#

Підбірка весняних вистав

Коли:

За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938). Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання. Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ... Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість. Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.

«ЕЙ, ТИ – ПРИВІТ!» – історія про зародження першого кохання, формування людської душі, відкриття світу і пошук свого місця у ньому. Виставу створено на основі самостійної роботи акторів Професійної студії театру – Катерини Старюченко та Олександра Крючкова.

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Ця вистава - історія кохання, світлого, зворушливого, трохи сумного. Випадкова зустріч у повоєнній Москві колишнього фронтовика, який став студентом і вивчає виноробство, та польської дівчини, майбутньої співачки, яка навчається у консерваторії, переросла в міцні, теплі, взаємні почуття. І ось вже незабаром щаслива розв'язка, але... вийшов урядовий Указ про заборону в СРСР шлюбів з іноземцями... Мине багато років, перш ніж Віктор та Гелена зустрінуться знову - у кожного своє життя, сім'я. Спогади про першу зустріч ще свіжі і живі, але безглузді умовності, через які неможливо переступити в силу політичних, культурних та етнічних обставин, назавжди заважають героям піднестися над сутністю буття, розпочати все спочатку, з'єднати свої долі і стати щасливими.

Традиційно, українські дівчата виходять заміж рано, а тих, хто не зробив цього рано, і скоро вже буде «пізно», надто цькують родичі і батьки. Неодружених дівчат, з 17 до 25 років – називають «дівчата на виддані»; Скромниць з 25 до 35 – називають «старими дівами», про них перешіптуються, і тикають в них пальцями. Дівчина може бути незайманою, але якщо помічена поруч з хлопцем, або, не дай Бог, чужим чоловіком, то зразу стає в очах оточуючих «простітуткою». В місті таким дівчатам легше, завжди можна почати робити кар'єру, а от у селі зовсім важко... Але наша героїня Світлана зовсім не така... Заміж вона йде хоч і пізно, але по любові. Вона не надто заможна, але до весілля готується «як треба, по багатому», щоб сусіди не засміяли. Бо село – це село. Вона знає про шлюб – усе, але тільки з книжок… А справжнє життя – воно трошечки інше, і змушує поборотись Світлану за своє щастя, не тільки з ненависною свекрухою і заздрісливими подругами…

Протягом життя людина по різному відповідає на питання «На що схоже щастя?» Але, мабуть, для будь-якого віку, будь-якого характеру і уподобань, самотність – це нещастя. Комедія «Схоже на щастя» – це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця.

Заноза
« Заноза » Мелодрама

Дія відбувається в старому пансіонаті. Актриса Елізабет Мадран позбавлена можливості виступати на сцені у зв’язку з автокатастрофою. Більше її не запрошують на зйомки, вона не грає Офелію або Дездемону. Її життя - це чотири стіни пансіону. Та одного дня, в її кімнаті з’являється юнак, Люсьен - новий коридорний. З цього моменту, її життя змінюється і набуває сенсу, бо хлопець зізнається, що обожнює театр і мріє gро акторську кар’єру. Набравшись сміливості і сили, Елізабет вирішує знову грати, але грати не в театрі, а на найвеличезнішій сцені у світі - на сцені власного життя...

Чоловіки та жінки. В цих двох словах – вічний конфлікт та таке ж вічне тяжіння. Чоловіки або жінки? Хто з них більш розумний, а хто «блондинка»? Хто з них більш сором’язливий, а хто «без забобонів»? Хто сильний, а хто «розмазня»? Марно шукати відповіді на ці питання. Все знов закінчиться сваркою та з’ясуванням стосунків! Або коханням… З горя!..))) Або весіллям! У будь якому випадку, фуршет глядачам гарантовано! Актори «НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ», що грають цю виставу, не залишають байдужим жодного з глядачів. Посмішки не спливають з облич з першої до останньої хвилини вистави. Оплески не перериваються навіть в антракті, під час якого на глядачів чекають невеличкі сюрпризи. Вистава створена режисером Віталієм Кіно за мотивами оповідань Антона Павловича Чехова. Театр присвятив прем’єру «Беззахисних створінь» ювілею великого письменника – 150-річчю від дня народження.

Як відомо, життя прожити – не ... І тут варіантів багато – (в нашу лиху годину згадувати те саме «поле» якось ніяково) – ... не кризу пережити, не магазин відкрити, не в університет вступити, не чоловікові зрадити, не бізнес втратити, не вп'яте одружитися... Приходячи в цей світ, ми радісно кричимо «Дивіться! Я прийшов!» І навіть не здогадуємося, що чекає нас на шляху. І часто не поспішаємо запитати себе – «А навіщо я прийшов? Чому? Заради чого? За якою потребою?» І проживаємо комедію власного життя у святому незнанні...

Респектабельний месьє Амількар, зраджений дружиною, дітьми і друзями, вирішує за допомогою грошей створити собі ілюзію щастя. Він за скажені гроші наймає трьох незнайомців (актрису Елеонору, повію Віржинію, художника Машу), щоб ті зіграли для нього близьких: турботливу дружину, чарівну дочку і відданого друга. «Життя ідеальної сімейки» відбувається в супроводі іронічного дуету – жива музика і пісні у виконанні домашніх слуг месьє Амількара, є акомпанементом в незвичайних виставах цього, сплаченого наперед, «домашнього театру». Але те, що спочатку здається всього лише дивною грою, поступово змінює життя всіх. І чим ближче фінал, тим складніше стає учасникам цієї незвичайної затії самим відрізнити награні почуття від справжніх... Та й сам месьє Амількар абсолютно заплутався, де життя, а де їм же складений сценарій, де реальні людські почуття і жести, а де лицедійство. Адже справжнє життя грає в свої ігри, і завжди тільки за своїми, а не кимось вигаданим сценаріями. І створює цілком сюрреалістичні ситуації, в яких відбувається те, що месьє Амількар навіть не міг собі уявити. Наприклад, поряд з «дружиною» в один прекрасний день з'являється чарівна теща. А у «дочки» виявляється бой-френд...

Люди сьогодні, як, втім, і раніше, поділяються всього лише на дві категорії: тих, у кого гроші є і, зрозуміло, тих, у кого вони відсутні. Останніх завжди більше. Для набуття заповітних «капіталів» було винайдено безліч способів, причому «праця» в цьому списку аж ніяк не на першому місці. Залишається дрібничка: визначити, який із шляхів збагачення тобі під силу і що головне - по совісті. Хоча зайво церемонитися не варто - адже нині за гроші можна придбати все. А отже, і любов, і порядність, і невинність цілком можуть стати чудовими товарами для заможного купця...

Розлучаючись з категоріями вічними, людина йде назустріч спокусам. Утриматися на хвилях життєвого моря – майже циркова еквілібристика. Ноаха Грінвальда «сп'янило» життя великого міста. Що робити, якщо навколо стільки спокус! Чи можна змінити минуле й пірнути з головою в це велике море життя?