« Альоша »

Ця вистава просто неймовірна. Під час перегляду я пережила справжню бурю емоцій, від позитивних до тих, що наштовхують на глибокі роздуми. Сюжет вистави настільки вплинув на мої внутрішні переживання, що під час аплодисментів акторам я розплакалася — раніше зі мною такого не траплялося. При цьому постановка зовсім не є важкою, навпаки — спостерігаючи за грою акторів неможливо відірватися. Доречні жарти і смішні моменти розбавляють роздуми щодо глибинного змісту. Актори дуже влучно взаємодіяли із аудиторією, а під час монологів добре відчувалося, що актор розмовляє саме із глядачами. Цю виставу я б хотіла порекомендувати всім, хто хоче побачити щось наповнене важливим змістом, але одночасно не нудне та навіть епатажне.

дуже сподобалась мінімалістична сценографія. акторська гра більшістью також. не сподобалась робота з підсилювачами звуку - щоразу надто голосно і некомфортно для такого маленького залу, виносить мозок, і досить важко одразу включитися у виставу після того. декілька моментів включити публіку в дійство і момент довжелезного мораліте змусили зніяковіти, адже видались на декілька порядків нижче рівня всієї вистави загалом. сценічні бої, коли публіка сидить так близько і бачить, що це не бій - також сумнівне рішення, як на мене. загалом не сподобалося все, що змушувало "випадати" зі спектаклю, адже otherwise видовище було живе, трепетне, захопливе - було кого любити, кому співчувати.. не було кого ненавидіти і майже не було за кого переживати - ще не вирішила, це плюс або таки навпаки))) p.s. я би розстрілювала гнилими помідорами людей, які користуються телефонами з невідрегульованою яскравістю екранів - джерело яскравого світла в темряві зали дуже відволікає від сцени, пропоную включити це до інструкцій вашим волонтерам as a must.

Я не очень люблю Достоевского, поэтому на спектакль шла с опаской. Пафосные, манерные спектакли не для меня. Но с первых минут спектакля я забыла где нахожусь. Я не замечала игры актеров, всё было так естественно и гармонично, их печали и радости были так близки и понятны. Весь спектакль пролетел на одном дыхании.Очень понравилась игра актёров- детей. Вовлечение зрителей даже вовремя антракта было неожиданно и интересно. Это лучшая постановка классики которую я смотрела в последние годы!

Очень понравилось предоставление. Это история про жизнь Алёши Карамазова, про Старца после смерти , которого ждали чуда, про мальчика Илью, которого избивали камнями, а потом полюбили, про смерть и конечно про любовь. Очень понравились герои пьесы особенно хочу виделить эмоциональную игру актрисы , которая играла Лизи. Очень круто ,что спектакль живой. Взаимодействует со зрителем и даже во время антракта актеры продолжали рассказывать историю ( поиски собаки Жучки). Была очень увлечена игрой детей, которые добавили в спектакль свою изюминку и конечно я не ожидала , что под конец будет реп. Очень не ожидано. Спектакль постоянно удивлял и иногда водил в шок. Но и дал задуматься над своей жизнью. Супер . Браво режиссеру и актёрам.

Очень хороший во всех отношениях спектакль с многослойным смыслом, заставляющий задуматься о самых основных фундаментальных вещах человеческой жизни, таких как Вера и ее место в сознании, взаимоотношения между людьми, любовь, дружба.. Порадовал совершенно нестандартный подход и "архитектура" спектакля - интеграция со зрителем, действие, происходящее частично в зале, создаёт дополнительный эффект погружения в сюжет, и контакт актеров со зрителями как участниками спектакля, вовлечение их в сюжет, открывает совершенно новую гамму чувств и эмоций у зрителя, который не готов к подобным поворотам.. таким образом усиливается интерактивность и реалистичность происходящего на сцене.. Спектакль для взрослых. Возрастной контингент зрителей был в районе 30 лет, что не может не радовать.. :)

Мені дуже сподобалася ця вистава! Єдиний мінус - вистава надто довго тривала, я провела в театрі більше 3 годин. Офіційний початок мав бути о 18, у цей час на сцену вийшли актори і один з них, сівши на сцену, почав розповідати історію-монолог, таким монотонним голосом, що я подумала, якщо вся вистава буде такою - я засну) Але! Після цієї сцени почалася справжня феєрія! Чого тільки не було на сцені! Ця вистава підняла безліч актуальних тем: 1) стосунки між батьками і дітьми 2) безмежна любов дітей до батьків 3) романтичні стосунки між закоханими 4) суспільний буллінг 5) життя з інвалідністю 6) тема психічних розладів 7) тема честі і гідності 8) бідності і багатства. Мені однозначно було і про що подумати, і над чим посміятися! Спати точно не довелося, бо актори на сцені і співали, і танцювали, і стріляли з рушниці, і навіть сцени бійок були) Але це все було так смішно, так позитивно! Сміятися весь зал! Від сумних тем смерті вистава переходила до смішних і трагікомічних життєвих сцен! Дуже потішила взаємодія з глядачами! Коли актори підходили і говорили з тими, хто сидів в залі, це було дуже доречно і позитивно! Вистава була просто чудовою! Раджу всім!

