Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« № 13 або Олінклюзів »
№ 13 або олінклюзів – це не просто готельний номер, за подіями в якому підглядають глядачі. Іронічна сатира на знайому всьому світу історію: впливовий політик і його секретарка.
У п'єсі англійського драматурга Рея Куні помічник британського прем'єр-міністра дебатів в палаті Громад віддає перевагу затишному номеру з видом на Біг-Бен і компанії напівроздягненої секретарки. Все йде як по маслу, але в самий кульмінаційний момент невдалі коханці помічають у вікні тіло невідомого чоловіка. Ось тут-то все і починається ...
Вир комедійних подій, стрімкий розвиток сюжету і, як завжди буває в комедіях положень, непередбачувана розв'язка ...
Політику тепер доведеться пояснити чому він не на роботі, а в готельному номері, та ще й з трупом.
Неймовірно, але факт: вистава «Генерали в спідницях» прикрашає афішу театру вже 25 років і кожного разу постановка Ірини Кліщевської проходить у переповненій залі «Колеса»! В основі сюжету п'єси Жан Ануй лежить історія старогрецького комедіографа Арістофана «Лісістрата». У Києві прем'єра «Генералів у спідницях» відбулася в березні 1990 року. З цією виставою театр «Колесо» брав участь в україно-американському проекті «Обмін класикою»; був із успіхом представлений у м. Ашвіл (США); також вистава побувала на гастролях у Польщі. За сюжетом п'єси в першій дії головний герой Леон де Сен Пе (цю роль грає Олег Лепенець) стоїть прив'язаним до стовпа. Якщо порахувати, скільки часу актор простояв біля стовпа, то вийде цікава цифра – майже 30 діб! Інтригуючий сюжет, несподівані повороти, комічність ситуації, викликаної феміністичними настроями суспільства – актуальні сьогодні як ніколи. Більше 20 років вистава викликає щирий, невтримний сміх у глядачів не тільки України, але й США, Польщі та інших країн. Вистава нагороджена дипломом «За кращий акторський ансамбль».
«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).
Вистава про сьогоднішній день. Хто рухає «колесо історії»: люди, які вміють робити гроші або ж інтелігенція, праця якої оплачується мінімально? Відповідь на це питання Ви будете шукати разом з персонажами п'єси, сміючись крізь сльози.
На машині без гальм дві чарівні дами мчать ... на цвинтар! Щоб відзначити День пам'яті чоловіка одне з них. Але! Коли вони приїжджають, то бачать – біля пам'ятника вже лежать квіти. Ви думаєте, що події розгортатимуться в цьому напрямку? Частково – так. Але тільки частково! Парадоксальність комедії «Дура, це любов!» – в самих дам. У їхньому житті було все, і печаль теж, але про неї в спектаклі – побіжно, тільки щоб зрозуміліше стали характери героїв, їх відчайдушність, відвага і невичерпне почуття гумору. Вражаюча любовна історія ... Детектив ... Призводять до здивування герої ... Приголомшливий гумор ... Чого тільки немає в цій комедії!
Вистава створена за текстами сучасних авторів та блогерів Татуся Бо та Ruslan Gorovyi. Багато гумору, табуйованих тем, провокацій і суржику – в усю цю реальність, що нас оточує, занурені чисті, добрі, відкриті люди, які, звичайно, вже все знають і все бачили. Тому вони із задоволенням повчать інших жити, як годиться, щоб взяти усе і навіть більше саме тут і саме зараз. Суржик нашого життя в образах і мислеформах. Чиста енергія незаплямованого розуму. Біль від сміху та сміх від болю.
Якщо ви бажаєте одержати позитивні емоції та щиро посміятися - вистава “#13, або олінклюзів” задовольнить ці потреби. В ній є все: і жарти, і танці, і інтрига. Розповідь про те, що може статися, якщо проводити робочий час не за призначенням. А саме: високослужбовець замість дебатів запрошує до свого готельного номера секретарку. І все було б добре, якби не труп у їх вікні. Що робити, щоб не втратити роботу? Звісно, ховати труп)) Але як сховати труп у готелі, де завжди повно людей і постійно з’являються нові свідки? Дізнаєтесь з п єси. Чудова гра акторів, веселі жарт, непередбачуваний кінець. І все це чистою українською мовою, без акценту та суржику. А танець Олександра Папуши та Лілії Ребрик заслуговує овацій! А ще О.Вертинський! Актор від Бога! Йому навіть говорити нічого не потрібно, його міміка і жести неперевершені! Дякую за чудову гру та позитивні емоції. Рекомендую!
