Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Постмодерністський опус театрального Гендальфа на ім'я KLIM. Режисер – Влад Троїцький.
Вистава – не буквальна передача роману Льва Толстого. Влад Троїцький дає глядачам магічну можливість побачити, «прочитати» знайому книгу очима одного з найбільших мислителів сучасності – KLIMa.
KLIM – драматург, філософ, теортик театру. Людина, яка все своє життя перетворила на предмет мистецтва. KLIM пробиває дорогу до глибинного змісту «Анни Кареніної» – історії про порушення табу, про жертовність, про любов як єдиний сенс існування людини.
Вистава має медитативні, алхімічні властивості – KLIM, використовуючи тавтологічний принцип побудови тексту, магію слів, концентровані словесні конструкції, абсурдизації діалогів, тримає свідомість в активній фазі.
Тут дуже цікаво, як структура роману Толстого згортається, щоб уміститися в спектаклі. Не сюжетика Толстого цікавить KLIMa та Троїцького, а його глибинна, космічна метафізика. Якщо говорити мовою шістдесятників – як у побуті побачити буття.
У поемі Ліни Костенко «Циганська муза» найбільшу увагу зосереджено на драмі поетеси ромського походження – обраниці Бога, яку відкидає суспільство за її творчість. Трагедія ромської поетеси, можливо, ще й в тому, що вона не мала ніяких шансів для визнання свого таланту, адже її нація взагалі не має історії, бо є общиною, що за тривалий час свого існування не піддалася цивілізаційним правилам і законам, а над усе цінує свободу жити так, як у них ведеться споконвіку. Вистава наповнена широким простором доріг, брязкотом колес, димом від полум’я циганського вогнища. Вистава являє собою поєднання вишуканого тексту Ліни Костенко та високомайстерного володіння художнім словом та пластикою акторів, які ще й вживу виконують пісні та танці ромського народу.
Щоб зрозуміти життя у всьому його розмаїтті, досить звернутися до драматургії Чехова. Загальнолюдські проблеми його п'єс об'єднують епохи. Як і раніше, проблема самотності залишається нерозв'язною, та й любов у всі часи залишається рідкісним даром, здатним зробити людину глибоко щасливим, але й глибоко нещасним. Любити треба вміти, а щоб вміти - треба вчитися. Які вони сьогоднішні три сестри? Чи здатні пройти через розчарування, крах усіх надій й не зламатися?
«Verba» латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»... фонетично це абсолютно співпадає з українським словом «верба». Верба – рослина – місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка виходить з верби на початку п'єси та у вербу повертається. Verba – слова – місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає...» – каже Мавка. Здається, ця фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» – цього складного багатошарового твору. Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого героям всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя. Фото та анотації надано театром.
«Москалиця» – вистава, прем'єрою якої відкривали Сцену 77, майданчик, що у своїй назві приховує, якщо не нумерологічну, то цілком знакову історію про дві сімки. Містична драма про життя жінки, яку авторка, Марія Матіос, характеризує словами: «Ні сльоза. Ні сміх. Ні осуд. Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям». Постановка Влади Белозеренко «Москалиця», за однойменною повістю, вражає образністю, зачаровує загадковістю. Багатомірне і позачасове існування героїв у просторі вистави змушує замислитись і розібратись у сенсах буття. Сенсах, що відкриваються у непідробній щирості головної героїні, її всепрощенні і чесноті.
Не класичний погляд на класичну історію. Портрет Доріана – це портрет кожного, хто відчував в собі боротьбу між природнім інстинктом та прийнятною в суспільстві поведінкою. В нашому випадку цей портрет написаний фарбами музики та руху. Не чекайте побачити денді вікторіанської епохи. Дія вистави перенесена в антиутопічний футуристичний світ, де споконвічний конфлікт природи та культури загострений до межі. Не чекайте послідовного сюжету, знайомого ще зі школи. Історія вистави розгортається в двох пластах – реальному та трансцендентному, зовнішньому та внутрішньому. Не чекайте. Будьте тут і зараз. Дозвольте собі спілкуватися зі світом без упереджень. Можливо, в цьому і ховається відповідь, яку шукають герої вистави.