Игра актёров сильная, чувствовалось что они выкладываются на 100%. Но из-за затянутого и сумбурного сюжета было довольно сложно проследить за всеми сюжетными линиями. И мне не всегда импонировали странные на мой взгляд попытки осовременить некоторые сцены. Это мешало воспринимать остальную часть действа серьёзно. Спектакль длился около трёх часов (с антрактом) и последние минут 30-40 уже реально было тяжело сидеть на неёдобных лавках в небольшом помещении без вентиляции. Эти моменты подпортили впечатление и негативно повлияли на способность воспринимать спектакль

Если охарактеризовать спектакль одним предложением, то это внезапно очень смешной Достоевский. Собственно, это основное, что я хотела сказать. Дальше будут спойлеры. Постановка постоянно обманывает зрительские ожидания. Эффект неожиданности возникает с самого начала и применяется на протяжении всего представления. Начиная с того, что актеры появляются без предупреждения, когда зрители только расселись в зале и ждут традиционной просьбы выключить телефоны, из конца зала, и заканчивая тем, что в итоге получается совсем не тот Достоевский, к которому мы привыкли и которого рассчитывали увидеть. И даже дело не в том, что постановка сосредоточена на мизерной части «Братьев Карамазовых», собственно, присутствует там всего один брат – заглавный Алеша (фанатам Ивана обидно :blush:). А в том, что Достоевский получился смешной, карнавальный, с внезапно чеховскими диалогами. Мне самой трудно представить, мне самой до сих пор сложно представить, как можно из многословного, монологичного, немного косноязычного текста Достоевского полу абсурдистские чеховские реплики, но несколько раз я поймала подобную ассоциацию. Чем-то такая карнавализация напомнила качановский «Даун Хаус». И если первый акт был пусть и не по-достоевски смешным, но все-таки достаточно однородным, в стилистике XIX века, то во втором начался совершенный карнавал. «Театр – это не храм, театр – это карнавал», – говорит метатеатральной вставке персонаж, которого у Достоевского нет и быть не может. Классическая сцена отпевания сменяется современным новостным выпуском – и дальше весь спектакль скачет от классического XIX-вечного антуража к современному и обратно. Герои поют, танцуют, играют на музыкальных инструментах, сражаются на рапирах. И главное, убирают четвертую стену, границу между пространством сцены и залом: играют со зрителями, а некоторых из них делают полноценными персонажами. Та самая уже упомянутая метатеатральная вставка не только объясняет, что же здесь происходит, но и окончательно стирает эту границу между театром и реальностью. Единственный некарнавальный персонаж – Алеша. Он даже не столько главный герой, действующее лицо, сколько наблюдатель, чьими глазами мы смотрим на происходящее. Почти всегда сдержан и в поведении, и в костюмах, значительную часть постановки он стоит у стены и смотрит на весь этот жизненный карнавал. Именно он провоцирует наиболее лиричные и трогательные моменты, а такие в спектакле тоже есть: рассказ о Кане Галилейской, финальную сцену «всю в белом», когда воздушные змеи превращаются в ангельские крылья.

Душевна вистава, яка змушує замислюватись, наштовхує на переживання багатьох емоційних станів. Гра акторів - на вищому рівні, особливо вразила роль "отця Зосима" у виконанні Кузнєцова Володимира та жіночого складу цієї вистави! Водночас, сучасні музичні, вставки взаємодії з глядачами - доречні та не дають занудьгувати глядачу при перегляді класичного репертуару. Близькість сцени до глядацького залу дозволяє здійснити повне занурення до вистави!

Режисеру-браво! Дуже гарний приклад, коли людина не злякалась зробити щось поза межами класичного сприйняття театру. Вистава «Алеша» за мотивами Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови» - це феєрія! Перша частина до антракту - звична постановка твору, багато гумору, блискучий підбір акторів та їх гра, якою насолоджуєшся кожну хвилину. Цікаве рішення з локацією дії, додавання диму, а також взаємодія з глядачами - все це додає у виставу магії :) Вражений дійством ти пририваєшся на антракт, а вертаєшся вже в зовсім іншу атмосферу. Сучасні костюми змінили зовнішній вигляд героїв і не тільки. Друга частина вистави багата піснями та більш схожа на мюзикл. Але глибокі монологи та діалоги героїв нагадують нам про твір, що є основою поставки. Сюжетна лінія трохи перекручена, вставки з сучасності досить незвично виглядають після першого акту з класичною постановою. Але по закінченню лишається приємний «присмак». Рекомендую виставу для побачень :)