« Анна Кареніна »

У поемі Ліни Костенко «Циганська муза» найбільшу увагу зосереджено на драмі поетеси ромського походження – обраниці Бога, яку відкидає суспільство за її творчість. Трагедія ромської поетеси, можливо, ще й в тому, що вона не мала ніяких шансів для визнання свого таланту, адже її нація взагалі не має історії, бо є общиною, що за тривалий час свого існування не піддалася цивілізаційним правилам і законам, а над усе цінує свободу жити так, як у них ведеться споконвіку. Вистава наповнена широким простором доріг, брязкотом колес, димом від полум’я циганського вогнища. Вистава являє собою поєднання вишуканого тексту Ліни Костенко та високомайстерного володіння художнім словом та пластикою акторів, які ще й вживу виконують пісні та танці ромського народу.

Щоб зрозуміти життя у всьому його розмаїтті, досить звернутися до драматургії Чехова. Загальнолюдські проблеми його п'єс об'єднують епохи. Як і раніше, проблема самотності залишається нерозв'язною, та й любов у всі часи залишається рідкісним даром, здатним зробити людину глибоко щасливим, але й глибоко нещасним. Любити треба вміти, а щоб вміти - треба вчитися. Які вони сьогоднішні три сестри? Чи здатні пройти через розчарування, крах усіх надій й не зламатися?

«Verba» латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»... фонетично це абсолютно співпадає з українським словом «верба». Верба – рослина – місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка виходить з верби на початку п'єси та у вербу повертається. Verba – слова – місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає...» – каже Мавка. Здається, ця фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» – цього складного багатошарового твору. Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого героям всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя. Фото та анотації надано театром.

«Москалиця» – вистава, прем'єрою якої відкривали Сцену 77, майданчик, що у своїй назві приховує, якщо не нумерологічну, то цілком знакову історію про дві сімки. Містична драма про життя жінки, яку авторка, Марія Матіос, характеризує словами: «Ні сльоза. Ні сміх. Ні осуд. Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям». Постановка Влади Белозеренко «Москалиця», за однойменною повістю, вражає образністю, зачаровує загадковістю. Багатомірне і позачасове існування героїв у просторі вистави змушує замислитись і розібратись у сенсах буття. Сенсах, що відкриваються у непідробній щирості головної героїні, її всепрощенні і чесноті.

Не класичний погляд на класичну історію. Портрет Доріана – це портрет кожного, хто відчував в собі боротьбу між природнім інстинктом та прийнятною в суспільстві поведінкою. В нашому випадку цей портрет написаний фарбами музики та руху. Не чекайте побачити денді вікторіанської епохи. Дія вистави перенесена в антиутопічний футуристичний світ, де споконвічний конфлікт природи та культури загострений до межі. Не чекайте послідовного сюжету, знайомого ще зі школи. Історія вистави розгортається в двох пластах – реальному та трансцендентному, зовнішньому та внутрішньому. Не чекайте. Будьте тут і зараз. Дозвольте собі спілкуватися зі світом без упереджень. Можливо, в цьому і ховається відповідь, яку шукають герої вистави.