#

До Дня закоханих

Коли:

Романтична комедія з елементами дива. Уявіть собі іскристу ніч перед Днем Святого Валентина! Кавалери згрібають з вітрин цукерки, спиртне і нові смартфони, а дами сплять ... сидячи, побоюючись зіпсувати зачіску і макіяж. А тим часом в одному затишному готелі киплять неабиякі пристрасті. Малознайомі чоловіки і жінки абсолютно спонтанно виявляються в замкнутому просторі і не цілком розуміють, що їм з цим робити. У номері №7 бажають випадкового сексу, а виходить зовсім навпаки. У номері №9 - випадковий секс вже відбувся, та ось тільки бажаним його назвати важко. Нарешті, в номері №3 - дві нескінченно самотні людини знову звикають до звуків своїх голосів. А десь в службовому приміщенні без будь-якої думки , дехто намагається знайти в собі справжню любов. Феєрична, іскриста шампанським і добра вистава-свято для тих, хто говорить заповітні слова "Я тебе люблю" не лише 14 лютого ...

Видовище, від якого сміх закипає в жилах. Лірика, від якої йокає в серці. Вистава, яка створювалася спеціально для досвідчених в гуморі глядачів. Людські взаємини під інтимними кутами: чоловік і жінка - хто вони один одному - союзники чи вороги? Які таємні бажання керують нами? І що буде, якщо зізнатися в них партнеру? Вічні питання і оригінальні відповіді в дивовижній постановці "Чорного Квадрата" Люди зустрічаються, люди закохуються, а іноді навіть ... одружуються. Іншими словами, здійснюють спільний стрибок з парашутом, при якому в більшості випадків за статистикою їх чекає катастрофа. Вони ніколи ні в чому не впевнені, але хіба не в цьому принадність ризикованих життєвих рішень, відповідальність за які несуть двоє ... Ця вистава абсолютно ні до чого не зобов'язує, ніхто нічого не змушує робити. Всі вчинки робляться за покликом серця. Любов творить чудеса, можна зробити помилку, не слухаючись свого серця, а розуму, але потім будеш шкодувати все життя. А якщо ти відповіси бажанню свого серця, то можеш жити зі спокійною душею, знаючи, що тебе люблять, і любиш ти. Робота, що б'є своєю любов'ю і щирістю в серце!

Водевіль – один із класичних жанрів, які дозволяють і відпочити, і замислитись. Зовні легка форма – куплети, пісні, танці, приховує в собі глибокий зміст. Актуальність сюжету середини ХІХ століття. В життєво достовірних персонажах ми впізнаємо “нову українську еліту”. Виставу було представлено на фестивалях «Мельпомена Таврії» (Херсон, 2004), «Вересневі самоцвіти» (Кіровоград, 2004) та на Міжнародному театральному фестивалі «Європейський актор» в Македонії у 2004 році.

Коли ви закоханий студент, а дядько вашої дівчини – скупий та черствий тиран, діяти треба рішуче. Двоє друзів Джек і Чарлі сподіваються освідчитися своїм коханим напередодні їхнього від'їзду на канікули до Шотландії. Гарантією успіху стане присутність багатої покровительки Чарлі – тітоньки Люції, що має приїхати з Бразилії. Але не так склалося, як гадалося: чергова телеграма руйнує всі плани. Приїзд тітоньки відкладається, а отже вередливий дядечко Спетлайг може відмовитися видати племінниць за закоханих студентів..

Вистава «Ведмідь» і «Освідчення», перш за все, про кохання. Комічне, незграбне, безглузде, але від того не менш світле та щире. Про кохання, що то втопає у відчайдушній суперечці двох сусідів, то несподівано народжується зі спору кредитора та боржника. Вистава про кожного, хто хоч раз у житті закохувався. Режисер наголошує на тому, що шлюб, як би не банально це звучало, укладається на небі. І навіть у комедійній формі, що визначена текстом Чехова, він змушує нас повірити, що кохання, нехай навіть сором'язливе та безглузде, завжди сміливіше й мудріше за нас самих.

