Всі театральні вистави міста Київ

Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?

Що таке сім’я? Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Неминучий супротив батьків та дітей. Те, що мало величезне значення для старшого покоління, дуже швидко перестає цінуватись їх нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, саме тоді коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів, на зломі часів, при зміні правлінь. І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte». Як же без них? Адже, режисер цієї вистави – Маттео Спіацці (Італія). Рецензія на виставу тут.

Ексклюзивно в театрі на Подолі вистава за романом Андрія Куркова «Сірі бджоли», який увійшов до шорт-листа «Книги року BBC-2018». Вороги дитинства не можуть стати вірними друзями, але їм доводиться проводити холодні зимові вечори у компанії один одного. Бо їх лишилося лише двоє. Два останні мешканці села. «Це загалом історія дуже звичайна. Про людей, далеких від банальної політики, від її лозунгів, про людей, які сумніваються. У п’єсі немає одного – за Україну, а іншого – проти неї. Персонажів ситуація змусила обирати сторону, життя поставило у такі обставини, що одному з них зручніше ходити за провіантом на територію, підконтрольну окупантам. Такий вибір не можна засуджувати, бо війна протиприродна для людини. Є такий вислів: «Ти можеш не звертати уваги на політику, але прийде час, коли політика візьметься за тебе».

На безлюдний острів у крижаному норвезькому морі, де останні 15 років відлюдником мешкає відомий письменник, приїздить журналіст з маленької провінційної газети, аби взяти інтерв’ю. Чому нобелевський лауреат погоджується на це, адже він ненавидить журналістів? А можливо, це зовсім і не журналіст? Тоді для чого він приїхав? Вони розмовляють про якусь жінку. Хто вона? Ця надзвичайна детективна історія з багатьма пострілами, що була написана видатним драматургом Е.-Е. Шміттом спеціально для бенефісу зірки французького кінематографа Алена Делона, занурить Вас у вир шалених пристрастей, несподіваних сюжетних поворотів, чуттєвих любовних історій та неповторного французького гумору.

Ця вистава – вже друге звернення театру до матеріалу. У 1981 році, в постановці В.Оглобліна та виконанні акторів В.Івченка і С.Олексенка – це була одна з найяскравіших і найкасовіших вистав репертуару. Черга за квитками – стояла від метро «Хрещатик», а сама вистава пройшла більше 700 разів. Тоді ж Анатолій Хостікоєв зіграв роль Антоніо, і В.Оглоблін казав: «Антоніо — Хостікоєв, це друга його велика роль у театрі Франка. Він був дуже хороший, темперамент збігався з італійським». У 2003 році цю ж п’єсу було поставлено як антрепризу театральної компанії “Бенюк і Хостікоєв”, де А.Хостікоєв був і режисером, і виконавцем. Сьогодні італійська комедія знову повертається на сцену нашого театру. До речі, гратиметься вистава в декораціях Ярослава Нірода, створеними за ескізами 1981 року. В легкій і невибагливій комедії положень звучить тема родинних відносин, збереження дому та порятунку сім’ї як головної опори в житті кожної людини. Главі великої італійської родини Леоніда Папагатто, можна вибачити все: і дрібні крадіжки продуктів на званих обідах і вечерях, і створення міфічного благодійного фонду підтримки бідних родин, тому що весь цей калейдоскоп подій затіяний ним заради однієї мети – благополуччя своїх близьких. Щаслива розв’язка – заслужена нагорода артистичному і чарівному шахраєві. Фото та анотації надано театром.

Актуальна п'єса німецького драматурга Серґія Ґьоснера «Каліки» буквально за кілька років здобула популярність у Німеччині. Стас Жирков, художній керівник театру, запропонує свою версію цього тексту. Це історія про двох хлопців, які заприятелювали… у реабілітаційній клініці. Обоє вони за нашими сумнівними стандартами «каліки». Налаштувалися на невеселі скорботні історії? Запаслися хустинками, аби витирати сльози? Даремно! Це історія передусім про підлітків, а не про їхні хвороби. Розповідь про двох крутих пацанів, які звісно ж бачать себе дорослими… А про що ж іще можуть розмовляти двоє дорослих хлопців, як не про дівчат та про майбутнє, у якому не буде клініки… А навіть якщо залишиться клініка, так що тепер не жити? Не закохуватися? Не думати про майбутнє? Не жартувати і не дружити, навіть якщо лікарі не говорять нічого обнадійливого… Зрештою, завжди варто пам'ятати: безглуздо марнувати життя, намагаючись змінити те, що не в змозі. Краще витратити ці зусилля, аби зробити когось щасливим. Бодай на мить. Дуже скоро двоє героїв Ікар та його друг Френсіс відкриють для себе саме цю просту істину…

Шестеро подруг збираються разом – молоді, красиві, незаміжні жінки! Вони давно не бачилися, та й привід є: одна з них вагітна. Це дійсно подія, адже дітей поки немає ні в однієї. Про що піде мова? Про чоловіків, звісно. І про те, чого сьогодні рішуче не вистачає жінкам. Розмови кружляють по орбітах ліжка, шлюбу, сім'ї, роблять великі витки, йдучи в «відкритий космос» інтиму та відвертостей. «Дівич-вечір» можна порівняти з американським коктейлем: кола, лід, вершки і стиглі ягоди – за смаком. Вживається під важку музику Бетховена і легковажні мелодії Верді: сміх крізь сльози. Глядач співпереживає і переживає почуття впізнавання. І все-таки спектакль обнадіює і дарує оптимістичний заряд!

