#

Жінки, які надихають

Коли:

Хто вона – Фріда Кало? Небажана дочка, мексиканка, художниця, сюрреалістка, дружина Дієго Рівери, істеричка, комуністка, бісексуалка, інвалід?.. Емоції, пристрасті і демони постійно керували її життям. Божевільна історія кохання до свого чоловіка Дієго Рівери, який постійно зраджував її, доводив до самознищення, емоційного вигорання. І лише мистецтво рятувало покинуту Фріду – вона створювала свої фантастичні полотна. За допомогою пензля і полотна Фріда намагалася зрозуміти себе, дослідити свій внутрішній світ і показати його іншим. Довести, що вона не просто прикута до ліжка дівчинка, а набагато більше… Це спільний мистецький проект НЦТМ імені Леся Курбаса і театру «SOLO».

Нещасна, нескінченно втомлена і всіма забута актриса. Її поява в будинку для людей похилого віку стає початком подорожі в минуле. Героїня виступає в трьох іпостасях: актриса, яка відроджується для життя через творчість, осягаючи природу характерів великих жінок Достоєвського.

Марк Твен поділив актрис на 5 типів: «погані актриси, безпристрасні актриси, хороші актриси, чудові актриси та... Сара Бернар». Вона воістину була особливою і незвичайною. Французька майстриня сцени, яку на початку XX століття називали «найзнаменитішою актрисою за всю історію». Наша вистава розповідає про її останнє літо, проведене на приморській віллі. Поруч з нею тільки її секретар, Жорж Піту, якому вона розповідає про своє життя, сім'ю, яскраві епізоди, незабутні зустрічі, чоловіків, ролі, подорожі... Вона насолоджується запахом моря і жадібно читає нові п'єси та історії про себе. Стверджуючи при цьому: «Треба жити, а не чекати смерті!»

Є зірки, які не гаснуть ніколи. Вони народжуються серед нас, але якимось дивним чином їм вдається почути і заспівати пісню наших сердець, нашої душі. Минають роки, десятиліття, змінюються люди, змінюється життя, а пісня залишається... Та пісня, без якої не відчути ні справжньої радості, ні душевного болю, ні істинної любові. Такою зіркою була і є для нас співачка Клавдія Шульженко. Їй і присвячено нашу виставу...

«Коли я бачу тебе – мені все на світі видається у рожевому світлі!» Чи знаєте ви, що таке кохання сильної жінки, де і «втрачені мрії», і «чоловіки в її житті», і «спокушена й покинута»? Кохання пристрасне, божевільне, неприборкане. Кохання до нестями. Кохання, яким хворіють геніальні люди – люди, які творять історію і про яких довгі роки, а іноді й століття ходять легенди! Саме такою сильною, темпераментною, невгамовною як у роботі, так і в коханні, надзвичайно талановитою була героїня вистави «Життя в рожевому світлі», велика французька шансонетка Едіт Піаф! Маленький паризький горобчик з солов'їним голосом і характером задиркуватого дівчиська, вихованого вулицею. Але водночас стійка та рішуча жінка, незважаючи на будь-які примхи лиходійки Долі. Скільки всього вона пережила: голод, злидні, смерть дочки, втрата коханого, алкоголь, наркотики, незліченне число коханців. І при цьому – нескінченна потреба кохати і бути коханою. Кохати пристрасно і до самозабуття, усіма фібрами своєї душі. Але... напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики... і голос, голос, що паралізує усе твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не лише красивою, а прекрасною, і вона ні за чим не шкодує. Легендарна Едіт Піаф! Для якої любов і пісня – є сенсом всього її життя!

