#

Вистави

Хочу в театр
Коли?
З ким?
Хочу піти в театр щоб Піти з дружиною/чоловіком Піти з дружиною/чоловіком
Хочу піти в театр щоб Піти з друзями Піти з друзями
Хочу піти в театр щоб Піти з дитиною Піти з дитиною
Хочу піти в театр щоб Піти з батьками Піти з батьками
Хочу піти в театр щоб Піти на побачення Піти на побачення
Чого бажаєте?
За настроєм:
Хочу піти в театр щоб Поміркувати Поміркувати
Хочу піти в театр щоб Просто розслабитися Просто розслабитися
Хочу піти в театр щоб Чогось незвичайного Чогось незвичайного
Хочу піти в театр щоб Посміятися від душі Посміятися від душі
Хочу піти в театр щоб Надихнутися Надихнутися
Хочу піти в театр щоб Пристрасті та кохання Пристрасті та кохання
Хочу піти в театр щоб Чого-небудь пікантного Чого-небудь пікантного
Хочу піти в театр щоб Гострих емоцій Гострих емоцій
Хочу піти в театр щоб Епатажу Епатажу
Хочу піти в театр щоб Побачити феєричне шоу Побачити феєричне шоу
Чогось конкретного:
Хочу піти в театр щоб Побачити виставу за відомим твором Побачити виставу за відомим твором
Хочу піти в театр щоб Дізнатися про історичні події Дізнатися про історичні події
Хочу піти в театр щоб Взяти участь у виставі Взяти участь у виставі
Хочу піти в театр щоб Попрактикувати іноземну мову Попрактикувати іноземну мову
Спочатку найпопулярніші Спочатку найближчі вистави

Практично не існує великого сценічного колективу, чи то драматичного, чи оперного, на афіші якого б не зустрічалося ім’я великого реформатора театру Бомарше. Його творчість надихала велетнів музики Моцарта та Дж. Россіні, для багатьох акторів участь у його п’єсах ставала доленосною. Стосовно вистави на сцені Національного академічного драматичного театру імені І.Франка, над якою працювала постановочна група на чолі із заслуженим артистом України, неодноразовим лауреатом премії “Київська Пектораль” Юрієм Одиноким, то в цьому плані франківці продовжують славні традиції своїх корифеїв. Адже ж в перший сезон заснування театру імені І.Франка у далекому 1920 році ця п’єса була поставлена фундатором колективу, видатним режисером, актором Гнатом Петровичем Юрою, який виконав в ній головну роль Фігаро. Сьогоднішнє покоління франківців, звертаючись до безсмертної комедії, у своїй виставі використовує переклад, що його здійснив свого часу Г.П.Юра і присвячує цю роботу пам’яті великих попередників, які виходили на кін театру імені І.Франка Фото та анотації надано театром.

Барбершопи – замість цирулень, біткоїни – замість кредитних розписок, діджеї замінили таперів... Геть усе навколо стало іншим! Йому вже сорок: і голова гола, і безліч «хвостів»… Мабуть, треба схаменутися, не брехати, повернути борги, закохатися… Чи може ні?.. У виставі звучить музика наживо.

Національний академічний драматичний театр імені І.Франка репрезентує прем’єру мюзикл «Едіт Піаф. Життя у кредит», що його створили відомий український поет та драматург нар. арт. України Юрій Рибчинський та композитор Вікторія Васалатій. Ім’я Юрія Рибчинського є знаковим для українського мистецтва, адже у його творчому доробку пісні, які давно й поправу увійшли до кращих здобутків національної культури. Своєрідність постановки вистави «Едіт Піаф» полягає у самому задумі творців: у п’єсі йдеться про «народження» Піаф – співачки. У метафоричній, суто театральній формі пропонується музична оповідь про початок її великої й трагічної долі. Глядачі стануть свідками історії першого кохання і першого тріумфу великої французької співачки. Потраплять в атмосферу французького шансону початку 20-го століття, почують неповторну магнетичну музику, заради якої Едіт Піаф зреклася усіх земних благ, і яка перетворила її на світову легенду. Фото та анотації надано театром.

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.

5.0

KAZANOVA – це ім`я стало давно загальним для всіх ловеласів, дон-жуанів і бабіїв. KAZANOVA – це символ кохання, спокуси й зваблення. KAZANOVA – звучить водночас, як заклик і покликання. Всі жінки мріють про ніч з KAZANOVA. Проте саме ЦЯ НІЧ стане для амплуа KAZANOVA прощальною... Чому? Дивіться виставу у виконанні акторів Театру Маскам Рад. «Прошальна ніч з KAZANOVA» – ексцентрична романтична комедія про пошуки себе всесвітньовідомим розпусником Джакомо Казанова, а також про його справжнє кохання. Ця комедія – ексклюзив від Театру «Маскам Рад». Позитивні емоції та гарний настрій гарантовано – перевірено вже на практиці!

