З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона
Антігона

« Антігона »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Трагедія– справа чиста, вірна, вона заспокоює… У драмі борються, тому що є надія виплутатися з біди – це нешляхетно, надто утилітарно. У трагедії боротьба ведеться безкорисливо – це для царів.

Та чи є це правдою? Кого насправді слід пожаліти на тлі невблаганного закону та владної боротьби?

Вперту у своїй правоті Антігону, що керується почуттями у вчинках, коли намагається поховати брата всупереч встановленому державному порядку? Чи володаря Фів Креона, що виконує свій царський обов’язок та карає близьких йому людей за вияв сваволі, бо порядок для нього – сутність влади та праведності керуючого? Відповідь криється у результаті вибору.

Чи варто обирати закон, коли всі близькі тобі люди постануть проти тебе і стануть героями в очах народу?

На це питання слід відповісти прямо: не завжди владний принцип має позитивні наслідки, і не завжди герої правильно стають героями.

Протистояння Антігони і Креона – це стосунки, віддані на аналіз глядача, якому доведеться вірішувати на користь того чи іншого персонажа.

Жанр: трагедія
Тривалість: 2 години
Мова: російська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.6
5.9
5.6
5.4

Моновистава за мотивами романа Віктора Гюго «Людина, що сміється» «Коли б з горя можна було вийти, як виходять із міста. Ми могли б бути щасливі! На жаль, назавсігди не буде з нами того, кого вже немає. Тінь залишається на тих, хто переживає. Ти знаєш, про кого я кажу. Життя - це тільки довга втрата того, що любиш. Бо в житті є тільки одна річ – серце, а після життя – душа...» У цей світ людина приходе самотня. Дитиною. Бездоганною. Без дорікань. Деяким щастить поринути у батьківську любов, а іншим знести усі труднощі життя. Тому рано чи пізно людина вдягає ту маску, яка дає їй відчуття безпеки... Іноді, це лише відчуття. Милосердя рятує. Кохання надихає. Проте, лише щирість дарує свободу. Чи може людина жити без маски? І чи може врятувати маска позитиву, догоджуючи оточуючим, якщо в серці немає відгуку? На ці питання герой намагається відповісти собі...людям... світу... і знову собі

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
6.0
6.0

Генрік Ібсен

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.3
5.0

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дійство відбувається на великій сцені, де майданчик для гри й місця для глядачів об‘єднані єдиним простором. Таке максимальне наближення до місця дії дає глядачам відчуття реальної присутності, знаходження у центрі оповіді, спонукає до інтерактивності й вияву реакції на те, що грає актриса. Вона ж сповна використовує ці благодатні можливості. Місце дії – сільське подвір‘я, огороджене дерев’яним тином, посередині стоїть щось, накрите яскравою різнокольоровою веретою. Повільною старечою ходою вийде у своє подвір’я Баба Юстина – Лариса Кадирова, тримаючи в руці саморобний ліхтар – банку з пшеницею, в яку встромлено свічку. Це правдиве живе світло свічки задасть тон щирої відвертості оповіді, яку розпочне проста сільська жінка. Справа її тут на подвір’ї буденна та через ту буденність проявиться головна життєва розмова, яку поведе Юстина сама із собою, зі своєю долею, своїм призначенням на землі. Вона говоритиме із собою та втягне у власні роздуми всіх присутніх. Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Лілі

Спочатку мені здалось, що це буде просто комедія без глибокої історії. Але я помилилась і до кінця вистави не могла відірватись від перегляду. До сих пір моя думка залишилась не однозначною. Дійсно актори ось так прямо перед глядачами, на початку вистави, можуть вирішувати грати їм зараз комедію або все ж трагедію? Дуже натхненний настрій. Було над чим замислитись і поміркувати. Все ж приємним для мене виявилося, те що таку трагічну історію, написану Софоклом, можна подати ось так, з гумором, але при цьому в кінці ти відчуваєш всю серйозність того, що відбувається, всю глибину почуттів та тієї трагедії, яка все одно повинна статись. Ти подумки намагаєшся сказати маленькій Антигоні - стій, зупись, за що ти помираєш. Ти маєш вибір: прожити жасливе життя з коханим, народити сина та правити Фівами, або ж віддати його за химерні ідеали... Сучасні костюм, в діалогах сучасні вставки, незвичайна гра та подача самої вистави. Актори грали настільки по-справжньому, що я справді повірила, що немов переді мною справжні герої вистави, які живуть своїм власним життям на сцені.