За повістю Андрія Платонова «Река Потудань». Дар і потреба любити дається душі одразу. Це - пам'ять почуттів. Необхідно лише не втрачати її й берегти протягом усього життя. Ці почуття чисті, але далеко не завжди і одразу дарують щастя. Адже духовна любов інколи конфліктує з фізичною. А її сила приносить слабкість. Зворушлива, щемка любов Нікіти до Люби була настільки великою і всепоглинаючою, що у найвідповідальнішу для чоловіка мить позбавила його сили… Та воно все-таки прийшло… Їх давно очікуване, вистраждане щастя. Виставу створено спільно з Новим драматичним театром на Печерську.

За твором «Очі блакитного собаки» Габрієля Гарсія Маркеса. Вони зустрілись… уві сні. А потім ще раз… і ще… І тепер, кожного разу прокинувшись, вони блукають вулицями міста, сподіваючись на зустріч. Здається, вона неминуча, адже у них є пароль, щоб не розминутись, – чудернацькі слова... Та чи зможуть вони відчути одне одного, доторкнутися, спіймати подих, тепло рук?.. А можливо, вони живуть на різних півкулях планети, у різні часи і епохи, та їхнє кохання так і залишиться всього лише сном....

«Ромео і Джульєтта» – найкраща у світі п'єса про кохання. Про кохання та ненависть. Характери, ситуація і життєві мотиви, присутні в італійській основі сюжету, створюють разючу правдоподібність до сумної повісті про веронських закоханих. І ця п'єса не менш актуальна і сучасна, ніж у 1595 році.

Ця вистава - історія кохання, світлого, зворушливого, трохи сумного. Випадкова зустріч у повоєнній Москві колишнього фронтовика, який став студентом і вивчає виноробство, та польської дівчини, майбутньої співачки, яка навчається у консерваторії, переросла в міцні, теплі, взаємні почуття. І ось вже незабаром щаслива розв'язка, але... вийшов урядовий Указ про заборону в СРСР шлюбів з іноземцями... Мине багато років, перш ніж Віктор та Гелена зустрінуться знову - у кожного своє життя, сім'я. Спогади про першу зустріч ще свіжі і живі, але безглузді умовності, через які неможливо переступити в силу політичних, культурних та етнічних обставин, назавжди заважають героям піднестися над сутністю буття, розпочати все спочатку, з'єднати свої долі і стати щасливими.

Цілком закономірним для Національного театру імені Івана Франка – Першої сцени України є звернення до творчості Івана Петровича Котляревського (1769-1838) – засновника професійного українського театру, родоначальника української літератури, драматургії. Сьогоднішнє прочитання франківцями класичного твору «Наталка Полтавка» має на меті, передусім, просвітницьку та естетичну місію. Театр намагається через яскраву гру, музику, сценічну театральну метафору прилучити молоде покоління до кращих зразків національної спадщини. Мабуть саме тому в авторів вистави на чолі з режисером Олександром Ануровим (у 2002 році здійснив постановку вистави «Буквар Миру» Г. Сковороди – також спільний проект театру з банком «Надра») виникла ідея співпраці з однією із знакових для української сучасної культури постатей – лідером групи «ВВ» – Олегом Скрипкою, який в даному проекті виступив як композитор, адаптатор відомих мелодій Миколи Лисенка, тим самим наблизивши образну мову вистави до сучасного глядача. Неординарний музичний ряд вистави спровокував фантазію сценографа Андрія Александровича-Дочевського, художника по костюмах Людмилу Нагорну, балетмейстерів Ірину Задаянну та Наталію Осипенко створити у сучасних ритмах вишукане театральне дійство. У визначенні жанру вистави є словосполучення «Музично-драматичне», що протягом багатьох десятиліть є пріоритетним визначенням українського театру. І тут театр імені Франка виступає продовжувачем славних традицій театру корифеїв, які не знали фонограм, записів музики... У виставі звучатимуть живі голоси у супроводі оркестру театру.

П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка.