#

Вистави

Коли:

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

Днем - робота і амбіції, ввечері - мрії і сумніви, самотність і спрага любові. Ми живемо в епоху зведення кар'єрних цінностей в ранг культу. Яку ціну доводиться платити в цій гонці - ось основна тема вистави. Дія відбувається в серці корпорації, якою керує невидимий бос на ім'я Крамер. Першими мешканців 16-поверхового будинку зустрічають вахтери - Генріх і Марія. Їм живеться, загалом, непогано - навіть на заборонений на робочому місці телевізор начальство дивиться крізь пальці. А в телевізорі постійно крутять рекламний ролик компанії, в якому красень-чоловік під час дощу переносить на руках через калюжу прекрасну даму. Чим займається корпорація і для чого вона взагалі потрібна - таємниця за сімома печатками, але навіть Генріху і Марії зрозуміло, що до охоронюваним ними шістнадцяти поверхах людське благородство з ролика відношення не має. Переможець Київської Пекторалі 2012 року в номінації за Кращий камерний спектакль.

Це – спектакль про життя «за лаштунками» провінційної театральної трупи. Між виставами актори вирішують безліч проблемних питань: побутових – латання костюмів i розірваних декорацій, написання оркестровок до п'єс; особистісних – залицяння одруженого капельмейстера до актриси Зоні, заздрощі акторів, підлабузництво до керівництва трупи; філософсько-мистецьких: залежність театру від замовника, а відтак – його гнучкість у підборі репертуару... Висвітлені проблеми так майстерно переплетені що зрада капельмейстера з молодою акторкою чи лестощі управляючому аж ніяк не здаються дрібними та недоречними. У виставі грають 14 дійових ociб, i кожен є відображенням певного типу людини: кокетка Зоня, скандальна Ціпа Львовна, улеслива i зрадлива Олена Степанівна, гультяй Лука Карпович, догодливий управляючий Іван Васильович, гордий виконавець драма-тичних ролей...

Герої вистави знаходяться у пошуку. Вони йдуть по дорогах, пливуть по річці в пошуках Людини, а разом з ним – і любові, і щастя, і сенсу свого існування. Вони шукають один одного, навіть, коли стоять облияччям один до одного: зворушливі, смішні, жорстокі і такі ніжні. Як говорить Огнєв, один з героїв: «На світі немає нічого дорожчого за людей!». Вистава за оповіданнями Чехова «Святою ніччю», «Княгиня», «Єгер», «Вірочка», «На підводі». Усі вони є історіями про кохання.

Що б ви робили, якщо б несподівано опинилися власником чемоданчика зі значною сумою доларів у ньому? Чи купили б ви квартиру в центрі міста? Придбали б собі новенький Порше? А може взагалі подарували коханій людині цілий острів? Найголовніше в такій ситуації – швидкість реакції на блискавично мінливі обставини. Запрошуємо до майстер-класу, в якому розберемо форс-мажори, можливі помилки та підводне каміння у взаємодіях зі щасливою знахідкою

5.6

Вистава «Ведмідь» і «Освідчення», перш за все, про кохання. Комічне, незграбне, безглузде, але від того не менш світле та щире. Про кохання, що то втопає у відчайдушній суперечці двох сусідів, то несподівано народжується зі спору кредитора та боржника. Вистава про кожного, хто хоч раз у житті закохувався. Режисер наголошує на тому, що шлюб, як би не банально це звучало, укладається на небі. І навіть у комедійній формі, що визначена текстом Чехова, він змушує нас повірити, що кохання, нехай навіть сором'язливе та безглузде, завжди сміливіше й мудріше за нас самих.

