Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Акула »
Зуби в акул ростуть все життя, змінюючись у міру зношування. Слух акул здатен вловлювати звуки низької тональності, а багато видів здатні чути інфразвук.
У міфології Японії вважається, що акули забирають грішні душі «на той світ», а у Китаї сушені плавники акули вважаються гідним замінником «Віагри». У них прекрасно розвинений нюх. Дані рецепторів, що сприймають запах, обробляє 14% головного мозку. Якщо помістити хижу акулу в один кінець олімпійського басейну і вилити чайну ложку крові на іншому його кінці, риба учує кров і попливе на запах.
Один професор, дуже здібний і поважний, зі щасливою сім’єю і блискучою репутацією в науковому світі – якось порізав палець, і пішов у басейн. Він був занадто самовпевненим, і думав, що маленьку акулу – можна перевиховати.
« Таргани »
Іронічно про еміграцію
« Призначено на злам »
Капкан фантазій
« Крум »
« Клас »
Документальна вистава
« Сталкери »
Комедія
Не могла відірватися від перегляду, слідкувала за дією, емоціями, співвідносила свої міркування з посилом авторів. гостра соціальна тематика, абсурдність деяких речей сучасного світу. Вистава підійде інтелектуалам.
Перед початком вистави попередили проте, що це вистава остання і вона про зловживання. Також попередили, що нейтральних відгуків немає, а є тільки хороші і погані. Тому налаштування вже було тільки на біле і чорне. Я не можу сказати, що вистава мене сильно захопила, чи мені було нудно. Було нормально. Цікаво було спостерігати за розвитком подій, де маленька гадюка перетворювалась на отруйну анаконду (в нашому випадку акула у якої прорізаються зубки). Та мені не вистачило характеру дорослого чоловіка, який став напрочуд толерантним, такий м'який, що в це складно повірити в українському суспільстві. З точки зору різноманіття вистав, то це цікаво, та чи актуальна така вистава у нас, то я не впевнена, бо українське суспільство не дуже терпиме та толерантне. Тому відчуття доволі двоякі. Сюжет про зловживання толерантностю, що було притаманно в США в дев'яності роки. Але це не притаманне нашому суспільству. Бо в нас і досі процвітає сексизм, нетерпимість до людей з інвалідністю, расизм, гомофобія і тд. Що робить сюжет не зовсім актуальним для українського суспільства, але досить цікавий як існуюча в інших країнах точка зору. Чоловік повністю відповідав образу західного професора. А от студентка не змогла передати притаманну її образу риси, такі як підступність. Вона була досить легка і якось не розкрила свій образ поступово, а зробила це дуже швидко. Із доброї м'якої овечки доволі швидко стала вовком, і тому за нею вже було не цікаво споглядати потім. Я б не ставила обмеження на цю виставу, вона підійде для різних категорій людей. Цікаво було подивитися з якими проблемами стикаються іноземці. В якійсь мірі я намагалась проектувати це на наше суспільство, та в мене все ніяк не виходило, бо проблеми в Україні мають інших причини походження,тому і порівнювати навіть з першого погляду схожі ситуації не варто. Вистава має досить сильне емоційне і швидке завершення, що викликає у глядачів вибух різних емоцій, які ніби оживляють свідомість глядачів.
Народився в акторській родині (мати – Воробйова Євгенія Василівна – актриса, народна артистка УРСР, вітчим –Крутюк В'ячеслав Миколайович, заслужений артист України).
Вперше вийшов на сцену коли йому виповнилося чотири роки, однак, батьки не хотіли, щоб син пов'язав життя з акторською професією.
1981 року С. Мойсеєв закінчив об'єднаний акторсько-режисерський курс Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (художній керівник курсу — Л. Олійник, режисуру викладав — Р. Коломієць). Під час навчання створив музичний рок-гурт (де грав на фортепіано і гітарі).
Одружений з актрисою Риммою Зюбіною, має сина Данила.
Народився 31 травня 1964 року в Києві.
У 1985 році закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого (курс професорки В. І. Зимньої). Протягом 1985—1992 років працював у Київському театрі на Подолі.
З 1996 року співпрацював з мюнхенськими театрами «Fisch&Plastik» та «Viel Lärm um Nichts» (Німеччина).
З 2000 року викладав акторську майстерність в приватній театральній школі «Athanor Akademie» (м. Бурггаузен)) і «Оtto Falkenberg schule» (м. Мюнхен).
У 2003 році закінчив Вищу німецьку акторську школу DSA (м. Мюнхен) за спеціальністю «медіа-режисер і актор TV та радіо».
З 2008 року — актор мюнхенського театру «Fisch&Plastik».
Мешкає в Києві і Мюнхені.
В кінематографі дебютував у 1982 році, знявшись в українській стрічці «Ще до війни».
Протягом 2000-х років знявся у понад 20 фільмах і телепрограмах в Австрії, Швейцарії і Німеччині.
Починаючи з 2007 року активно запрошується в українські, російські та білоруські кінострічки. У його доробку вже понад 100 ролей.
Має премію за кращу акторську роботу на театральному фестивалі «Золотий Лев» (1991, Львів, спектакль «Вертеп»).
«Дикий театр» – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Він створює гостро-соціальні вистави за п'єсами сучасних драматургів, а також різні незалежні театральні проекти, мюзикли і т.д.
Провокація, видовищність і шок як основні інструменти взаємодії з публікою. Театр вже реалізував понад 20 проектів, зібравши понад 120 акторів з різних театрів до своєї команди і охопивши аудиторію в більш ніж 60 тисяч чоловік. Вистави проводяться на різних локаціях, не тільки на театральних майданчиках, а й в таких місцях, як зоопарки чи нічні клуби, у театру немає постійної трупи. Дикий – переможець численних фестивалів і театральних нагород, серед яких Київська пектораль, програма Британської Ради «Taking the Stage», Гран-прі фестивалю «Східний експрес», фестиваль «Мельпомена Таврія» та ін.
Продюсерка і засновниця – Ярослава Кравченко. Художній керівник – Максим Голенко.
Місія – трансформація свідомості.
Дикий зосереджений на провокаціях і відвертому спілкуванні з глядачем. Головний вектор – пошук актуальних сенсів завдяки формату радикального та імерсивного театру. Дикий театр – для творчої, свідомої аудиторії.
Дикий театр може травмувати, обуювати та викликати залежність. Не рекомендується до перегляду людей з хиткою психікою.
« Акула »
