже смішно, але цей сміх - на фоні такої безвиході чи гіркоти, що від того стає ще сумніше (драматург - мегаталант!!!) Вистава «тримала» постійно, відірватися точно неможливо. Шкода, що все, показане у виставі, досі впізнається.. значить - досі актуально. Але так круто, шо про це говорять - бо люди, які це зробили - здебільшого молодші за 30 років. Ті, що сиділи в залі - взагалі переважно ближче до 20-річних, думаю. І їм - цікаво. Це якщо глобально. Якщо про себе - зачепило. Є про шо подумати. Бо тема окремої людини - і у всьому, що відбувається, і в особистому майбутньому - тут теж дуже яскрава. Побачила багато знайомого - знайомого з дитинства і (на жаль) - із сучасності також. І весь фон і настрій - ніби все звично і багато в чому прожито на власному досвіді.. але кілька думок зачепилися в голові і «думаються» досі. Явно є про що замислитись. Вистава креативна - однозначно. Багато цікавих режисерських задумок. Цікава і оригінальна декорація. Нетрадиційною - не впевнена (залежить від того, як тлумачити цей термін). Радянський архітектор мріє збудувати НДІ за проектом своєї мрії, витрачає на це багато часу та зусиль. В результаті стає архітектором «дитячого світу» у провінції, через сумні реалії від задумки залишається мізер, всі плани летять псу під хвіст - включно з його мріями про краще життя і щасливу сім‘ю. Єдине, що мені здалося затягнутим - це сцена розмірковування одного з героїв - колишнього зека - про бога і ставлення до релігії. «Доганяла» цей монолог вже після вистави, навіть обговорювали його, - але потім наче все логічно склалося. Може, просто задовгий монолог, заплуталась. Людям, які замислюються про причини і наслідки, і про життя загалом. Всім, хто не хоче жити ілюзіями. Молоді - особливо. Це якось пафосно звучить, але я не знаю, як виділити категорії точніше. Актори - це просто знахідка! Дуже рідко бачу, щоб УСІ грали органічно (не перегравали, не «недогравали»). І кожна роль - більша чи менша - важливі, кожна зіграна на повну. Аліна Скорик і Олександр Рудько вразили просто невимовно!!! Зал замалий. Обертальна сцена дуже згодилася б. Це питання фінансових можливостей. З того, що було можливо, зробили все просто прекрасно.