478296000 подихів робить людина в середньому за життя. Дихання - це ритм. Дихання не можна ні побачити, ні схопити, тільки відчути і почути. Нескінченне число. Півмільярда подихів. Зворотний відлік часу. "Легені" - вистава про повітря. Про простор. Про час. Про планету. Про людей, що живуть поруч з нами, жадібно дихаючих киснем. Про тиху дрімоту тропічних лісів. Про глибоководних риб. Про сліди динозаврів в пустелі. Про мурах, які будують спільний дім. Про маленькі рішеннях, які назавжди змінюють наше життя. Про саме життя, яке є невидимим потоком, що змиває все на своєму шляху. Про 1700 подихів, які зробить кожен з нас за час цієї вистави.

Володар премії Лоуренса Олів'є «Комедія Року» – «Не турбувати!» – світовий хіт від англійського майстра фарсу Рея Куні, який вже 25 років не сходить з театральних підмостків по всьому світу! П'ятизірковий готель. Одружений депутат, молода коханка... і стукіт у двері. Уявили? Трохи буденно. А якщо так: депутат, коханка і... труп! А тепер стукіт у двері! А потім ще один, і ще! На півтори години ви в буквальному сенсі застрягнете в номері шикарного готелю «Вестмінстер» разом з найвинахідливішим депутатом Англії. І тут почнеться! Застали з напіводягненою секретаркою на дивані і трупом журналістки в вікні? Припустимо: неприємно... А якщо двері вибиває її ненормальний чоловік-рокер? Ось це вже сумно! Ну, а якщо на тлі цього з сюрпризом нагряне Ваша ревнива дружина? Все, стрибаємо з Біг Бена? Але ні! Містер Річард Уіллі знайде виправдання всім людям, подіям і предметам, які опинилися в його номері в настільки невизначену годину, коли він сам взагалі-то повинен бути в парламенті. Недарма ж він – помічник самого прем'єр-міністра! Правда, ми не гарантуємо, що в його брехні заплутаються не тільки він сам, бідолаха його секретар, весь персонал готелю і кохана дружина, але і в першу чергу, Ви, любий глядачу! Бо події розвиватимуться швидко, а регіт сусіда зліва і заливають Ваші очі сльози однозначно будуть заважати докладному сприйняттю цього вселенського фарсу в масштабах готельного номера. Тому рекомендуємо сходити двічі. А в іншому, не забудьте зареєструватися в номері «34» готелю «Вестмінстер», замовити шампанське і устриці, і обов'язково повісити на двері табличку «НЕ ТУРБУВАТИ»!

Усі сім'ї щасливі по-своєму, але буває настає мить непорозуміння, хвилина охолодження, час осмислення! Тоді треба ще більше любити, ще більше поважати і обов'язково станеться щось або з'явиться хтось, як наш Шіола, і все налагодиться! І дитинка народиться у тих хто по-справжньому любить і вірить! За це ця вистава-тост! Приходьте! Піднімемо разом бокали!

Для кохання не існує віку та часу… Та коли здається, що романтика залишилася в минулому, то доля посилає чи то дивне випробування, чи то подарунок. «Кожного разу, коли за тобою зачиняються двері – я хочу, щоб ти повернувся…»

Лист Богу
« Лист Богу » Оповідання

«Дорогий Товариш Бог!.. Скоро Пейсах, наше головне з тобою свято…» Сентиментальна розповідь про містечкового божевільного, який восени 1947 року пише та відправляє поштою листа Всевишньому з проханням подарувати йому п’ятдесят рублів. Лист потрапив до рук начальника селищної міліції й несподівано зачепив його суворе серце.

"Двоє бідних румунів, що говорять польскою" - соціальна комедія. Багатопланова гостросюжетна історія, головні герої якої відправляються в шалену подорож автостопом, помінявши сцену модної тусовки на реальні простори своєї батьківщини. Їх попутники - парад соціальних типів. Мова героїв п'єси Дороти Масловської - смішна, понівечена, оголює суть середньостатистичної свідомості, що складається зі штампів поп-культури, телевізійного жаргону і молодіжного сленгу. Ця історія - рефлексія на зміни, що відбуваються у внутрішньому світі сучасного человека. Це погляд на світ споживання, який деформує свідомість людини, спотворюючи його систему цінностей.