Протягом життя людина по різному відповідає на питання «На що схоже щастя?» Але, мабуть, для будь-якого віку, будь-якого характеру і уподобань, самотність – це нещастя. Комедія «Схоже на щастя» – це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця.

Патрик - жорстокий і безжалісний вбивця, що тримає у страху всю Ірландію. Він не знає ні пощади, ні сентиментів. Як ураган він мчиться по країні, змітаючи все і всіх на своєму шляху. І є лише одна істота у цілому світі до якої Патрик має справжні почуття. Але з нею стається біда, і під приціл месника-м’ясника потрапляє цілий острів. 21 +, не рекомендована до перегляду людям з хиткою психікою, глибоко вагітним жінкам і любителям котиків Містить сцени насилля, жорстокості, нецензурну лексику у великому об'ємі!

Вистава-лауреат премії «Київський рахунок» — краща вистава 2018 року. Війна на сході України – це не лише вибухи, обстріли та імена загиблих. За її лаштунками, по обидва боки фронту триває життя (не)звичайних людей, яких поєднали розбиті дороги Донбасу. Молода жінка вирушає на схід України у пошуках документального матеріалу про війну, але там, у сірій зоні прикордоння стає заручницею і своїх, і чужих історій. Вона проживає їх немовби в задзеркаллі, де вже немає добра і зла, де жертва і кат міняються ролями, а любов стає минущою і невловимою. «Погані дороги» – це шість історій про стосунки жінок та чоловіків, загострені і спотворені війною, та про переломи, які ніколи не загояться. Ця п’єса – одне з перших висловлювань про війну на сході Україні на великій театральній сцені. Наталя Ворожбит написала її, збираючи історії і свідчення реальних людей для сценарію «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Та якщо «Кіборги» це про міф та звитягу, то «Погані дороги» –про саме життя, яке завжди переважатиме смерть. Уперше п’єса була поставлена у лондонському театрі Royal Court у жовтні 2017 року. Українська прем’єра відбулася 27 вересня 2018 року на Сцені 6.

Справжні українські вечорниці – це завжди весело та колоритно! За давньою традицією вільний від роботи час молодь проводила з іграми та забавами, жартами, веселощами та пустощами, а ще з ворожінням. Все це дійство щедро приправлене піснями, танцями та живою музикою. У виставі «Берегині» використано фольклорні мотиви Наддніпрянської України, які зібрані під час багаторічних дослідницьких експедицій.

Вистава "Три товариші" – це перше звернення театру до творчості Еріха Марія Ремарка (1898-1970). Основною темою його романів є історія «втраченого покоління», соціально-політичні проблеми, якими жила Європа між двома Світовими війнами, а прообразами героїв ставали друзі та рідні з близького оточення. Так, перша дружина письменника Юта, здоров’ям якої Ремарк опікувався ціле життя, стала прообразом героїні роману «Три товариша». Актуальність та гострота проблем, безкомпромісність у виборі тем та сила художнього слова письменника прирекли його на еміграцію. У 1932 році Ремарк покинув Німеччину та оселився у Швейцарії. У 1939 році переїхав до США, де у 1947 році отримав американське громадянство. Але найболючішим фактом його біографії і, в той же час, жорстким доказом глибини осягнення та передчуття катаклізмів політичного життя Європи ХХ століття стало спалення його творів на вогнищі нацистської «інквізиції». Сюжет роману «Три товариша» (1936), який продовжує тему«втраченого покоління», розгортається у Німеччині в 1928 році. Троє друзів, які пройшли Першу світову війну - Роберт Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц - тримають невеличку, малоприбуткову автомайстерню. Перипетії їхнього життя, кохання Роберта до молодої Патриції Хольман, спогади, від яких не можуть отямитися головні герої, власне, всі події роману пов’язані та розгортаються на фоні економічної, політичної кризи в міжвоєнній Німеччині. Болем за покоління, яке, пройшовши жахи Першої Світової війни, переживши світову кризу, моральне зубожіння і політичний апокаліпсис, просякнуті всі романи Ремарка. На його творах виховувалися і наші шестидесятники. Він перетворився на володаря думок цілого покоління. Саме в період «відлиги» з’явилися перші переклади Ремарка в Радянському Союзі. Ним зачитувалися, його герої спонукали до дії, виховували внутрішню свободу і вселяли віру… Тоді ніхто навіть уявити не міг, що пройде час і ми знову віч-на-віч зустрінемося із ворогом – жорстким, нахабним й безпринципним. І знову будуть гинути кращі з кращих і постане проблема соціальної адаптації людей, що бачили смерть. Фото та анотації надано театром.