5.5

На острові Святої Єлени в засланні, переможений та принижений, відраховує дні великий імператор Наполеон. Тепер вся його велич – розчинене в часі минуле, а імператорський мундир – пугало на городі. Абсолютно несподівано в житті колишнього імператора з’являється корсиканка Жозефіна ...

5.7

Вистава «Ведмідь» і «Освідчення», перш за все, про кохання. Комічне, незграбне, безглузде, але від того не менш світле та щире. Про кохання, що то втопає у відчайдушній суперечці двох сусідів, то несподівано народжується зі спору кредитора та боржника. Вистава про кожного, хто хоч раз у житті закохувався. Режисер наголошує на тому, що шлюб, як би не банально це звучало, укладається на небі. І навіть у комедійній формі, що визначена текстом Чехова, він змушує нас повірити, що кохання, нехай навіть сором'язливе та безглузде, завжди сміливіше й мудріше за нас самих.

Ліс
« Ліс » Комедія

П’єса «Ліс» (1870) – третє звернення театру до спадщини класика світової драматургії Олександра Миколайовича Островського (1823-1886). У 1946 році була поставлена п’єса «Остання жертва», у 1948 – «Без вини винуваті». Дія п’єси «Ліс» відбувається в маєтку доброчесної вдови Раїси Павлівни Гурмижської. Після смерті чоловіка, на її плечі лягли турботи управління маєтком, хазяйством, лісом. Крім того вона прийняла до себе свою небогу Аксюшу, опікується сином своєї колишньої подруги, збіднілим юнаком Олексієм Булановим… Гурмижська збирається одружити Олексія і Аксюшу, та раптова новина від служниці Уліти, про те, що Олексій – закоханий в іншу - кардинально міняє плани вдови. Адже «інша» – то сама Гурмижська! А тут, ще й звідки не візьмись – погостювати приїжджає небіж Раїси Павлівни, якого вона не бачила більше 15 років, що може завадити новим планам Гурмижської… Для режисера-постановника Дмитра Богомазова у створенні сценічної версії відправною точкою стала відверта театральність. Адже ж Островський - «яскравий акторський автор», який дає можливість створення неординарних характерів. До того ж, у п’єсі одними з головних персонажів є актори. Саме вони, розігруючи оточення, переводять сюжет з трагедійної площини у комічну. Ці благородні лицарі сцени примушують дійових осіб стати безпосередніми учасниками їхнього спектаклю, їхньої гри, яка ламає систему сталих правил і дарує людині свободу, здатність дивуватися, закохуватися, бути самим собою. У виставі задіяний зірковий ансамбль театру. Фото та анотації надано театром.

5.5

8 кроків танго – відповідають етапам відносин між чоловіками і жінками – зустріч, впізнавання, близькість ... "Ми входимо в любов, як в танець, а танець – це схема, яка працює безвідмовно" – стверджує герой п'єси – вчитель танго. Але люди, які прийшли танцювати – не шукають схему – вони шукають любов.

Підлітком Гітлера не прийняли до Віденської академії мистецтв. Розпорядившись по-своєму, доля позбавила світ від бездарного художника, підготувавши людству геніального вбивцю. Старий єврей Шломо Герцель, філософ і поет, що пише свою Книгу Життя, милосердно пошкодував цього нікчемного хлопчиська Гітлера. Якби Шломо тільки знав, що попереду, й яку страшну книгу - «Нове Євангеліє» - напише цей «пророк»! Ми з вами знаємо... Але як і раніше помиляємося, обираючи тих, за ким йдемо.

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.

5.4

Коли ви закоханий студент, а дядько вашої дівчини – скупий та черствий тиран, діяти треба рішуче. Двоє друзів Джек і Чарлі сподіваються освідчитися своїм коханим напередодні їхнього від'їзду на канікули до Шотландії. Гарантією успіху стане присутність багатої покровительки Чарлі – тітоньки Люції, що має приїхати з Бразилії. Але не так склалося, як гадалося: чергова телеграма руйнує всі плани. Приїзд тітоньки відкладається, а отже вередливий дядечко Спетлайг може відмовитися видати племінниць за закоханих студентів..