З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Альоша
Альоша
Альоша
Альоша
Альоша

« Альоша »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Вистава за романом Ф. М. Достоєвського "Брати Карамазови".
Сучасне прочитання великого роману!
"Я і раніше завжди дивився на дітей, але тепер придивляюся особливо. Я давно вже поставив собі ідеалом написати роман про нинішніх дітей, ну і звичайно про нинішніх їх батьків, нині. Взаємному їх співвідношенні." Ф. М. Достоєвський

Тривалість: 3 години 20 хвилин
Мова: російська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
4.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.5
4.5
4.5
5.8

Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.

Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.2
5.4
5.8
5.8

1917 рік — час революції, час «чортівського туману», що поглинає все довкола. Змінюється влада, руйнуються традиції, а з ними і просте життя українців. Як бути, коли усе, в що ти вірив, гине на очах? Де віднайти «блаженний острів» та заховатись? Як знову навчитись спокійно дихати та не боятись? Як не загинути? Тема маленької людини у вирі перевороту, така актуальна та близька кожному українцеві, подана автором у жанрі трагікомедії. Прості проблеми простої сім’ї, яких тисячі, та про яких не думають «верхівки». Кумедні ситуації, що випливають із зовсім не кумедних обставин. Сміховинність міщанства з одного боку, сатира на більшовицьку владу з іншого. Та чи загинув таки Гуска, тримаючись за свої ідеали? Та чи вижив П’єр, міняючи маски та пристосовуючись до змін? Відповіді знайде кожен для себе, доторкнувшись до історії українського класика.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
4.3

Дія п'єси «Хазяїн» (1900) класика української драматургії Івана Карпенка-Карого відбувається у родині заможного господаря – Терентія Пузиря. Тут, як годиться, все і вся підпорядковано грандіозним планам та інтересам хазяїна. Він – людина, безумовно талановита, яка глибоко усвідомлює свою силу та обдарованість у «бізнесових» справах. Нюхом, шкірою, всіма нутрощами відчуває, розуміє, де, як і в чому знайти зиск. Дружина, дочка, оточення – життя цих людей, їх проблеми, взаємини, потреби – існують ніби в паралельному йому світі. «Стяжання заради стяжання» стає сенсом буття, маніакальною ідеєю. Через цю одержимість Пузир втрачає не лише відчуття реальності, але й головне – душу. Гідними свого хазяїна є його помічники – Феноген, Зеленський та Ліхтаренко. До якого артистизму, віртуозності вдаються вони, аби отримати ласий шматок, а врешті-решт – і зайняти місце хазяїна. П'єса відрізняється яскравими народними характерами, соковитим гумором, гостротою слова, що увібрало в себе все розмаїття та парадокс народної лексики. І, безумовно, всі перипетії класичного твору не можуть не викликати асоціації із днем сьогоднішнім, який також сповнений «стяжання заради стяжання», яке знищує людину як духовно, так і фізично. Фото та анотації надано театром.

Дядечків сон
« Дядечків сон » Трагікомедія

Які батьки не бажають своїм дітям щасливої, на їхній погляд, долі? Нехай кавалеру юної панночки буде хоч і сімдесят, аби гаманець був напханий грішми! Своє власне кохання не зуміли вберегти - зрозуміли, що немає його, вивітрилося від бідності та безгрішшя. То ж нехай хоча б діти багато й заможно поживуть! От і починають юних дочок діймати, перед старими розхвалювати! А у старого - у сімдесят думки уже геть плутаються: то заміж кличе, то наступного дня думає: напевно, наснилося! І беруться злі язики заплутувати бідного князя-дідуся, а йому вже й невтямки: чи це був сон, чи реальність! Вистава «Дядечків сон» - це продовження успішної та плідної співпраці Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки з театром ім. Л. Варпаховського (Монреаль, Канада), який попередньо з успіхом показав глядачам відому виставу «Бабине літо».

Відгуки
Маргарита

Ця вистава просто неймовірна. Під час перегляду я пережила справжню бурю емоцій, від позитивних до тих, що наштовхують на глибокі роздуми. Сюжет вистави настільки вплинув на мої внутрішні переживання, що під час аплодисментів акторам я розплакалася — раніше зі мною такого не траплялося. При цьому постановка зовсім не є важкою, навпаки — спостерігаючи за грою акторів неможливо відірватися. Доречні жарти і смішні моменти розбавляють роздуми щодо глибинного змісту. Актори дуже влучно взаємодіяли із аудиторією, а під час монологів добре відчувалося, що актор розмовляє саме із глядачами. Цю виставу я б хотіла порекомендувати всім, хто хоче побачити щось наповнене важливим змістом, але одночасно не нудне та навіть епатажне.