Владисла́в Юрійо́вич Тро́їцький — український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий російського походження. Засновник першого в України незалежного театру Дах. Засновник і художній керівник гуртів Дахабраха, фрік-кабаре Dakh Daughters, лялькове кабаре ЦЕШО, проекту NOVAOPERA. Засновник і президент міжнародного мультидисциплінарного фестивалю ГОГОЛЬФЕСТ.
Народився 26 листопада 1964 року в м. Улан-Уде (Росія). В 11 років переїхав з батьками в Україну.
Закінчив Київський політехнічний інститут (радіотехнічний факультет, 1987), а також аспірантуру при ньому (1990). Пізніше, 2002 р., закінчив також Російську Академію Театрального Мистецтва (в минулому — «ГИТИС»), режисерсько-акторський факультет, курс Б. Юхананова.
У 1994 році заснував Центр сучасного мистецтва «Дах», з того часу - продюсер, художній керівник, режисер, актор ЦСМ «ДАХ». З 1996 по 2000 рр. при ЦСМ Дах працює заснована Владом режисерсько-акторська «Школа». З 2003 по 2006 рр. викладав у Київському Державному університеті кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка). У 2004 р. створив етно-хаос гурт «ДахаБраха». У 2007 р. заснував аудіо-музично-візуально-театральний фестиваль «ГОГОЛЬФЕСТ». У 2012 створив фрик-кабаре «Dakh Daughters». У 2014 створив проект NOVAOPERA. У 2017 створив лялькове кабаре ЦеШо.
Працював як режисер у театрах Угорщини, Польщі, Швейцарії, Німеччини.
Учень В.Оглобліна, КЛІМа, Б.Юхананова, І.Лисова, В.Більченко, А.Бартєньєва.
Режисер у театрах України, Німеччини, Угорщини, Польщі, Швейцарії.
Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури.
Лауреат премії «Київська пектораль» (2001 і 2002 рр.). Заслужений діяч мистецтв України (2014). Офіцер Ордену Мистецтв і Літератури (2018).
Живе і працює в Києві.
Акторка і музикант гостросоціального лялькового кабаре «ЦеШо» режисера Влада Троїцького.
Акторка театру і дубляжу. Викладає для дітей акторську майстерність і сценічну мову.
Закінчила вокальну студію при Національному хорі ім. Г.Верьовки, спеціальність «народний спів»
Акторка і музикант гостросоціального лялькового кабаре «ЦеШо» режисера Влада Троїцького.
Актор, піаніст, саксофоніст, молодий композитор.
Учасник гурту «CIANISTIY KAFEL», вчиться грати на віолончелі.
Працює в Центрі Сучасного Мистецтва «ДАХ».
Навчався у Харьківському «Ліцей мистецтв №133» на Театральному відділенні.
У 2017 році навчався в Лондонській міжнародній школі виконавчих мистецтв.
Учасник гурту «CIANISTIY KAFEL».
Київський Центр Сучасного Мистецтва «ДАХ» відкрито 12 листопада 1994 року людиною, яка на той момент не пов'язувала свою долю із наміром серйозно займатись театром і мистецтвом. Створене він називав «готелем мистецтв», своєрідним відкритим майданчиком на ім'я «ДАХ», символом якого став равлик, що «повзе схилами Фудзі», «тихо до самої вершини», – вона і стала не лише символом, але й образом принципів, закладених у суть цього шансу, подарованого долею. Як каже засновник «ДАХу» Владислав Троїцький, за гороскопом Стрілець i Дракон, – «образом духовних принципів, закладених у мою свідомість в далекому дитинстві буддистською Бурятією».
Сьогоднішнє стратегічне завдання «ДАХу» – активна взаємодія із державними й комерційними художньо-освітніми структурами з метою змінити культурну ситуацію, яка склалась в Україні, в бік більшої відкритості до творчого діалогу, експерименту, до розвитку нових форм театральної організації, а саме – створення поліфункціональних відкритих площин сучасного мистецтва, інноваційних систем театральної освіти, повноцінної видавничої бази театру тощо...