цю виставу
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм.
Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця.
У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Я победил холодное забвенье, Создав мечту мою. Я каждый миг исполнен откровенья, Всегда пою. Саме цей уривок з вірша Костянтина Бальмонта найкраще характеризує головну героїню вистави – Анну Павлівну. Бешкетництво, легковажність та невгамовний позитив як ореол завжди з нею, хто б не казав, що ці риси притаманні лише молодій і недосвідченій людині. Вона настільки щира в своїх проявах, що хочеться заразитися від неї та заразити всіх навколо. Раніше мені здавалося, що все це можна зберегти якщо все твоє життя – це суцільна насолода і відсутність будь-яких тягарів долі. І я таки помилялася… Чому? Думаю, що відповідь на це ви знайдете саме на цій виставі. А ще "Афінські вечори" - це дослідження любові як явища, яке нам,людям, ніколи не вдасться вивчити та пояснити, бо воно має безліч форм і проявів. Герої вистави люб`язно поділяться з вами своїм баченням цього таємного почуття. А ще, а ще обов`язково перед переглядом послухайте Фантазію фа мінор, "лебедину пісню" Франца Шуберта, повірте, це вам знадобиться.
Юна піаністка нещодавно досягла свого повноліття і три місяці як вагітна. Як це донести батькам? Та ще й коли автор цього, зі слів батька, півтора рази був одруженим. Але все змінює приїзд інтелігентної бабусі. І розповіді про життя молодих дівчат в часи її молодості. Так, дівчата не могли покидати будинок без супроводу чоловіків до одруження. Так, під час спілкування завжди була присутня мама. І навіть невинне згадування про прийняту ванну вважалося непристойним. Однак, життя молоде. Молодь знайшла вихід. Влаштовували Афінські вечори. Де було дозволено все заборонене.
У 1967 році закінчила акторський курс Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Працювала в різних театрах: Миколаєва, Дніпропетровська, а також в Узбекистані (Самарканд) та Росії (Ірбіт).
З 1996 працює в Київському академічному Молодому театрі.
Паралельно працює в Українському малому драматичному театрі, де зіграла головні ролі у виставах за п’єсами Тетяни Іващенко: «Замовляю любов», «Втеча з реальності».
У 1977-79 рр. працював акторкою Запорізького театру імені В. М. Магара.
З 1979 року – акторка Молодого театру.
У 1979 році закінчила акторський факультет Челябінського музичного училища.
У 1979-1981 рр. працювала в Челябінському Академічному драматичному театрі імені Цвелінга.
У 1981-1995 рр. – в Донецькому обласному російською драматичному театрі (м. Маріуполь).
З 1996 року – актриса Молодого театру. З 1997 року службу в театрі успішно поєднує з діяльністю концертного адміністратора і асистента режисера в команді «Балкашинов і К» (однієї з провідних фірм у світі шоу-бізнесу сучасної України).
У 1973-75 рр. – актор Ворошиловградського музично-драматичного театру (нині Луганський український музично-драматичний театр).
У 1975-80 рр. працював в Ансамблі пісні і танцю Київського військового округу.
У 1981-2000 рр. – в трупі Київського академічного театру на Липках.
З 2000 року працює у Молодому театрі.
Лауреат премії ім. О. Бойченка. Нагороджений орденом «Знак Пошани».
Після дев'ятого класу подруга запропонувала Марії вступити в міське училище культури на режисуру театралізованих масових свят і обрядів. Вона вступила, а пізніше подала документи в Університет ім. Карпенко-Карого. Але провалилася.
Мама вирішила, що донька піде в іншу сферу, але коли прийшов час знову подавати документи, Марія повторила спробу і вступила на бюджет. Ось так і розпочалася її кар'єра актриси.
З 1998 по 2000 рр. – актор Українського малого драматичного театру.
З 2000 по 2008 рр. – актор ТЮГу на Липках.
З 2008 року працює у Молодому театрі.
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України «народився» 24 вересня 1917 року в місті Києві в будинку №17 по вулиці Прорізній.
У 1870 р. садибу, розташовану за цією адресою, придбав Микола Григорович-Барський «під спорудження мурованого будинку». Три роки потому з’явився проект двоповерхової будівлі, складений архітектором Федоровим. З роками під час реконструкцій було добудовано третій (у 1902 р.), а потім і четвертий (у 1913 р.) поверхи. До вересня 1917-го це був звичайний прибутковий будинок з декількома крамницями на 1-му поверсі. Силою обставин новостворений Молодий ненадовго затримався в цьому будинку. Після нього тут деякий час працював польський театр, пізніше тут знаходився Будинок Червоної армії та флоту, а в 1944-85 рр. – кінотеатр «Комсомолець України». До речі, це одна з небагатьох будівель на Прорізній, що вціліли після Другої світової війни.
У 1916 р. молоді актори створюють театральну студію. Приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила переїзд у 1919 р. до Харкова та злиття з трупою великого театру.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру.
Студійці, що стали видатними акторами, режисерами, продовжували пропагувати ідеали Молодого, сформульовані в маніфесті (до глядачів): «...бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання та популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»
За наказом Мінкульта УРСР у 1979 р. створюється «Молодіжний театр». Вистава «…З весною я до тебе повернусь!» (1980 р.) – перша в новітній історії театру. 6 років потому Молодий – знову на Прорізній, 17, знову в переліку найпопулярніших театрів Києва! Історичну назву відновлено в 1995 р. завдяки Лесеві Танюку, який сприяв і поверненню театру до рідної домівки.
Керівників театру за 100 років його існування було багато. Особливе місце серед них посідає Віктор Шулаков: його вистави «За двома зайцями» та «Сватання на Гончарівці» стали візитівками Молодого. У 1996-2012 рр. театр очолює Станіслав Мойсеєв. Він опікується оновленням репертуару, запрошує закордонних режисерів, налагоджує зв'язок з театрами країн-сусідів. З 2012 р. художнім керівником театру став молодий режисер Андрій Білоус.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого. Найцікавіші вистави Києва – саме тут! Як і раніше, вони різні за тематикою, формою та стилем. Приєднання до Європейської театральної конвенції відкрило шляхи інтеграції театру у світовий культурний простір. Як і 100 років тому, сенс існування Молодого – пошук тем, що хвилюють людство в усі часи, та їх самобутнє відтворення сучасними засобами драматичного мистецтва.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