Марія Д.

дуже сподобалась мінімалістична сценографія. акторська гра більшістью також. не сподобалась робота з підсилювачами звуку - щоразу надто голосно і некомфортно для такого маленького залу, виносить мозок, і досить важко одразу включитися у виставу після того. декілька моментів включити публіку в дійство і момент довжелезного мораліте змусили зніяковіти, адже видались на декілька порядків нижче рівня всієї вистави загалом. сценічні бої, коли публіка сидить так близько і бачить, що це не бій - також сумнівне рішення, як на мене. загалом не сподобалося все, що змушувало "випадати" зі спектаклю, адже otherwise видовище було живе, трепетне, захопливе - було кого любити, кому співчувати.. не було кого ненавидіти і майже не було за кого переживати - ще не вирішила, це плюс або таки навпаки))) p.s. я би розстрілювала гнилими помідорами людей, які користуються телефонами з невідрегульованою яскравістю екранів - джерело яскравого світла в темряві зали дуже відволікає від сцени, пропоную включити це до інструкцій вашим волонтерам as a must.

Инна Є.

Я не очень люблю Достоевского, поэтому на спектакль шла с опаской. Пафосные, манерные спектакли не для меня. Но с первых минут спектакля я забыла где нахожусь. Я не замечала игры актеров, всё было так естественно и гармонично, их печали и радости были так близки и понятны. Весь спектакль пролетел на одном дыхании.Очень понравилась игра актёров- детей. Вовлечение зрителей даже вовремя антракта было неожиданно и интересно. Это лучшая постановка классики которую я смотрела в последние годы!

Оксана

Очень понравилось предоставление. Это история про жизнь Алёши Карамазова, про Старца после смерти , которого ждали чуда, про мальчика Илью, которого избивали камнями, а потом полюбили, про смерть и конечно про любовь. Очень понравились герои пьесы особенно хочу виделить эмоциональную игру актрисы , которая играла Лизи. Очень круто ,что спектакль живой. Взаимодействует со зрителем и даже во время антракта актеры продолжали рассказывать историю ( поиски собаки Жучки). Была очень увлечена игрой детей, которые добавили в спектакль свою изюминку и конечно я не ожидала , что под конец будет реп. Очень не ожидано. Спектакль постоянно удивлял и иногда водил в шок. Но и дал задуматься над своей жизнью. Супер . Браво режиссеру и актёрам.

Герман

Очень хороший во всех отношениях спектакль с многослойным смыслом, заставляющий задуматься о самых основных фундаментальных вещах человеческой жизни, таких как Вера и ее место в сознании, взаимоотношения между людьми, любовь, дружба.. Порадовал совершенно нестандартный подход и "архитектура" спектакля - интеграция со зрителем, действие, происходящее частично в зале, создаёт дополнительный эффект погружения в сюжет, и контакт актеров со зрителями как участниками спектакля, вовлечение их в сюжет, открывает совершенно новую гамму чувств и эмоций у зрителя, который не готов к подобным поворотам.. таким образом усиливается интерактивность и реалистичность происходящего на сцене.. Спектакль для взрослых. Возрастной контингент зрителей был в районе 30 лет, что не может не радовать.. :)

Марфа Х.

Мені дуже сподобалася ця вистава! Єдиний мінус - вистава надто довго тривала, я провела в театрі більше 3 годин. Офіційний початок мав бути о 18, у цей час на сцену вийшли актори і один з них, сівши на сцену, почав розповідати історію-монолог, таким монотонним голосом, що я подумала, якщо вся вистава буде такою - я засну) Але! Після цієї сцени почалася справжня феєрія! Чого тільки не було на сцені! Ця вистава підняла безліч актуальних тем: 1) стосунки між батьками і дітьми 2) безмежна любов дітей до батьків 3) романтичні стосунки між закоханими 4) суспільний буллінг 5) життя з інвалідністю 6) тема психічних розладів 7) тема честі і гідності 8) бідності і багатства. Мені однозначно було і про що подумати, і над чим посміятися! Спати точно не довелося, бо актори на сцені і співали, і танцювали, і стріляли з рушниці, і навіть сцени бійок були) Але це все було так смішно, так позитивно! Сміятися весь зал! Від сумних тем смерті вистава переходила до смішних і трагікомічних життєвих сцен! Дуже потішила взаємодія з глядачами! Коли актори підходили і говорили з тими, хто сидів в залі, це було дуже доречно і позитивно! Вистава була просто чудовою! Раджу всім!