П’єса сучасного англійського драматурга Пітера Квілтера «Незрівнянна» (2005) як і більшість творів автора присвячена мистецтву, спроможному творити дива, фантастично впливати на людей, зачаровувати, захоплювати, відкриваючи в кожному талант добра, світла, щиросердності, краси. У центрі оповіді — реальна історія неординарної особистості кінця ХІХ — початку ХХ століття Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944 рр). "Американська піаністка та співачка (сопрано) — одна з найперших представниць «аутсайдерської музики», що стала відомою завдяки повній відсутності музичного слуху, почуття ритму та вокального таланту. Не дивлячись на це, вона вважала себе неперевершеною вокалісткою…" (матеріал із Вікіпедії). Чи дійсно її бажання співу було таким відчайдушним, що на власні кошти вона виступала на численних сценах Америки, чи, можливо, Флоренс були притаманні якісь незбагненні флюїди, або ж вона володіла магнетизмом, який зачаровував глядачів, примушував знов і знов вслухатися в дивні рулади її голосу, поринати в одержимість натури, що змітала канони партитур і вільно парила поміж нотами. Так чи інакше, але ця жінка була фантастичною, незбагненною, незрівнянною — Актрисою. Не випадково ж за перші п’ять років п’єсу було переведено 15 мовами, її постановку здійснено у 22 країнах світу. Взявши за основу п’єсу Пітера Квілтера «Незрівнянна», Анатолій Хостікоєв як режисер і актор та Наталія Сумська як актриса вибудовують ідеальний світ, в якому не існує зла, заздрощів, горя, всіх тих бід, які супроводжують людину протягом життя. Тут царює музика, краса фантастичного світу театру і неймовірне, ідеальне єднання людських душ.

Традиційно, українські дівчата виходять заміж рано, а тих, хто не зробив цього рано, і скоро вже буде «пізно», надто цькують родичі і батьки. Неодружених дівчат, з 17 до 25 років – називають «дівчата на виддані»; Скромниць з 25 до 35 – називають «старими дівами», про них перешіптуються, і тикають в них пальцями. Дівчина може бути незайманою, але якщо помічена поруч з хлопцем, або, не дай Бог, чужим чоловіком, то зразу стає в очах оточуючих «простітуткою». В місті таким дівчатам легше, завжди можна почати робити кар'єру, а от у селі зовсім важко... Але наша героїня Світлана зовсім не така... Заміж вона йде хоч і пізно, але по любові. Вона не надто заможна, але до весілля готується «як треба, по багатому», щоб сусіди не засміяли. Бо село – це село. Вона знає про шлюб – усе, але тільки з книжок… А справжнє життя – воно трошечки інше, і змушує поборотись Світлану за своє щастя, не тільки з ненависною свекрухою і заздрісливими подругами…

Протягом життя людина по різному відповідає на питання «На що схоже щастя?» Але, мабуть, для будь-якого віку, будь-якого характеру і уподобань, самотність – це нещастя. Комедія «Схоже на щастя» – це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця.

«Піаф» у перекладі з французької означає «горобець»... Ім'я геніальної французької співачки Едіт Піаф вписано в історію двадцятого століття золотими літерами. Ця моновистава про те, що ні слава, ні успіх – нічого не дається без болю, і за все треба платити. Ця вистава про злети та падіння, про дивовижну жінку, якій належать слова, адресовані всім людям: «Я, на щастя, одна з тих, хто заплатив своїм життям за вашу любов».

Мандруючи у пустелі в пошуках рідкісних комах, вчений ентомолог сам стає полоненим Жінки-комахи. Ця дивна, мовчазна, замкнена у своїй маленькій реальності Жінка вчить його інакше дивитись на життя, радіти кожній миті, забути про «вчора» і «завтра», а жити лише сьогоднішнім днем. Поступово із ненависної викрадачки Вона стає найближчою і найбажанішою людиною в його житті, а його піщана камера стає цілим Всесвітом. У виставі фантастичне поєднання традицій Країни сонця, що сходить і Європи, минулого і теперішнього, цивілізації та дикої, неконтрольованої природи. Режисер розбавляє філософськи сумну історію гумором і танцями, текстові діалоги подекуди зникають і трансформуються в мову жестів. Отже, запрошуємо провести кілька хвилин вічності в пастці з піску…

Марія Каллас - легенда світової опери - сказала, що, вимовляючи "браво, Божественна", всі завжди кажуть: ми любимо вас, та ніхто ніколи не вимовить: "Я кохаю". Богиня оперної сцени, якій поклонявся весь світ, коханка Арістотеля Онассіса, магната, міжнародного ловеласа, не мала справжнього жіночого щастя... У виставі виконуються наживо оперні арії з репертуару Каллас у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Олександри Пашкової (сопрано), у ролі Марії Каллас - заслужена артистка України Тамара Плашенко. Акомпаніатор - заслуженний діяч мистецтв України Тимур Полянський.