Слава Жила народився у Чернігові у родині режисера-постановника та актора, заслуженого діяча мистецтв України В'ячеслава Миколайовича Жили. Мати – Олександра Євгенівна Жила, заступник директора Тернопільського академічного обласного драматічного театру ім. Т. Г. Шевченка. Його молодший брат – Олександр Жила – актор театру та кіно.
Вищу освіту здобув у Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого за спеціальністю «Театральне мистецтво» (2008 рік). У 2016 році закінчив Київський університет права НАН України за спеціальністю «Правознавство». У 2017 – Міжнародний інститут менеджменту (МІМ-Київ) за фахом Master of Business Administration, Master of Public Administration.
Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки заступником начальника служби організації та обслуговування гладачів; також був заступником директора у театральній агенції «Прем'єра».
У 2013 році заснував з партнерами театрально-концертну агенцію «RB Group». За п'ять років свого існування «RB Group», під керівництвом продюсера Слави Жили, створила та реалізувала на провідних київських сценах близько 150 вистав та концертів, серед яких власні антрепризи за участі зірок українського театру, кіно і телебачення.
За цей час у Києві виступали Михайло Єфремов, Андрій Макаревич, Кріс Норман, Ден Маккаферті, Девід Нопфлер, Тім Оуенс[en] та інші.
У 2016 році заснував театральну школу «Сверхзадача», де акторську майстерність викладають провідні актори київських театрів та українського кінематографу. Художній керівник студії – народний артист України Олексій Вертинський.
У травні 2017 року Славу Жилу було призначено директором та художнім керівником театру «Актор». Він розробив маніфест, за яким театр живе і сьогодні. Зараз «Актор» розвивається у чотирьох напрямках: Актор. КЛАСИКА, Актор.UNDERGROUND, Актор.KIDS та Актор. ДОМАШНІЙ ТЕАТР.
За перший місяць роботи під керівництвом Слави Жили, «Актор» випустив чотири прем'єрних вистави: «Ведмідь» і «Освідчення» за А. Чеховим, «Бійцівський клуб» за Ч. Паланіком, «Здрастуйте, я ваша тітонька» за Б.Томасом та «Двоє на гойдалці» за У. Гібсоном. На сцені театру виступають народні артисти України Ада Роговцева, Олексій Вертинський, Лариса Руснак, Людмила Смородина, Анатолій Гнатюк та актори провідних київських театрів.
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.
З 2007 року – актриса Нового драматичного театру на Печерську.
З 2013 року – актриса Київського Молодого театру.
Народився 24 лютого 1959 року у шахтарському місті Стаханов (нині Кадіївка). В 1979 році закінчив Дніпропетровське театральне училище, курс В. І. Ковалевського. В 1996 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, спеціальність «Організація і управління театрально-видовищними підприємствами».
Працював в Дніпропетровському російському драматичному театрі імені Максима Горького, в Севастопольскому театрі ЧМФ. В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1988 року. З 1991 по 1997 роки обіймав посаду директора-розпорядника театру.
Двічі лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль»: в 1997 році лауреат в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі» за роль Мессіра Нічі у виставі «Комедія про принадність гріха» Нікколо Макіавеллі; в 2003 році — в тій ж номінації за роль Подкольосіна в спектаклі «Одруження» Миколи Гоголя.
Окрім роботи в театрі, веде ранкову телепередачу «Ранок з Інтером» на телеканалі «Інтер».
Є президентом Бердянського міжнародного кінофестивалю.
У 2006 році випустив диск романсів «Негромкий вальс».
З 11 жовтня 2015 року буде одним із тренерів дитячого талант-шоу «Маленькі гіганти» телеканалу «1+1».
У 2015 році Володимир Горянський таємно одружився на Олені Фейсі.
Влітку 2016 року приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, в якому розповів за що любить Україну.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
В 1999 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-арого (майстерня І. Молостової).
У театрі з 2008 року.
Ведучий програми «Було ваше – стало наше» на телеканалі «Інтер»;
Ведучий програми «На гачку» на Новому каналі.
З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.
Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».
Знімається в кіно.
У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.
У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.
« № 13 або Олінклюзів »