Анастасия

Игра актёров сильная, чувствовалось что они выкладываются на 100%. Но из-за затянутого и сумбурного сюжета было довольно сложно проследить за всеми сюжетными линиями. И мне не всегда импонировали странные на мой взгляд попытки осовременить некоторые сцены. Это мешало воспринимать остальную часть действа серьёзно. Спектакль длился около трёх часов (с антрактом) и последние минут 30-40 уже реально было тяжело сидеть на неёдобных лавках в небольшом помещении без вентиляции. Эти моменты подпортили впечатление и негативно повлияли на способность воспринимать спектакль

Наташа

Если охарактеризовать спектакль одним предложением, то это внезапно очень смешной Достоевский. Собственно, это основное, что я хотела сказать. Дальше будут спойлеры. Постановка постоянно обманывает зрительские ожидания. Эффект неожиданности возникает с самого начала и применяется на протяжении всего представления. Начиная с того, что актеры появляются без предупреждения, когда зрители только расселись в зале и ждут традиционной просьбы выключить телефоны, из конца зала, и заканчивая тем, что в итоге получается совсем не тот Достоевский, к которому мы привыкли и которого рассчитывали увидеть. И даже дело не в том, что постановка сосредоточена на мизерной части «Братьев Карамазовых», собственно, присутствует там всего один брат – заглавный Алеша (фанатам Ивана обидно :blush:). А в том, что Достоевский получился смешной, карнавальный, с внезапно чеховскими диалогами. Мне самой трудно представить, мне самой до сих пор сложно представить, как можно из многословного, монологичного, немного косноязычного текста Достоевского полу абсурдистские чеховские реплики, но несколько раз я поймала подобную ассоциацию. Чем-то такая карнавализация напомнила качановский «Даун Хаус». И если первый акт был пусть и не по-достоевски смешным, но все-таки достаточно однородным, в стилистике XIX века, то во втором начался совершенный карнавал. «Театр – это не храм, театр – это карнавал», – говорит метатеатральной вставке персонаж, которого у Достоевского нет и быть не может. Классическая сцена отпевания сменяется современным новостным выпуском – и дальше весь спектакль скачет от классического XIX-вечного антуража к современному и обратно. Герои поют, танцуют, играют на музыкальных инструментах, сражаются на рапирах. И главное, убирают четвертую стену, границу между пространством сцены и залом: играют со зрителями, а некоторых из них делают полноценными персонажами. Та самая уже упомянутая метатеатральная вставка не только объясняет, что же здесь происходит, но и окончательно стирает эту границу между театром и реальностью. Единственный некарнавальный персонаж – Алеша. Он даже не столько главный герой, действующее лицо, сколько наблюдатель, чьими глазами мы смотрим на происходящее. Почти всегда сдержан и в поведении, и в костюмах, значительную часть постановки он стоит у стены и смотрит на весь этот жизненный карнавал. Именно он провоцирует наиболее лиричные и трогательные моменты, а такие в спектакле тоже есть: рассказ о Кане Галилейской, финальную сцену «всю в белом», когда воздушные змеи превращаются в ангельские крылья.

Вікторія

Душевна вистава, яка змушує замислюватись, наштовхує на переживання багатьох емоційних станів. Гра акторів - на вищому рівні, особливо вразила роль "отця Зосима" у виконанні Кузнєцова Володимира та жіночого складу цієї вистави! Водночас, сучасні музичні, вставки взаємодії з глядачами - доречні та не дають занудьгувати глядачу при перегляді класичного репертуару. Близькість сцени до глядацького залу дозволяє здійснити повне занурення до вистави!

Настя

Режисеру-браво! Дуже гарний приклад, коли людина не злякалась зробити щось поза межами класичного сприйняття театру. Вистава «Алеша» за мотивами Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови» - це феєрія! Перша частина до антракту - звична постановка твору, багато гумору, блискучий підбір акторів та їх гра, якою насолоджуєшся кожну хвилину. Цікаве рішення з локацією дії, додавання диму, а також взаємодія з глядачами - все це додає у виставу магії :) Вражений дійством ти пририваєшся на антракт, а вертаєшся вже в зовсім іншу атмосферу. Сучасні костюми змінили зовнішній вигляд героїв і не тільки. Друга частина вистави багата піснями та більш схожа на мюзикл. Але глибокі монологи та діалоги героїв нагадують нам про твір, що є основою поставки. Сюжетна лінія трохи перекручена, вставки з сучасності досить незвично виглядають після першого акту з класичною постановою. Але по закінченню лишається приємний «присмак». Рекомендую виставу для побачень :)