#

Вистави

Хочу в театр
Коли?
З ким?
Хочу піти в театр щоб Піти з дружиною/чоловіком Піти з дружиною/чоловіком
Хочу піти в театр щоб Піти з друзями Піти з друзями
Хочу піти в театр щоб Піти з дитиною Піти з дитиною
Хочу піти в театр щоб Піти з батьками Піти з батьками
Хочу піти в театр щоб Піти на побачення Піти на побачення
Чого бажаєте?
За настроєм:
Хочу піти в театр щоб Поміркувати Поміркувати
Хочу піти в театр щоб Просто розслабитися Просто розслабитися
Хочу піти в театр щоб Посміятися від душі Посміятися від душі
Хочу піти в театр щоб Чогось незвичайного Чогось незвичайного
Хочу піти в театр щоб Пристрасті та кохання Пристрасті та кохання
Хочу піти в театр щоб Надихнутися Надихнутися
Хочу піти в театр щоб Чого-небудь пікантного Чого-небудь пікантного
Хочу піти в театр щоб Гострих емоцій Гострих емоцій
Хочу піти в театр щоб Епатажу Епатажу
Хочу піти в театр щоб Побачити феєричне шоу Побачити феєричне шоу
Чогось конкретного:
Хочу піти в театр щоб Побачити виставу за відомим твором Побачити виставу за відомим твором
Хочу піти в театр щоб Дізнатися про історичні події Дізнатися про історичні події
Хочу піти в театр щоб Взяти участь у виставі Взяти участь у виставі
Хочу піти в театр щоб Попрактикувати іноземну мову Попрактикувати іноземну мову
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.5
5.5
5.5
5.5

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.6
5.6
5.9
5.9

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.7
5.7
5.8
5.8

У 1970-80 роках Нью-Йоркське метро стало найнебезпечнішим видом транспорту. Внаслідок фінансової кризи, кількість поліцейський різко скоротилась, відтак у «підземці», як і в місті, вирувала злочинність. Поїзди брудні, колеса надто стугоніли, на стінах суцільне графіті зі страшними сюжетами, що загалом нагадувало поле бою. Для пересічних людей поїздки в метро супроводжувались жахом і стражданнями, не рідко з летальним завершенням. За довгим очікуванням поїзда на платформі обличчя пасажирів виглядали спустошеними, думки про звичайні клопоти блокувались пересторогою про напад. Це був особливий соціальний «еквалайзер». На тлі достовірних подій автор Ніколас Байєр написав сценарій до відомого фільму «Випадок у метро». Його можна характеризувати як миттєве фото подій звичного міського життя. Однак, в сюжеті закладено дещо абсолютно тривожне, безкінечне, що спонукає до відповідальності та змушує усвідомити суть конфлікту. Це додає виставі «Інцидент» актуальності.

4.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 17
4.6
4.6
4.8
4.6

Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.5
5.8
5.3
5.5

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.4
5.3
5.9
5.5

У сценічному прочитанні режисера Дмитра Богомазова оповідання Юрія Коваля зі збірки «Чистий Дор» - це смішні, добрі, мудрі і дуже світлі історії про загублене в лісах старовинне село з прозорою назвою Чистий Дор і життя-буття його мешканців. «Село моєї душі» – так сказав одного разу Коваль про Чистий Дор, як про мрію, про втілення свого ідеалу. Привітна Пантелеєвна, серйозне дівчисько Нюрка і галаслива Мироніха, сварлива Манька і найдобріший дядько Зуй - всі вони живуть немов у колі заповідного лісу, і не загрожує їм ні чорний відчай зовнішнього світу, ні безглузда суєта. Їхні стосунки з людьми будуються на почутті спорідненості, що моментально спалахує, завдяки якому одразу був зарахований до родичі і оповідач – письменник-мандрівник, який випадково забрів у село. Їх чисте життя, всі відтінки лісу і неба ловить невидимою сіттю письменник – бродяга, щоб потім, сидячи в похмурому місті, написати книгу. Ці цікаві історії для душі, розуму і серця, приносячи гру, посмішку, свіжість і чарівність живого життя, роблять і самих глядачів чистішим і добрішим. А тонка іронія автора ще й піднімає настрій.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 12
5.3
5.2
5.5
5.1

Під час будь-якої вистави за лаштунками відбувається свій «спектакль», який завжди залишається невідомою таємницею, адже на цю виставу глядачі не допускаються... Театральне життя на сцені і реальне життя за кулісами - подібна «подвійна гра», цілком по-шекспірівськи, дозволяє поглянути на театр, як на життя, і на життя, як на театр.

5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 11
5.5
5.5
5.2
5.6

Головний герой, їдучи додому після вечері, опиняється в дивному готелі, де всі пожильці нагадують божевільних. Проте найдивнішим з них виявляється таємничий Доктор С. Хто цей Доктор? І чим саме він займається в готелі? Саме це необхідно буде дізнатись Жульєну. Комедія "Готель «Portal'»" створена за мотивами п‘єси Еріка Еммануеля-Шмітта «Готель між двох світів». Цей твір – особливий, з гумором погляд на одвічні питання людства про сенс існування людини на Землі та чи існує життя після смерті? Три причини піти на виставу: 1. Це найромантичніша комедія, яка розкриває саму сутність ніжного кохання. 2. «Готель між двох світів» – одна з найвідоміших п'єс Еріка-Еммануеля Шмітта, визнана у всій Європі. 3. Вистава надасть вам можливість відчути весь спектр емоцій – від сміху до сліз, і від сліз до сміху.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 13
4.9
4.9
5.5
5.1

Барбершопи – замість цирулень, біткоїни – замість кредитних розписок, діджеї замінили таперів... Геть усе навколо стало іншим! Йому вже сорок: і голова гола, і безліч «хвостів»… Мабуть, треба схаменутися, не брехати, повернути борги, закохатися… Чи може ні?.. У виставі звучить музика наживо.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 9
6.0
5.9
6.0
5.9

…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.8
5.4
6.0
5.4

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Дкорації, костюми

Загалом оцінок: 10
5.6
5.6
5.9
5.4

Шестеро подруг збираються разом – молоді, красиві, незаміжні жінки! Вони давно не бачилися, та й привід є: одна з них вагітна. Це дійсно подія, адже дітей поки немає ні в однієї. Про що піде мова? Про чоловіків, звісно. І про те, чого сьогодні рішуче не вистачає жінкам. Розмови кружляють по орбітах ліжка, шлюбу, сім'ї, роблять великі витки, йдучи в «відкритий космос» інтиму та відвертостей. «Дівич-вечір» можна порівняти з американським коктейлем: кола, лід, вершки і стиглі ягоди – за смаком. Вживається під важку музику Бетховена і легковажні мелодії Верді: сміх крізь сльози. Глядач співпереживає і переживає почуття впізнавання. І все-таки спектакль обнадіює і дарує оптимістичний заряд!