« 1984 »

Вистава «DRACULA» − це відкритий анатомічний театр жанрів трилера, гротеску, бойовика, комедії і навіть ліричної драми. У багряному калейдоскопі пристрастей Брема Стокера ви станете свідком фатальної зустрічі Джонатана Харкера і Графа Дракули, його авантюрної подорожі до Лондона в пошуках прекрасної Міни. Зануритесь у світи пристрасті і приреченості Люсі, невиліковного болю Ван Хелсінга та божевілля Ренфілда, знемагаючого в очікуванні свого хазяїна. Пишність легенди без бутафорії прикрас.

Культовий роман Ентоні Берджеса у постановці визнаного режисера сучасності – на сцені театру на Подолі! Хто не здатен на ненависть, той не здатен і на любов. Монгольське прислів’я Людина помиляється. Раз, два, десять. Їй подобається шлях сильнішого, дорога насилля і крові. Людина створює прекрасне, розвивається і еволюціонує. Вона здатна на ЛЮБОВ. Якими бути нам? Ми робимо вибір щодня. Але якби нас позбавили можливості вирішувати, права на помилку – ми б стали прекрасними і керованими механічними ляльками, безвольними плодами людської Любові до влади над іншими.

Спочатку вас здаватиметься, що цей голос живе у вас в голові. Потім ви скажете собі. що це просто дурні думки, ще за мить ви зрозумієте, що вас огортає морок... Ви забажаєте вибратися й розгадати таємницю, приховану у розповідях головних героїв. Вистава-загадка, де відповідь може коштувати вам життя!

«Дикий театр», Львівський театр імені Лесі Українки і «Мистецький Арсенал» представляють: вперше в Україні вистава за п’єсою відомого канадця, сценариста і письменника Мішеля Марка Бушара «Том на фермі» у перекладі Ростислава Нємцева. Том приїздить на похорон свого друга, що трагічно загинув. Він знайомиться з його сім’єю, і виявляється, що ніхто: ні матір, ні брат, і навіть він – не знали загиблого по-справжньому.

Трагедія «Коріолан» – це історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої В. Шекспір взяв з оповідання грецького письменника Плутарха. В цій п'єсі є і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Ії герой – Кай Марцій, уславився своїми подвигами у війні з ворогами римлян – вольсками. Після завоювання столиці вольсків міста Коріоли за бойові звитяги він отримав прізвисько Коріолан. Повернувшись з перемогою додому доблесний воїн йде у «велику» політику – у консули Римської республіки. Але у політичних баталіях незламний і непохитний герой, що звик перемагати ворогів у відкритому бою, виявився вразливим у своїй силі: відвертий, прямодушний і безкомпромісний Коріолан не здатний на обман і хитрощі. Внаслідок політичних маніпуляцій, замість шани і визнання мужній воїн проголошується ворогом народу і отримує від римлян вирок – довічне вигнання. Розлючений Коріолан залишає місто, в бажанні помстися він об'єднується зі своїми колишніми ворогами – вольськами й веде їх армію на Рим. Але напередодні вирішального штурму Коріолан, зворушений благаннями матері, відмовляється від остаточного знищення Риму та платить за цей свій вибір власним життям. Найцікавішим з дослідників творів Шекспіра і, зокрема, п'єси «Коріолан» був Іван Якович Франко. Пропонуємо декілька цікавих фрагментів з його передмови до видання: «Уільям Шекспір. Коріолан. Переклад П. О. Куліша. Львів, 1900 рік»: «Трагедія Коріолана» появилася, по-перше, в першім повнім виданні Шекспірівських творів in folio 1623 р. Шекспір взяв основу для своєї трагедії з оповідання грецького писателя Плутарха про життя римського героя з початків республіки Кнея (не Кая) Марція, прозваного Коріоланом… Той легендовий скелет, який Шекспір найшов у Плутарха, він дуже значно перемінив, для догоди своєму поглядові на героя і юрбу, який він хотів перевести в драму. Ся тенденція була – виявити своє презирство для юрби, для простого люду, а пошану, навіть закохане обожання, для визначних одиниць, для героїв. Та найбільшу потопу свого гніву і презирства вилляв Шекспір на простий народ, на «юрбу», оту темну, змінчиву, легковірну, і недовірливу, трусливу в небезпеці, до сеї юрби Шекспір почував інстинктове обридження. Що могло довести Шекспіра до такого погляду на героїв і юрбу? Що могло довести в його душі до такої нечуваної інтенсивності обожання для одних, а погорду і обридження – для другої?... Ми мусимо бачити в них особисті ремінісценції автора, виплоди його життя і тих відносин, серед яких розвивалася його творчість. Чуючи й себе одною з тих великих цифр, гірко відчуваючи своє упослідження, своє низьке становище в суспільності, Шекспір тим живіше відчував великі трагедії, великих героїв, що погибали в конфлікті з людською завистю, непостійністю та низьким честолюбством». «…Велику роль в трагедії грає мати – «найгордіша і найбільше викінчена постать матері, яку лише створив Шекспір». Сеї фігури Шекспір покористувався постаттю своєї власної матері. Ся постать могла в повній силі ожити в його пам'яті якраз тоді, коли ся мати вмерла, а се сталося 9 вересня 1608 року. Шекспір, без сумніву, був на її похороні і потім іще пробув пару неділь у Стратфорді. З сього виводять, що тоді ж під враженням материної смерті, був написаний «Коріолан»…» «Сучасні актори та режисери прагнуть побачити героїв Шекспіра, позбавлених зовнішньої романтичної привабливості, ідеалістичних ілюзій, упереджених моральних оцінок їх характерів та вчинків. Вони прагнуть неприкрашеної правди, і навіть подекуди неприємної. «Не омана, яка нас звеличує», а навпаки – відверта неприхована істина створює мету найбільш новаторських постановок Шекспіра. Подібній Шекспір стає по-справжньому сучасним…» О. Анікст, «Отелло» – Лоуренс Олівьє. – Советская культура, 1965, 17 вересня. Фото та анотації надано театром.