Олександра

П’єса “Антігона” Жана Ануя, яку поставила Майстерня Рушковського, була вперше поставлена в окупованому фашистами Парижі в 1943 році. Вона викликала величезний резонанс, бо в ній звучали заклики на підкорюватися насиллю. Антігона своїм вчинком стверджує загальнолюдські цінності, виконання родинного обов’язку, наперекір владі. Жан Ануй, взявши за основу одноіменну трагедію Софокла, ввів у п’єсу ще одну діючу особу Хора. Саме він починає виставу глибоко філософськими і ще досі актуальними думками: “Я мог бы жить и по ту сторону перегородки, разделяющей положительное и отрицательное. В общем-то, мне кажется, что я поднялся над такими разделениями и создаю некую гармонию двух этих начал, выраженную пластически, но не в категориях этики. Говоря по существу, мы, конечно, еще не начинали жить. Мы уже не животные, но, несомненно, еще не люди. С той поры, как возникло искусство, об этом твердил нам каждый великий художник.“ Саме Хор оповідаючи події, які відображені у трагедії Софокла, дозволив на сцені зіграти її найемоційніші моменти, приділивши максимальну увагу маленькій Антигоні, її відношенню до вільного життя. “…Жизнь? Какой же будет моя жизнь? Какие жалкие поступки придется мне совершать изо дня в день, скажите, кому мне нужно будет лгать, кому улыбаться, кому продавать себя? Кому я спокойно дам умереть? Я хочу узнать, что я, именно я, должна совершить, чтобы жить? Вы говорите, что жизнь прекрасна. Это я и хочу узнать, как я должна поступать, чтобы жить.” Ще дуже актуальна репліка охронця,який записав останні слова Антігони до коханого Гемона. “..Вот почему сержанты со стражниками на ножах. Видали вы, как сержанты воротят нос от нас, стражников? У них есть большое преимущество, их быстрее повышают в чинах. В известном смысле это верно. У нас, конечно, продвижение по службе идет медленнее, труднее, чем в армии. Но вы не должны забывать, что бригадир у стражников — это совсем не то, что старший сержант в армии… …С другой стороны, положение стражников кое в чем, пожалуй, лучше, чем сержантов-кадровиков. Стражник — солдат, но в то же время он некоторым образом государственный служащий…"""" Нічого не нагадує із сучасності??? Сучасний одяг героїв ще більше підкреслив актуальність усіх проблем людяності. Супер сучасна та актуальна вистава!!! Пройшло 2420 років, а людство нічому не вчиться??? Чому??? За що загинули молоді герої сто років тому на Україні, на Революції гідності, за що гинуть наші воїни на сучасній війн? За право бути вільною самобутньою людиною, в перше чергу вільно думаючою! Усі тирани (сучасні диктатори) попирають в першу чергу саме вільнодумство, бо це загрожує їхній владі. Саме саморідні вільнодумці стають героями, бо не мають страху перед злочинною владою.

Инесса

До сих пор мое мнение осталось не однозначным) В начале я вообще не могла понять, что происходит?! Действительно ли актеры вот так прямо перед зрителями в начале представления могут решать играть им сейчас комедию или все же трагедию!))) Потом втянулась) Все же приятным для меня оказалось, что такое трагическое произведение, написанное по Софоклу можно подать вот так с юмором, но при этом в конце ты чувствуешь всю серьезность происходящего! Мое мнение, что спектакль хорошо подан для молодежи! Современные костюмы (кожанки и ботинки), в диалогах современные вставки, необычная игра, когда не до конца пониманиешь это актёры играют или просто ведут диалог между собой) Но в целом в конце у меня все же осталось приятное впечатление после просмотра!)